Коли переді мною відкривається фотографія, на якій зображений Абубакар Янгулбаєв, я дивуюся, як часто буває, коли зустрічаю когось, хто має за плечима страждання, тортури і дисидентство. Абубакар Янгулбаєв – адвокат з питань захисту прав людини, 1992 року народження, має відкриту, щиру посмішку, його погляд часом задумливо хмуриться. Його матір, Зарема Мусаєва, сидить за ґратами, кілька днів тому її засудили до п’яти з половиною років ув’язнення за звинуваченням у шахрайстві та нападі на співробітника поліції – звинувачення, яке об’єднання з захисту прав людини визнали безпідставним. Того ж дня люди Рамазана Кадирова жорстоко побили журналістку видання “Новая Газєта” Єлєну Мілашину. Для чеченського диктатора Абубакар Янгулбаєв є ворогом номер один, а “місце його сім’ї у в’язниці, або під землею ”, щоб вони “більше не могли вільно насолоджуватися життям”. Вперше в італійській пресі Абубакар Янгулбаєв розповідає свою історію, свою боротьбу і яким він бачить майбутнє.
Абубакаре, твоя історія та історія твоєї сім’ї – це історія дисидентства проти режимів Путіна та Кадирова. Своєрідна невпинна боротьба…
Війна завжди була частиною мого життя. Я народився в Чечні в 1992 році, в ті роки коли Росія вторглася на територію республіки, вбивала мирних жителів за допомогою своїх ополченців і нещадно бомбардувала кожне місто. Ми з братами народились всередині цієї несправедливості, і кожен з нас намагався реагувати на неї як міг. Дехто, як мій старший брат, почав вести блог, в якому аналізував історію чеченської війни. Очевидно, що цей блог Кадиров сприйняв як образу і жорстоко відреагував на нас через кілька місяців після його відкриття. Він відповів на численні негативні коментарі на свою адресу та на адресу його режиму викраденням. У 2015 році нас забрали силовики і відвезли до його резиденції. Разом з моїм батьком і братом Ібрагімом ми пережили багато катувань, жорстоких допитів і всіляких знущань. Моєму братові дісталося набагато гірше. Його ув’язнили в бункері і катували протягом шести місяців. Протягом цих місяців ми з батьком жили під постійною загрозою, що якщо ми розповімо світові про жахіття Кадирова та його людей, мого брата вб’ють. Ми мовчали до 2017 року, а наступного року, з огляду на зростаючу атмосферу насильства в країні, мій брат відновив свою репортерську діяльність у своєму блозі. Його знову викрали, катували і відкрили проти нього кримінальну справу. Саме тоді ми вирішили виїхати з Чечні і виступати проти катувань і за захист прав людини.
Разом з Аляксандром Лукашенка Рамазан Кадиров складає тандем союзників Владіміра Путіна. Як він розпоряджається своєю владою?
Кадиров має владу не тому, що він має її “природно”, а тому, що його поставив Кремль і він має повну підтримку Путіна. У Чечні є три російські військові бази, які контролює сам Кадиров, і це є реальним джерелом його влади. Разом з моєю організацією “Kost”, ми підготували звіт, який показує, що чеченських ополченців, які перебувають на боці Кадирова, трохи більше п’ятисот, в той час як російських військових в країні – п’ять тисяч. Ви розумієте, чому без Росії країна могла б прагнути до демократії? Для Кремля Чечня є лабораторією для проведення різного роду експериментів. Наприклад, у Чечні не можна було ображати чи засуджувати владу. У Росії в минулому все ще існував незначний простір для критики влади. Тепер це не так, це заборонено законом. Як вчора, так і сьогодні, дивитися на Чечню, означає розуміти, що станеться в Росії через деякий час і передбачити, що могло б статися в Україні.
Який внесок Чечні у російське вторгненні в Україну?
Згідно з нашими дослідженнями, зараз на українському фронті перебуває менше двох тисяч чеченців. На початку конфлікту їх було три тисячі сто, здебільшого їх відправляли несвідомо під приводом захисту кордонів або з думкою, що це чергова путінська провокація. Як тільки вони зрозуміли, що війна почалася і що вона перетвориться на криваву бійню, багато хто покинув лави армії і втік. У ті лютневі дні я отримав багато телефонних дзвінків від чеченців, які запитували, чи є спосіб уникнути війни. Малозабезпеченим людям пропонували гроші за вступ до армії, але вони відмовлялися. Кадиров бреше, коли стверджує, що тисячі чеченців воюють в Україні. Він говорить неправду. Чеченські війська, які беруть участь у вторгненні, складаються з білоруських, вірменських, узбецьких та інших найманців з Центральної Азії. У громадській думці, крім того, ми маємо дві протилежні лінії мислення: байдужість і засудження, тому що багато хто бачить ту саму історію, що і з росіянами: бомби, зґвалтування, тортури.
Що ти відчував, коли викрали і заарештували твою матір, Зарему Мусаєву?
Коли люди Кадирова викрали мою матір, я впав у відчай. Я зрозумів, що єдиний спосіб допомогти їй – це просити про обмін і сісти у в’язницю замість неї. У той момент я подумав, що Кадиров – справжній терорист, тому що він використовує всі методи будь-якого злочинця: викрадення, вимагання викупу, тортури, зґвалтування. Путін поставив його туди як лідера маріонетку чеченського уряду. Коли мене запитують, хто виграв війну в Чечні, я завжди відповідаю: “терорист”.
Що дає тобі силу рухатися вперед?
Реакцією на викрадення моєї матері став активний опір за громадянські та політичні права. Разом з кількома юристами ми заснували організацію “Kost”, яка вже змогла евакуювати двох людей з Чечні лише за один тиждень свого існування. Ми також подаємо заяву про порушення справи про геноцид у Чечні і допомагаємо багатьом росіянам, які відмовляються їхати в Росію воювати.
З точки зору міжнародної політики ЄС і НАТО схоже змінили свій підхід до Сходу і кавказьких республік.
Підтримка НАТО і Європи була б вирішальною і необхідною в 1990-х роках, коли все це почалося. Ми, чеченці, відчували себе в пастці, ми бачили лише насильство, руйнування, а противник був для нас непереможним. Що ми можемо зробити проти ядерної держави? Після перемоги Чечні в першому конфлікті в 1996 році радикальний іслам і радикалізація взагалі стали дуже помітними. Вона значно поширилася, тому що якщо єдиною цінністю уряду є насильство, радикалізація здається найкращим способом перемогти. Можливо, якби ЄС допоміг Чечні в той час, ми б не докотилися до війни в Україні чи навіть війни в Грузії в 2008 році. Сьогодні позиція Європи змінилася. І для нас, дисидентів, дуже важливо, щоб пострадянські країни, які прагнуть жити в правовій державі, жити по-європейськи, відчували цю підтримку. Чеченському суспільству треба дати зрозуміти, що воно не саме, що воно може обрати демократію, що Росія не є господарем його життя і його майбутнього. Сьогодні чеченці є жертвами пастки сприйняття, своєрідного ковпака, який необхідно зруйнувати. Європа, громадянське суспільство та ЗМІ можуть зробити для цього дуже багато.
Абубакаре, у твоїх очах читається прагнення до боротьби і до іншого майбутнього. Яким ти бачиш його для себе і для Чечні?
У майбутньому я бачу Чечню, безумовно, демократичною, і незалежною республікою, у якій кожен громадянин може користуватися своїми правами, поважати міжнародні конвенції з прав людини, проти насильства і за демократію. Моя організація продовжуватиме інформувати громадськість про те, що відбувається, і намагатиметься врятувати якомога більше дисидентів. Моє майбутнє і наше майбутнє – це свобода.
Переклад Катерини Мички