“У Сребрениці пам’ятати — означає повернути гідність людям, вбитим під час геноциду 1995 року. Зберігати їхні імена, реконструювати їхнє життя до війни, до кого вони горнулися, чим любили займатись у вільний час, які в них були бажання. В час, коли все спонукає до забуття, робити це стає вкрай важко”, — говорить Бекір Галілович, один з членів асоціації “Adopt Srebrenica”. Асоціація, заснована в 2005 році, ставить собі за мету зробити спільний архів з історій та фотографій, які задокументували щоденне життя Сребрениці до конфлікту і після найбільш жахливого геноциду з часів завершення Другої світової війни. “Сребрениця сьогодні — це місто, яке починається з кладовища. Прогулюючись його вулицями виникає відчуття порожнечі, адже в Меморіалі Поточарі захоронено більше людей, ніж ходить живих на вулицях. Але так було не завжди”, — додає він.
Місто Сребрениця — це енклав з мусульманською більшістю в частині сербської Боснії, який у 1993 році був визначений як “зона під захистом” ООН. У 1995 році її захищали голландські загони. 9 липня 1995 року місто і його прибічна територія були оточені Військом Сербської Республіки Боснії і Герцоговини під керівництвом Ратко Младіча, яке 11 липня остаточно зайшло в місто. Військові загони і найманці вбили щонайменше 8 тисяч триста сімдесят два мусульмани. Приблизно 15 тисяч чоловіків і хлопців спробували втекти до гір між Сребреницею і Тузлою, від так званого маршу смерті. Врятуватися змогло лише 6 тисяч.
“Уявіть, що прямо зараз у цей момент вам на п’яти наступає ціле військо. Що б ви з собою взяли? Напевно лише найнеобхідніші речі. Саме так і було: втікачі у пошуках порятунку залишили документи, фотографії, особисті речі в будинках, які були знищені, покинуті або зайняті. Таким чином, ті що вижили були змушені змиритися з більш ніж з однією відсутністю — втратою коханих людей і предметів, які могли про них нагадати”, — пояснює Бекір Галілович.
Його особиста історія — це виключення, але одне з небагатьох. Йому було всього 18 місяців, коли він жив з батьками і трьома братами в Сребрениці. Його батька Халіда, який підтримував боснійські підрозділи, затримали і вбили. “Нам ще пощастило, бо ми змогли знайти його тіло. У в мене також є дві його фотографії, але більшість людей не знайшла нічого. З цього починається один з проєктів Adopt Srebrenica: знаходити матеріали, каталогувати їх і забезпечувати до них загальний доступ”, — говорить Бекір Галілович.
На сьогодні в цифровому архіві зберігається майже 2 тисячі фотографій: портрети, сімейні фото, які зафіксували моменти зі щоденного життя, з відвідування школи, міських свят та різних важливих подій. Працювати із зображеннями означає задуматись над ідентичністю зниклих людей, родичів, які змогли вижити, і цілих громад, викреслених геноцидом. В архіві є також відео, які відтворюють нині зникле місто, і відео з рекламою термальних джерел Губер, популярного серед іноземних туристів місця завдяки якості своєї води. Проєкт, який би мав перезапустити термальний курорт, заблоковано і приміщення покинуто.
Першого липня відбулась Церемонія пам’яті і захоронення жертв, яку Європейський парламент визначив як День пам’яті геноциду у Сребрениці. Цього року було ідентифіковано 30 людей, вбитих під час масового вбивства, яких змогли ідентифікувати за останні 12 місяців, їх захоронили в Меморіалі Поточарі. Майже через 30 років після етнічних чисток, які відбулись в серці Європи, рани ще й досі не загоїлись. Сербський мер Младен Груїчич жодного разу не визнав різню у Сребрениці геноцидом. В місті немає меморіальних ознак про те, що відбулось з початку війни.
“Ми вважаємо, що зберігати пам’ять — це важливо, особливо для наступних поколінь. Після того, як закінчилася війна, ми звиклися з думкою, що народились, маючи ворога в особі іншої етнічної групи. Разом з Adopt Srebrenica ми будуємо простір, в якому можна відкрито зустрічатись і обмінюватись думками”, — пояснює Валентіна Гажич, одна з сербських засновниць асоціації, яка зокрема працює над створенням міксованої робочої групи, яка складалася б із сербських і боснійських хлопців і дівчат.
Від початку асоціацію підтримувала Фундація Александер Лангер Штіфтунг з італійського міста Больцано, а потім Центр Миру з Чезени (Італія). Adopt Srebrenica просуває проєкти співпраці з державними адміністраціями і школами, залучаючи місцеве населення до зустрічей і діалогу. Щороку у Сребрениці організовують Міжнародний Тиждень зустрічей, майстер класів і культурних ініціатив.
“Фото з архіву показують зовсім інше місто, де співмешкають і працюють поруч різні національні групи. Це доказ того, що жити разом можна і сьогодні, — завершує Гажич, — Ці зображення — це наше життя і ми вважаємо їх внеском до будівництва миру і гідного спільного життя”.
Переклад Катерини Коваленко
