“Будьмо реалістами: в Україні треба заповнити прірву в економіці і на ринку зайнятості», — пояснює Linkiesta Олівер Рьопке, щойно обраний президент Європейського економічного і соціального комітету (CESE), консультаційного органу Європейського союзу, який надає висновки і доповіді установам ЄС. CESE працює з напрямками адаптації європейських політик до соціально-економічних умов ЄС та поширення цінностей європейської інтеграції на підтримку демократії. Рьопке має на меті розширити коло діяльності Комітету шляхом його реформування, перетворивши його на “справжній портал для громадянського суспільства з відчиненими дверима для країн-кандидатів на вступ до ЄС”.
Рьопке працював в Австрійській конфедерації профспілок (Ögb) і перед своїм новим призначенням обіймав посаду голови відділення CESE, яке відповідає за профспілки, конфедерації і галузеві федерації. Новий президент має чітке бачення щодо необхідності залучення проміжних інституцій у країнах, які мають намір вступити до Європейського союзу: “Ми маємо відповідну кількість представницьких і консультативних органів, які слідкують за перебігом переговорів, для роботи з асоціаціями. Я думаю, саме вони виступають ключовим елементом в процесі вступу”.
Процес вступу до ЄС — довгий і складний для всіх країн, які висловили намір стати частиною великої європейської родини. Україна не є виключенням, вона розпочала свій шлях у червні минулого року отримавши статус країни кандидата , щодо якого ще й досі не були визначені конкретні часові рамки. Пряма мова Рьопке: “Встановити часові рамки може спровокувати небажані наслідки і взагалі це не входить до нашої компетенції. Наше завдання полягає у підтримці профспілок й інших асоціацій. Ми хочемо активно підготувати Україну, як й інші країни, до вступу до ЄС. Я вважаю, що такі дії можуть спростити, ба навіть прискорити процес”.
За словами Рьопке, російське вторгнення прискорило зближення України та ЄС і в соціо-економічному напрямку: “Навіть під час війни законодавці і підприємці намагаються підтягти власні стандарти до стандартів єдиного ринку та до стандартів соціальної європейської колони. Дуже важливо слідувати цим критеріям для того, щоб стати частиною Європейського союзу”.
Серед екстрених досьє на столі Рьопке лежить безперечно реформа Пакту стабільності і росту. Наприкінці квітня Європейська комісія запропонувала свій варіант реформи, зараз черга настала країн-членів, які мають внести правки про зміну фіскальних правил ЄС. Рьопке вважає, що головним опорним пунктом реформи має стати “гнучкість”, яка має бути гарантована країнам-членам. “Гнучкість необхідна не тільки для гарантії екологічного переходу на соціальному рівні, але й для збільшення впливу ЄС на економічну галузь, які вважається стратегічною”.
Заключна доповідь CESE щодо реформи надійде тільки у вересні, але зі слів Рьопке здається, що він позитивно оцінює “неоднозначний” метод Комісії та вибір персоналізованих “шляхів вступу” для кожної країни, яка має більш ніж 60% державного боргу порівняно із власним ВВП. Така норма замінить загальне зобовʼязання про зменшення свого боргу на 5% за рік, неможливе перш за все для таких країн як Італія або Греція, чий борг перевищує ВВП на 100%:
“Важливо застосовувати механізм гнучкості до державних інвестицій, і розробка такого механізму є нашим пріоритетом номер один”, — вважає Рьопке.
Мінімальна заробітна плата — це ще одна актуальна тема, яка знаходиться в центрі політично-економічних обговорень в різних країнах, в тому числі в Італії. Але Рьопке не вважає доцільним введення стелі оплати для захисту прав працівників. “Тому що, — пояснює він, — законодавча частина щодо встановлення мінімальної заробітньої плати — це компетенція окремих країн-членів і ЄС не може нав’язати її зверху”.
Інструкція щодо мінімальної заробітньої платні, яку було прийнято в жовтні, передбачає, що країни, які ввели мінімальну стелю, мусять вирівняти її з собівартістю прожиткового мінімуму. Але країни, в яких мінімальна стеля не передбачена, наприклад як в Італії, незобов’язані її встановлювати: “В Австрії на законодавчому рівні невизначена національна мінімальна заробітна платня, але майже 100% працівників в країні працюють за колективним договором”. На думку Рьопке, більш нагальним зараз виступає “встановлення юридичних рамок, які будуть застосовуватися до цих договорів”.
Цей наказ вже перебуває на обговоренні між профспілками і асоціаціями роботодавців в різних країнах ЄС. Текст закону передбачає національний план дій для країн, в яких кількість працівників з колективним робочим договором не перевищує 80%. Така практика сприяє соціальному діалогу всередині країн: “Нова інструкція надійшла у дуже слушний момент, адже під час сьогоднішньої інфляції, як ніколи раніше потрібно вирішити питання заробітньої плати, щоб не допустити громадського невдоволення”.
Переклад Катерини Коваленко