Оголений еквілібрист, який дивиться на власну стопу на канаті, знаючи, що наступний крок може стати останнім, а під ним площа, розмиті обриси людей зі своїми щоденними справами, вони не піднімають погляд і не бачать, що еквілібрист може впасти в порожнечу. Це алегоричне зображення, створене Артемом Азаровим для втілення трагічного сенсу крихкості України під час російського вторгнення.
Артем був митцем, боксером, і добровольцем з Харкова. Він захищав Україну від російського вторгнення на Донбасі та зробив свій внесок у створення загону молодих військових добровольців. Перед тим як його вбили у віці 27 років, Артем встиг намалювати 140 ілюстрацій та картин олією. Сьогодні у сестри Артема, Анни Азарової, яка отримала захист в Німеччині, є лише одна єдина місія: захищати пам’ять брата. «Той нарис на ком’ютері для дипломної роботи Харківської державної академії дизайну і мистецтв представляє його особисту і колективну трагедію солдатів, що стали еквілібристами на натягнутому канаті війни і приносять себе в жертву заради всіх», — розповіла вона.
Артема Азарова вбили в перші дні повномасштабного вторгнення — 5 березня 2022 року, його сестрі знадобилось більше року аби зібрати всі його мистецькі твори. Зараз вона намагається виставляти їх, де може, в Україні та Європі, для того щоб мистецтво Артема і трагедія України не припали пилюкою байдужості і не пішли в забуття.
7 грудня деякі з робіт Артема було представлено в рамках виставки Childhood Reconstruction, під патронатом Європейського парламенту, яка пройшла з метою розповісти про військові злочини через погляд дітей та підлітків. Виставку організували Vitaworld, VitaUkr і Center for Civil Liberties Kyiv, які завдяки мистецтву намагаються «втримати увагу до війни аби уявити майбутнє і подальше відновлення, починаючи з людей, перш за все з маленьких», — пояснює президентка Vitaworld Наташа Сассіна.
Під час відкриття виставки віцепрезидентка Європейського Парламенту Піна Пічерно, яку приймав Ukrainian HUB заявила: «Після майже двох років жорсткого російського вторгнення в Україну, ми й досі є свідками нещадності цієї жахливої війни, яка лишає темний слід на дітях і підлітках — нам потрібно почати відновлювати Україну з дітей. Якщо ми подивимось на ці малюнки, ми зможемо зрозуміти найбільше бажання українських дітей — жити у вільній і мирній країні. Підтримувати український народ означає опиратись авторитаризму, насиллю і жорстокості. Підтримувати Україну означає берегти мир, міжнародні принципи і забезпечувати європейське мирне майбутнє».
На виставці, організованій за пітримки Тerres des Hommes, Promote Ukraine і T4P (Трибунал для Путіна) серед 66 робіт є також і автопортрети Артема Азарова і картини його рідного Харкова.
Артем Азаром став добровольцем одразу після російського вторгнення у 2014 році. Його сестра Анна стояла в черзі в машині на польському кордоні разом з донькою Анастасією, коли дізналась про смерть брата: «Я була паралізована, я не могла повірити в те, що його вбили», — згадує вона. Зараз вона зв’язується з усіма асоціаціями, які працюють на захист України аби підтримувати пам’ять про брата, який малював звичайних людей, боротьбу за незалежність і захист культури своєї країни від Росії.
Серед його автопортретів є також один на якому він виглядає старим. Але Артем не зможе ніколи стати старим: його вбила Росія у віці 27 років поблизу Харкова. А разом з ним і його європейську мрію задля якої він вийшов на Майдан на протести. Деякі з його творів виставляли в містечку Меленьяно, в місті Падуя, а зараз після Брюсселю Наташа Сассіна планує організувати виставку робіт Артема в Болоньї: « ми повинні розказувати про таланти багатьох цивільних, які стали добровольцями на захист права України бути вільною і європейською державою», — додає Анна.
Вона повернулась в Україну через рік після смерті брата аби закінчити університет в Харкові, а зараз зі смутком говорить: «Я почала вчити німецьку мову, тому що майже через два роки війни я не можу уявити свого майбутнього на моїй землі. Саме тому я чіпляюсь за пам’ять про Артема. Я не хочу, аби його роботи продавали, а тимчасово надали музеям і культурним просторам, як нагадування про те, що те, що сьогодні відбувається в Україні, не повинне більш ніколи повторитись».
Переклад Катерини Коваленко