Белфаст, нелегальна радіостанція, змайстрований другом засновника пристрій, перший ефір — так народилось Радіо Фельте Raidió Fáilte — перша ґельськомовна радіостанція в Північній Ірландії. В день Святого Патрика 1985 року ламається запобіжник і радіостанція повернеться в ефір лише у листопаді того ж року аби залишитися в ефірі назавжди. В ті часи ірландська мова була поза законом і засновникам радіостанції довелося вивчити її під час майже таємних нічних курсів. Сьогодні ірландська мова вивчається в школах, але не в протестантських, і не в католицьких. З 2006 року радіо не вважається більше “піратським”, воно нарешті отримало ліцензію, але організатори не зупиняються на досягнутому. Історія їхньої радіостанції — це історія культурної боротьби, мовного питання в регіоні, історія з ймовірним майбутнім.
“Ми транслювались нелегально, — розповідає Linkiesta Оган О’Нейл, журналіст, який створив також тижневе і щоденне видання ірландською мовою. — Ми не визначали себе як пірати, ми не вживали це слово, щоб потім люди не подумали, що йшлося виключно про заробіток і що статус нелегальних був нашим свідомим рішенням. Це був не наш вибір. Ми хотіли виходити в ефір легально, але у нас не було способів, як цього досягти. Ми не мали можливості зробити запит на отримання дозволу, бо їх могли подавати лише ті, хто працював в комерційних цілях. До 1996 року в Великій Британії не існувало норм, які б дозволяли громадам мати своє власне радіо”.
З кожного з чотирьох поверхів будівлі нового місцезнаходження радіостанції, відкритого у 2018 році у Західному Белфасті, можна роздивитися все місто. Згори можна роздивитися сьогодні відчинені залізні ворота, які колись розділяли квартали уніоністів від націоналістів. Можна роздивитися будівлю суду і стару в’язницю, куди привозили політичних в’язнів, перед тим, як перевезти їх до Лонг Кешу. Ці дні споруди були з’єднані тунелем. “Нашою метою було продовжувати трансляції. Під час Troubles (саме під такою назвою відомий тридцятилітній конфлікт на території країни, примітка перекладачки) нам було важко працювати під постійними підозрами британського війська”.
Крім радіостанції, у чотирьохповерховому будинку знаходиться театральна група і книжковий магазин. Тут організовують концерти та конференції. Роки йдуть і політичний контекст змінюється. Під час перепису 1991 року — першого, в якому постало питання ірландської мови, десятки тисяч північноірландців заявили, що вони нею розмовляють. У 2001 році, нею розмовляє вже 160 тисяч, а в 2021 ця цифра досягла позначки 228 тисяч жителів, тобто 12,4% населення. “Ігнорувати запит на мову стало просто неможливо, — пояснює О’Нейл. Ніхто більше не заберзпечував трансляцію 24 години на добу, хіби що Bbc могла б запропонувати декілька годин на тиждень”.
У будівлі на Дівіс Стріт працює десять людей — це і техніки, і журналісти. Ведучі змінюються, деякі з них волонтерять. Крім студії звукозапису, заповненої кольоровими вінілами, є кімнати для “тренінгів”, для практики тих, хто мріє працювати на радіо. В державі, якій більше ста років, й досі немає стратегії просування ірландської мови, тому що довгий час британський уряд вважав її мостом, який об’єднував їх з Республікою Півдня. Громада була змушена подати позов проти Стормонту — місцевого парламенту для організації відповідної стратегії.
Державні школи, які існують повністю з урядових коштів — протестантські. В жодній з них не вивчається ґельська ірландська. Бюджет католицьких шкіл складається близько на 85 відсотків з державних коштів, тож вони мають певну самостійність. Третина з них передбачає курси, як для початкових, так і для старших класів. Це один із предметів, як, наприклад, французька мова. Лише у спеціальних закладах Gaelscoil ґельською мовою викладаються й інші предмети. І ще є четвертий тип шкіл «integrated schools», куди ходять школярі різних конфесій. Їх кількість збільшується, але вони досі перебувають в меншості: лише близько восьми відсотків учнів не підпадає під освітню систему, розділену на відповідні рівні.
Ірландська мова — це (також) і питання політичного характеру. Попри перешкоди, які ірландська мова досі зустрічає на своєму шляху, її важливість вже загально визнана в шести округах. Зрештою, назви птахів і сам топонім Белфаст, який означає “на північ від річки Фарсет” — це ірландські назви, і дорога, що біля радіостанції Шанкіль Роад — це згадка про старовинну церкву. Між 1924 і 1931 роками через відмову британців надавати фінансування було закрито більшість шкіл. Коли в 1988 році міністр Стормонту, Браян Моені, спробував заборонити викладання цієї мови, серед цивільного населення відбулась революція. “Прогрес, якого досягла мова за останні п’ятдесят років є показовими для патріотичної громади”, говорить Linkiesta Мартін О’Муюар, мер Белфасту з 2013 по 2014 рік.
“Коли я був маленьким, патріоти не мали права на дім, на роботу, їм відмовляли у праві голосу. Щодесять років багато з них опинялися за ґратами без будь-якого попереднього процесу. Періоду суворих репресій та гонінь залишається в минулому. Один з символів прогресу громади — це розповсюдження ірландської мови”, — говорить ексміністр фінансів (2016-2017рр) і депутат Стормонту від Sinn Féin. О’Муюар побоюється, що “реакційні елементи ДЮП продовжать перешкоджати прогресу, і обернуть ірландську не лише в мову, якою розмовляють найнижчі верстви населення, а позбавлять її статусу мови як такої”.
Якщо в Європі до лінгвістичних меншинств відносяться як категорії людей, чиї права потрібно захищати, на думку О’Муюара “британський контроль в цьому питанні залишився на колонізаторській позиції”. Лише у грудні ірландська стала офіційною мовою регіону , разом з англійською. Це досягнення — наслідок важкої політичної боротьби. “Навіть якщо протистояння між сектами охололо, то culture wars — й далі продовжують накалятися”, писав у 2018 році Washington Post.
Віднедавна вступив у силу новий “дозвіл” Громадської ради, в якому йдеться про те, що резиденти можуть просити про встановлення дорожних знаків двома мовами. Цього разу теж ДЮП спробував стати на заваді, але його юридичні позови ні до чого не привели. Нові правила дають можливість подавати запит на встановлення знаків будь-якою мовою, навіть китайською чи італійською. Запит може подати й один громадянин, але його повинні підтримати як мінімум 15% адміністративного округу, щоб він дійшов до уповноваженої муніципальної комісії. У Західному Белфасті двомовні знаки були поширені навіть раніше.
Рухаючись чим далі від центру вулицею Фалс Роад, тим частіше їх можна зустріти. На одному з ліхтарів висить афіша заходу National republican commemoration committee, на логотипі фотографія солдата, який розвиває триколор Ейре перед Стормонтом у вогні. Трохи далі є Cultúrlann — привітний культурний центр. В громадському транспорті записаний голос оголошує зупинки на двох мовах. Ще багато чого потрібно зрушити, але зрештою багато вже чого вже зроблено. “Нам ніхто нічого не подарував, ми були змушені завоювати все самостійно: наш рух дуже енергійний і позитивний, адже ми повинні були починати все спочатку”, — зазначає О’Нейл.
Без жодного penny державних грошей разом зі своєю громадою він створив радіостанцію, а також впродовж певного часу очолював телевізійний канал. А для позначення періоду “нелегальності” вони створили чудову формулу: “Ми не були нелегальними, а pre-legal — до-легальними”. Наші дії не можна розцінювати як сепаратистські. Я б не сказав, що ми завжди були в конфлікті з владою, але ми поводимося дуже обережно, тому що наші відносини часто були напруженими. Якщо ми хочемо, щоб ірландська мова процвітала, мусимо створити простір для тих, хто нею розмовляє”.
Засновник Raidió Fáilte вважає за необхідне наголосити на пригодницькому характері всього організаційного процесу. Наше радіо будується на принципі знизу вверх, а не навпаки. Ґельський вислів: “Ná hAbair é, Dean é” походить від течії народних киніків і розкриває одну з граней душі ірландської землі. Перекладається як: “Не говори! Дій”. Хто знає, чи кампанії Nike ненароком скористалася нашою мудрістю. О’Нейл ділиться з нами своїми думками щодо 25-ї річниці Белфастської угоди, яка припадає на ці дні: “Думаю, що багато хто й досі не довіряє ірландській мові. Коли була заснована Держава, народу сказали, що ірландська мова не мала до неї жодного відношення, бо була мовою Півдня острова”.
“Зрештою, я вважаю, що Troubles походять з того, що британці були неспроможні визнати державу тут на Півночі і не хотіли цього робити, а також через двонаціональну і двокультурну природу нашої країни, через двомовність нашої країни”, — завершує директор радіостанції. Він запускає пісню “Bright”, в той час як невпевненою англійською ми запитуємо про майбутнє. “Майбутнє завжди осяяне світлом”, — посміхається він. З 1985 року Raidió Fáilte, виділяючи собі трохи місця між медія намагається керуватися тією ґельську фразою на хвилі 107.1 в Белфасті.
