Вкінці 2023 року на італійські екрани вийшов фільм “Crossfire (Перехресний вогонь)”, документальна стрічка про загибель журналістів Андрєя Міронова і Андреа Роккеллі 24 травня 2014 року у Слов’янську Донецької області, який на той час був під контролем проросійських сепаратистів. Під час обстрілу був поранений також і французький фотограф Вільяма Рогелон. В центрі документальної оповіді арешт та процес над українцем Віталієм Марківим, солдатом Національної Гвардії з подвійним італійсько-українським громадянством, якого звинуватили в умисному вбивстві занадто “зацікавлених” журналістів, що прагнули задокументувати злочини “фашистів” Києва.
Стрічка фінансувалася за рахунок кампанії краудфандинга і завдяки внеску фундації Justice for Journalists (Справедливість для Журналістів).
Відправною точкою роботи над матеріалом, підготовленим Крістіано Тінацці разом з Даніло Еліа, Ольгою Токарюк і Рубеном Легаттола, стала загибель Міронова і Роккеллі, жертв перехресного вогню вздовж лінії фронту, яка розділяла проросійських сепаратистів й українських військових. Правда занадто проста, аби задовольнити любителів чорної сторони і тих, кому потрібно підтвердити благородну природу спротиву війни Москви проти України.
А кінцевою точкою розповіді стало завершення процесу, який попри тернистий шлях (через вирок в першій інстанції , апеляцію та касацію) визнав невинність Віталія Марківа.
“Crossfire” — це визначний приклад журналістського контр-розслідування, це дуже довга робота на місці з використанням справжніх доказів та свідчень; це щось, що значно відрізняється за стилем і журналістським вмістом від розслідування по-італійськи фактично звуженого до практики збору даних, розповсюдження і глорифікації обвинувачувальних актів, як і сталось цього разу, зі звичайними обвинуваченнями, підкріпленими механізмами корпоративної солідарності, чиї найбільші видання італійських медіа від FNSI до Articolo 21 твердо стояли на засудженні Марківа було засуджено в якості відшкодування колезі Роккеллі.
Зародження цього кафкіанського процесу теж відбулось з подачі журналістської руки, а саме зі статті, опублікованій на сайті італійського видання Corriere della Sera в 2014. Це був переказ розмови Марківа з італійським журналістом, але не авторкою статті. В 2017 році цю статтю було інтерпретовано як приховане зізнання у вбивстві. Марків, який тоді охороняв свої позиції, за майже два кілометри від місця, де Роккеллі і Міронов були вбиті, начебто спланував (а потім ще й заявив про це засобам масової інформації!) вбивство журналістів, попри те, як продемонстровано в документальному фільмі, з цієї відстані він не міг впізнати і розпізнати зовсім нікого на стороні контрольованій сепаратистськими силами. Ні солдатів, ні цивільних, ні друзів, ні ворогів.
Глядачі документального фільму зможуть оцінити як повну несправедивість обвинувачень на адресу Марківа, так і їх ідеальну співзвучність з антиукраїнськими упередженнями, які з 2014 по 2022 рік, і навіть сьогодні супроводжують розповіді про боротьбу десятків мільйонів українців за європейську мрію після Євромайдану.
Презумпція винуватості, що й досі лунає в бік “фашиста” Марківа з іншого боку ідеально відгукується з пом’якшуючими “антинацистськими” обставинами, які досі мільйони італійців вбачають в спеціальній операції Путіна. Суд міста Павія, який засудив Марківа в першій інстанції, став жертвою московських наративів настільки сильно, щоб в мотивуючій частині рішення суду “українськими повстанцями” були названі не проросійські сепаратисти, а регулярні українські війська.
Захисник Марківа, адвокат Раффаеле делла Валле, після вироку в першій інстанції, заявив, що за 52 роки своєї кар’єри він жодного разу не бачив нічого подібного.
Але у всесвіті альтернативної правди, який живе завдяки силі рублів, залякуванням і підлабузництву, протягом двох десятиліть у венах італійських засобів інформації та політики тече лімфа з перекручування історичної реальності фактів, які стосується також і відповідальності за злочини, якими усіяні війни Москви.
Юридичний кейс, війна, журналістське розслідування, довга робота на місці аби зрозуміти, що ж з насправді сталось 24 травня 2014 року під Слов’янськом. «Crossfire» — це розслідування журналістів Крістіана Тінацці разом з колегами Даніло Еліа, Ольгою Токарюк і Рубеном Лагаттола, яке тривало три роки. Під час зйомок було взято інтерв’ю у десятків людей, в більшості журналістів і фотографів, які знаходились у травні 2014 року у Слов’янську на Донеччині, який на той час перебував під контролем проросійських сепаратистів під керівництвом славнозвісного “Стрєлкова” Гіркіна, де російський журналіст Андрєй Міронов й італійський фоторепортер Андреа Роккеллі отримали смертельні поранення під час виконання своєї роботи.
Це кейс, отримав резонанс в Італії і за кордоном, зокрема й через великі сумніви щодо обвинувачень і самої процесуальної процедури, а також вироку в першій інстанції, який врешті закінчився повним зняттям обвинувачень з Марківа.
Аби відновити детально всю картину подій і роз’яснити те, що залишилось в тіні, Тінацці та його колеги знайшли і вперше взяли інтерв’ю у ключових свідків тієї трагічної події і провели науковий аналіз місцевості, де відбулися трагічні події, використовуючи технології 3D.
Фільм було реалізовано завдяки кампанії кроудфаундингу, а також внеску фундації Justice for Journalists (JFJ), партнера Платформи Європейської ради із захисту журналізму і безпеки журналістів. Під патронатом FIDU (Італійської федерації прав людей), а також асоціації Nessuno tocchi Caino.
Переклад Катерини Коваленко