Міжнародна преса приділила мало уваги саміту під назвою Global Gateway, який відбувся минулого тижня в Брюсселі в межах засідання Європейської Ради між Європейським Союзом і сорока країнами Африки та Азії. Метою саміту став запуск інвестиційного плану в сировинному секторі на суму 300 млрд євро. Цей інвестиційний план необхідний Європейському Союзу для зміцнення своєї стратегічної автономії, але він також необхідний і третім країнам для збільшення свого експорту.
Багато хто розглядав саміт, якого прагнула Єврокомісія, як альтернативу “Шовковому шляху”, на який Китай вирішив виділити більш ніж втричі більший бюджет, ніж бюджет Європейського Союзу.
Більшість європейських лідерів, які прибули до бельгійської столиці на чергове засідання Європейської ради, так як і багато лідерів третіх країн, які представляли міністри, проігнорувати брюссельський саміт. Це стало причиною різкої критики з боку Європейського парламенту, що засідав у Страсбурзі щодо “відсутності чіткого стратегічного бачення”.
Як відомо, міжнародна преса натомість приділила багато уваги дискусіям європейських лідерів щодо формули врегулювання конфлікту, спричиненого терористичною атакою воєнізованої організації ХАМАС на Ізраїль, який контролює сектор Газа зсередини не лише у військовий спосіб, витіснивши палестинську владу, яка натомість політично контролює неокуповану ізраїльськими поселенцями частину Західного берега річки Йордан. Це спровокувало низку складних дипломатичних переговорів між тими, хто хотів включити у висновки Європейської Ради прохання про “гуманітарне перемир’я”, і тими, хто хотів “гуманітарної паузи”. В результаті з’явилася незрозуміла формула “гуманітарних пауз”, необхідних для отримання необхідних поставок населенню Гази, не беручи до уваги пропозицію Педро Санчеса про проведення міжнародної мирної конференції.
Ті, хто займається відносинами між Європейським Союзом і Близьким Сходом, знають, що здатність Європейського Союзу впливати на уряд Ізраїлю дорівнює нулю, що між Європейським Союзом і ХАМАС, звичайно ж, нема жодних відносин, і що через це дипломатичні переговори в Брюсселі ніяк не вплинуть на стан військової і гуманітарної ситуації на Близькому Сході. Крім того ці переговори виглядають гротескно як для Тель-Авіва, так і для Гази, а також і для Вашингтона.
Також відомо, що між ізраїльським урядом і ХАМАСом існує парадоксальне зближення поглядів, оскільки обидва виступають проти перспективи “двох народів і двох держав” – перспективи, яку натомість підтримують Європейський Союз, Сполучені Штати і загалом Організація Об’єднаних Націй, незважаючи на те, що протягом десятиліть багато арабських держав не робили нічого, щоб сприяти її реалізації.
Перспектива закласти основи для організації майбутніх мирних відносин між ізраїльтянами і палестинцями (чому може сприяти зміна уряду в Тель-Авіві і керівництва Палестинської адміністрації з чітким відмежуванням від терористів ХАМАСу і його поплічників на Близькому Сході) з двома незалежними і суверенними державами вимагає від палестинців відмови від ідеї вільної Палестини від річки Йордану до моря (free Palestine from the river to the sea). Саме ця ідея, на жаль, переважає в ці дні на народних демонстраціях, що заповнили багато площ у Європі. Її втілення означало б зникнення Держави Ізраїль, але водночас Ізраїль мав би відмовитися б від територій, незаконно окупованих його поселенцями, і доручити Організації Об’єднаних Націй створення прикордонної зони між однією та іншою державою під її тимчасовою адміністрацією.
Відсутність геополітичного виміру Європейського Союзу, який був козирем Урсули фон дер Ляєн на початку діяльності нинішнього європейського законодавчого органу, а потім був задушений егоцентризмом президента Європейської Ради Шарля Мішеля, якому в цьому посприяв гермафродитний характер Лісабонського договору, проявилася у всій своїй драматичності в какофонії позицій європейських урядів в Асамблеї ООН щодо резолюції, представленої Йорданією за підтримки сорока держав (“Незаконні дії Ізраїлю в окупованому Східному Єрусалимі та на окупованих палестинських територіях”), до яких приєдналися Росія, Венесуела, Північна Корея і Болівія.
Держави ЄС, очевидно, не консультувалися ні між собою, ні з мовчазним і неважливим представником ЄС у Нью-Йорку, а потім розділилися між приголомшливим голосуванням Франції “за”, що різко контрастує з позицією Еммануеля Макрона в Брюсселі, до якого додалися голоси “за” Іспанії, Бельгії, Ірландії, Люксембургу та Мальти, що узгоджувалося з лінією їхніх урядів у Європейській Раді, між “утрималися” від Італії та Німеччини, до яких додалися Нідерланди, Швеція, Польща, Болгарія, Румунія, Греція та Словаччина (знаючи, що утримання не зараховується) та голосами “проти” Австрії, Угорщини, Чеської Республіки та Хорватії.
Нагадаємо, що поправка Канади (через відсутність більшості у дві третини членів Асамблеї), яка закликала до однозначного засудження терористичної атаки ХАМАСу 7 жовтня, не була прийнята 88 голосами “за”, 55 “проти” і 23 “утрималися”. Європейський Союз та його держави-члени вкотре вирішили відмовитися від активної ролі на міжнародній арені.
Італійська рада Європейського руху, членом якої є автор цієї статті, наголошує на вимогах, що містяться в “Декларації про мир на Близькому Сході”.
Переклад Катерини Мички