Вступ України до НАТО, прекрасної і сміливої України, яка бореться за своє виживання і за нашу свободу — це головна, необхідна та термінова ціль, яка по-перше, відповідає першорядній місії, записаній у статуті військового альянсу, створеного із захисною метою у 1949 році і яка , по-друге, допоможе стримати імперіалістичні амбіції Москви.
У перший день самміту у Вільнюсі в НАТО дали зелене світло для вступу до альянсу Швеції, нарешті подолавши вето Туреччини і пообіцяли Україні квиток на вступ, після того, як будуть виконані відповідні умови, головна з яких — закінчення війни. Обережність НАТО можна зрозуміти, оскільки прийняти у свої лави країну, чиї кордони порушили ганебним військовим втручанням, означає автоматично вступити у війну, навіть якщо у війну захисного типу.
Так само можна і зрозуміти невдоволення України, незважаючи на офіційно запропонований план, оскільки щит НАТО зміг би забезпечити Києву додатковий захист, зменшити кількість жертв серед цивільних та приблизити перемогу. Але допоки країни НАТО гарантуватимуть Україні військові системи для захисту територій від російських атак, а також літаки та відповідну амуніцію для відвоювання своїх територій в окупованому ще з 2014 року Донбасі та в Криму, компроміс запропонований у Вільнюсі може навіть бути прийнятним, але тільки якщо офіційний Київ отримає можливість якнайшвидше прискорити “відступ російських військ зі своїх територій”. Ця цитата звучить також як і єдине ймовірне визначення “миру”. Більш важливим за вступ України до НАТО, разом з постачаннями відповідної зброї для захисту населення і відвоювання окупованих територій, є хіба що терміновий вступ України до Європейського Союзу.
І щодо вступу України до ЄС існують відповідні правила та часові рамки, яких треба дотримуватися, хоча процес вже на стадії підготовки, варто знайти креативне рішення, неважливо наскільки акробатичне, аби прискорити цей процес. Навіть непотрібно пояснювати важливу політичну складову рішення про вступ України до ЄС, попри патякання прокремлівських тролів та корисних західних ідіотів з їхніми теоріями змови. Ми писали про це на Linkiesta неодноразово, ми навіть запустили сторінку українською мовою Slava Evropi, яка оновлюється щодня, щоб розказати українською кирилицею українським братам нашу солідарність з тим, що вони переживають щодня. Ніхто не відчуває себе європейцем в Європі більше, ніж українці, ніхто в Європі так не захищає європейські цінності і свободи більше, ніж українці, ніхто в Європі не протистоїть російському імперіалізму так, як це роблять українці.
Ми не помітили цього у 2013 році в часи Євромайдану, коли українці вийшли на площі і за це їх вбили, тому що пропутінські шавки вирішили розірвати угоду про зближення з ЄС. Ми дивилися в інший бік, коли російський імперіалізм загарбав Крим та Донбас. Ми помітили це лише тоді, коли за крок до наших кордонів російські злочинці руйнували Україну, вбиваючи, ґвалтуючи і знищуючи чоловіків, жінок та дітей та їхню культуру. Російським злочинцям не вдалося довести до кінця свій план, дякуючи жертві та сміливості українців, які обороняються кожного божого дня і віддають “душу й тіло” за свободу& демократію та поняття “Європа”.
Українці віддають “душу й тіло”, як віддала своє життя українська письменниця Вікторія Амеліна, яка загинула від чергового воєнного злочину, скоєного Росією, злочину, які вона сама документувала і розповідала про них світові між чудесами і буденністю. Україна — це Вікторія Амеліна. Україна — це Європа. Але перш за все Україна — це ми всі. Обіймімо всю Україну, обіймімо її ми, європейці, щоб швидше закінчилися її безсонні ночі.
Переклад Ярини Груші