Як еквілібристиТворчість військового артиста Артема Азарова описує крихкість життя українців під час війни

Артем Азаров народився в 1995 році в Харкові, 5 березня 2022 року його вбили росіяни. Азаров став засновником загону молодих добровольців опору. Під патронатом Європейського парламенту на зупинці “Європа” в Брюсселі, відбулась виставка "Childhood Reconstruction” на якій були представлені його ілюстрації та картини написані олією

Artem Azarov

Оголений еквілібрист, який дивиться на власну стопу на канаті, знаючи, що наступний крок може стати останнім, а під ним площа, розмиті обриси людей зі своїми щоденними справами, вони не піднімають погляд і не бачать, що еквілібрист може впасти в порожнечу. Це алегоричне зображення, створене Артемом Азаровим для втілення трагічного сенсу крихкості України під час російського вторгнення. 

Артем був митцем, боксером, і добровольцем з Харкова. Він захищав Україну від російського вторгнення на Донбасі та зробив свій внесок у створення загону молодих військових добровольців. Перед тим як його вбили у віці 27 років, Артем встиг намалювати 140 ілюстрацій та картин олією. Сьогодні у сестри Артема, Анни Азарової, яка отримала захист в Німеччині, є лише одна єдина місія: захищати пам’ять брата. «Той нарис на ком’ютері для дипломної роботи Харківської державної академії дизайну і мистецтв представляє його особисту і колективну трагедію солдатів, що стали еквілібристами на натягнутому канаті війни і приносять себе в жертву заради всіх», — розповіла вона.

Артема Азарова вбили в перші дні повномасштабного вторгнення — 5 березня 2022 року, його сестрі знадобилось більше року аби зібрати всі його мистецькі твори. Зараз вона намагається виставляти їх, де може, в Україні та Європі, для того щоб мистецтво Артема і трагедія України не припали пилюкою байдужості і не пішли в забуття.

7 грудня деякі з робіт Артема було представлено в рамках виставки Childhood Reconstruction, під патронатом Європейського парламенту, яка пройшла з метою розповісти про військові злочини через погляд дітей та підлітків. Виставку організували  Vitaworld, VitaUkr і Center for Civil Liberties Kyiv, які завдяки мистецтву намагаються «втримати увагу до війни аби уявити майбутнє і подальше відновлення, починаючи з людей, перш за все з маленьких», — пояснює президентка Vitaworld Наташа Сассіна.

Під час відкриття виставки віцепрезидентка Європейського Парламенту Піна Пічерно, яку приймав Ukrainian HUB заявила: «Після майже двох років жорсткого російського вторгнення в Україну, ми й досі є свідками нещадності цієї жахливої війни, яка лишає темний слід на дітях і підлітках — нам потрібно почати відновлювати Україну з дітей. Якщо ми подивимось на ці малюнки, ми зможемо зрозуміти найбільше бажання українських дітей — жити у вільній і мирній країні. Підтримувати український народ означає опиратись авторитаризму, насиллю і жорстокості. Підтримувати Україну означає берегти мир, міжнародні принципи і забезпечувати європейське мирне майбутнє».

На виставці, організованій за пітримки Тerres des Hommes, Promote Ukraine і T4P (Трибунал для Путіна) серед 66 робіт є також і автопортрети Артема Азарова і картини його рідного Харкова.

Артем Азаром став добровольцем одразу після російського вторгнення у 2014 році. Його сестра Анна стояла в черзі в машині на польському кордоні разом з донькою Анастасією, коли дізналась про смерть брата: «Я була паралізована, я не могла повірити в те, що його вбили», — згадує вона. Зараз вона зв’язується з усіма асоціаціями, які працюють на захист України аби підтримувати пам’ять про брата, який малював звичайних людей, боротьбу за незалежність і захист культури своєї країни від Росії.

Серед його автопортретів є також один на якому він виглядає старим. Але Артем не зможе ніколи стати старим: його вбила Росія у віці 27 років поблизу Харкова. А разом з ним і його європейську мрію задля якої він вийшов на Майдан на протести. Деякі з його творів виставляли в містечку Меленьяно, в місті Падуя, а зараз після Брюсселю Наташа Сассіна планує організувати виставку робіт Артема в Болоньї: « ми повинні розказувати про таланти багатьох цивільних, які стали добровольцями на захист права України бути вільною і європейською державою», — додає Анна.

Вона повернулась в Україну через рік після смерті брата аби закінчити університет в Харкові, а зараз зі смутком говорить: «Я почала вчити німецьку мову, тому що майже через два роки війни я не можу уявити свого майбутнього на моїй землі. Саме тому я чіпляюсь за пам’ять про Артема. Я не хочу, аби його роботи продавали, а тимчасово надали музеям і культурним просторам, як нагадування про те, що те, що сьогодні відбувається в Україні, не повинне більш ніколи повторитись».

Переклад Катерини Коваленко