ЄС як дімВікторія Амеліна — європейська жінка року за версією Linkiesta

Linkiesta вшановує пам’ять Вікторії Амеліної, української письменниці, яку вбила російська ракета. Вікторія стала символом Європи, Європи яку заново вигадали українці, які змусили нову Європу існувати і боротися настільки, що виникли сумніви, а чи існувала Європа до 24 лютого 2022 року

Про себе Вікторія говорила: «Я народилась на Заході Україні в 1986 році, коли вибухнув Чорнобильський реактор і почав розпадатися Радянський союз». Через 37 років Вікторію Амеліну вбила російська балістична ракета. Вона стала символом Європи, Європи, яка стала її домом, як вона говорила своєму синові, коли їхній літак приземлився в Празі, повертаючись з Єгипту вкінці лютого 2022 року. Сьогодні ми говоримо не про центральноєвропейську «трагедію», через яку побивався Мілан Кундера у висланні, а про Європу, яку українці винайшли заново, які змусили її ви(жити), настільки, що аж в наших душах виник сумнів, а чи існувала Європа до 24 лютого 2022 року.

«Ми, громадяни центральної Європи», — пише Віка у розповіді, яку ми опублікували в останньому виданні K — літературному журналі Linkiesta, «ми готові боротись за Європу, навіть якщо наша любов не завжди взаємна». Здається, настав момент відповісти Україні взаємністю. Навіть якщо щоразу ми виправляємо свої помилки коли вже пізно, коли мусимо оплакувати це покоління інтелектуалів, які стали фіксерами історії і принесли себе в жертву справі, яку вони обрали довести до кінця за будь-яку ціну.

Серед цих молодих інтелектуалів була також і Вікторія Амеліна, про неї у своїй промові про Європу розповіла і Урсула фон дер Ляєн. Того дня Вікторія теж була присутня в залі, на фото, яке тримав колумбійський письменник Гектор Абад, який був поруч з Вікторією того дня, коли в піцерію в Краматорську вдарила російська ракета. Учасники пленарного засідання Європейського парламенту в Стразбурзі розчулено аплодували. Аплодували стоячи.

«Жертва російського військового злочину, чергової атаки проти цивільних, — виголошує Президентка Європейської Комісії. — Ми будемо пам’ятати Вікторію та всіх жертв російської агресії». Премія, яку вручає Linkiesta Вікторії, не має бути посмертною, ми повинні говорити про неї також в майбутньому часі, як говорять до нас тексти, які вона нам залишила, як і Україну, яку вона нам залишила, яка якнайшвидше має бути повноцінно прийнята до Європейського союзу.

В одній зі своїх поезій вона пише: «Я не пишу поезію /Я прозаїк/ Просто реальність війни / з’їдає пунктуацію» (Поети України, Mondadori 2022). Інші її рядки вчать нас, що дім можна зберігати в кишені, що він може бути перлиною, кісточкою абрикоса чи камінчиком. «Дім слід витягати з кишені / в безпечному місці / коли готовий /Дім помалу ростиме / і ти ніколи, запам’ятай, ніколи /не будеш без свого дому» (там же). В українців вже є дім і називається він Європа, хоча в цій Європі у кожній передвиборчій компанії звучить новий “whataboutism”, “Спочатку…, а вже потім…”. Вставте замість крапок національність, яка більше вам подобається.

Але зараз єдина фраза, яка має сенс звучить “спочатку українці”. Амеліна спочиває на Личаківському кладовищі, поряд з військовим кладовищем у Львові, місце «в якому стільки смерті, але водночас і стільки життя», —  написала дорога подруга Віки, Ярина Груша, яка принесла їй букет квітів, оплачений через ApplePay. Україна — це також і: наймолодша держава на своєму континенті, старому і бюрократичному, де для обслуговування українців існує безліч розпіарених та диджиталізованих державних послуг. Краще так, хіба ні?

Говорити, що майбутнє в Україні почалось раніше — це не вболівати за молодь. Українські управлінці мають тридцять та сорок років, це люди, які торгують собі свій шлях в полі і зазвичай це поле бою. Хтозна, може Україна — це наше майбутнє, яке нам заспойлерили. І, навідміну від якогось фільму, цього разу ми можемо бути не просто глядачами, а ми можемо зробити наш повноцінний внесок. В серіалі «Слуга народу», героєм якого був президент Володимир Зеленський, в своєму попередньому акторському житті була така сцена: дзвонить телефон президента, на зв’язку Ангела Меркель: «Нарешті вийшло: Ви в ЄС». Шкода, що канцелярія помилилась номером.

А ще є старий жарт, що ймовірно належить Генрі Кісінжеру, який може й звучить як апокриф, але засновується на цій самій ідеї: який телефонний номер потрібно ввести, щоб поговорити з Європою? Я б радив почати з коду +380, коду України. Покоління Вікторії Амеліної не втрачене. Вона вибрала як дім Європейський союз, як і вибрала Майдан як свою площу в 2014 році. Євромайдан, пам’ятаєте?

Не згадаю точно, але в одному міфі про Європу здається йдеться про якусь дівчину принцесу, яка їде верхи на бику, чи щось на кшталт. Адаптуємо картинку до сучасності: мова йде також про молоду жінку, з волоссям кольору житнього поля, які вибиваються з під шолома і бронежилета на якому кирилицею написано “феміністка”, яка викопує руками щоденник письменника Володимира Вакуленка, вбитого в Ізюмі. Це Європа, яка схожа на тисячі українців і українок, які так схожі на Вікторію Амеліну. 

В одному зі своїх текстів вона описувала як свято подорож-премію до Москви в підлітковому віці. На мовній олімпіаді «я зустрілась з хлопцями і дівчатами, які походили з країн, в які Росія потім вторглась або намагалась асимілювати: Латвія, Литва, Естонія, Казахстан, Вірменія, Азербайджан, Сакартвело і Молдова». Під час інтерв’ю, яке брали в учасників подорожі, звучали містичні запитання від державного російського телебачення для майбутньої маніпуляції відповідями, які повинні були підтримати пропаганду щодо неіснуючої дискримінації російськомовних. Але Віка не повелась, написавши у своєму тексті: «Я сподіваюсь, що я стала однією з найгірших інвестицій Російської Федерації», Україна ж — це найкраща інвестиція, яку може зробити Європа.

Переклад Катерини Коваленко