Я живу в Італії з 2015 року і з 2015 року було дуже важко пробити італійську інформаційну стіну, обвішену плакатами російської пропаганди про громадянську війну в Україні, історично російський Крим, американський військовий переворот на Майдані і далі за текстом написаним в Москві.
І от 24 лютого 2022 року, коли Росія вже не прикриваючись словом “сепаратисти”, у відкриту почала бомбити Україну, здавалось би всі російські методички втратили свій сенс. Виявляється, українці, які говорили про російську війну в себе вдома з 2014 року, таки мали рацію, виявляється Крим таки було окуповано і на Сході не було жодних сепаратистів. Нарешті все всім стало зрозуміло! От тільки якою ціною!
Не треба відкривати підручник з історії й вивчати історію України за останні триста років, для початку все й так зрозуміло й без довгих лекцій та вступів про російський імперіалізм. Є країна — Росія, яка напала на іншу країну — Україну, офіційно оголосивши про якусь там спецоперацію зі звірячою посмішкою на обличчі, офіційно дозволивши бомбардувати, вбивати цивільних, ґвалтувати жінок, обкрадати українські оселі, бо насильство — це метод ведення війни російською армією, а холодильники — їхня найкраща здобич. Країна, на яку напали, намагається дати відчіс агресору, хоче відсунути його за межі своїх кордонів, хоче звільнити окуповані території, бо в Херсоні та Запоріжжі українці чекають на своїх.
Здається, все ж так просто й очевидно, але попри восьмий місяць українського протистояння, попри братські могили в Бучі та Ізюмі, попри стертого з лиця землі Маріуполя, попри зламані життя, попри вбитих близьких людей, українцям у всьому світі, а в Італії в першу чергу, доводиться виправдовуватися, а чому це вони не хочуть сідати за стіл мирних переговорів? Виправдовуватися, чому це вони взяли і вмерли, чому це їх вбили, може вони ще й зброю хочуть аби відбиватися від ворога?
Попри сталу підтримку України урядом Маріо Драґі в італійській політиці нав’язливо вже з березня почали лунати пацифістські заклики друзів Кремля Джузеппе Конте, лідера лівого популістського Руху5зірок, та правих Маттео Сальвіні, очільника партії “Ліга” та безсмертного Сильвіо Берлусконі: мир! Надсилати Україні тільки зброю для оборони, а не для нападу, або й взагалі не надсилати! Треба сідати за стіл переговорів! Ми не хочемо третьої світової війни! Росія має ядерну зброю, українці, давайте здавайтесь! Зеленський забагато хоче! Він нічим не кращий за Путіна!
Ці заклики нікуди не поділися й після позачергових виборів до італійського парламенту, які переформували розклад політичних сил в депутатських кріслах. До правлячої коаліції, де перше місце посідає права партія Джорджі Мелоні, яка продовжує політику Маріо Драґі щодо підтримки України, увійшли партії Маттео Сальвіні та Сильвіо Берлусконі. Неочікуваний результат здобула й партія Джузеппе Конте, який попри вищі результати Демократичної партії намагається очолити опозицію.
Короткі коментарі на радіо, телебаченні й у газетах конкретизуються 5 листопада в Римі, де Джузеппе Конте організовує демонстрацію з веселковими прапорами, із закликами перестати надавати зброю Україні та сідати за стіл переговорів. До нього долучаються партизанські рухи, Emergency та на превеликий жаль Демократична партія, яка до 5 листопада безкомпромісно підтримувала Україну. На мітингу в Римі було все: і плакати з написом “мир”, і плакати з написом: “Ні видобуванню газу в італійському Адріатичному морі”. Не було тільки одного: українців та українських прапорів.
Українська громада Рима приїхала в Мілан, де пройшла зовсім інша, хоч і менша, (оскільки на доїзд до Мілана ніхто не організовував безкоштовні автобуси) демонстрація на підтримку України. Так, її організувала політична сила Третій Полюс на чолі з Карло Календа, лідером партії Azione “Дія”, до політичної сили Третій полюс також входить партія Italia viva “Італія жива” експрем’єра Маттео Ренці, але зі сцени говорили переважно українці — представники українських громад та організацій, молоді українці, які щодня починаючи з 24 лютого збираються на головній площі в Мілані та нагадують всім про те, що в Росія веде жорстоку війну проти України. Звучали італійський та український гімн, звучали гасла “Слава Україні” та “Героям слава”, майоріли жовтосині прапори і ніхто не пропонував українцям здатися. До мене підходили італійці та просили контакти українських організацій, куди можна надіслати кошти для підтримки української армії. Є й така Італія, хоча й здається, якщо увімкнути італійське телебачення, якщо вийти на площу в Римі, вона перебуває в абсолютній меншості.
Італійські проросійські політики, користуючись слабкостями італійського супільства, їхніми антиамериканськими та пацифістськими настроями, продовжуватимуть розхитувати громадську думку за традиціями найкращих кремлівських методичок. Після відставки Маріо Драґі, в ситуації, де все так просто ж очевидно, де є агресор і є жертва, Італія починає знову розвертатися в бік Москви.
