Українськість на експорт Українські асоціації в Італії — фундамент для укріплення іміджу України у світі

2024 рік розпочався емоційно. З одного боку це новорічна промова Президента про “біженців” і “громадян”, яка сколихнула українців і призвела до дискусії в соцмережах, а з іншого — масований наплив російської пропаганди в італійських містах, відголоски якого пролунали геть далеко за кордонами Італії. Успіхи української громади у боротьбі з російською пропагандою підкреслили наскільки є важливими осередки українців за кордоном

Unsplash

«Українська діаспора почала формуватись в середині 90-х років. Деякі асоціації існують вже 20 років. «Мальви України» існує з 2008 року, а формально зареєстрована з 2011. Активна діяльність асоціації розпочалась після Євромайдану,  — говорить Марина Соріна активістка, перекладачка української поезії та членкиня асоціації “Мальви України” у Вероні. — Ми почали діяти як могли. Не маючи ресурсів ми виходили на мітинги, відправляли вантажівки з гуманітаркою. В 2016-2017 роках допомагали сім’ям з дітьми хворими на лейкемію, а також пораненим бійцям, які прибували сюди на лікування. На жаль одного з них вже  немає. В 2022 році “Мальви” вийшли на площу ще 20 лютого. Без сформованої асоціації цього б не відбулось», — наголошує Марина.

Після повномасштабного вторгнення в Італії активно проходили мітинги на підтримку України. А асоціація молодих українців UAMI, співзасновницею якої є Анна Гордон, виходила на площу Дуомо в Мілані протягом 600 днів, попри різну реакцію містян. 

«Я думала, що наші мітинги завершаться на сотий день, але ж ні. Зараз ми продовжуємо виходити на площу щовечора на хвилину мовчання. Тим не менше до активніших мітингів хочеться повернутись і італійці також пропонують це зробити», — говорить Анна. 

Кейс Модени, де збиралися показати російську виставку про відбудову Маріуполя, знов згуртував навколо себе українців. І не лише мігрантів, які живуть тут десятиліттями, а й біженців, що прибули сюди після повномасштабного вторгнення. «Біженці вже домовляються між собою, як дістатися до Модени на маніфестацію, яка пройде 20 січня», — говорить з радістю Марина. Спостерігати як українці згуртовуються і реагують на подібні заклики викликає захоплення. 

Тим не менше ми вкотре змушені визнати, що російська пропаганда — це потужна машина і не можливо боротись з нею лише мітингами чи відкритими листами. Марина Соріна, яка в 2022 році балотувалась до італійського парламенту зазначає: «Аби дієво боротись з російською пропагандою необхідно внести зміни до італійського законодавства. Прирівняти ідеологію сучасної Росії до тоталітарної і заборонити її, не легко. Визнання Голодомору геноцидом теж потребувало часу і зусиль, але зрештою ми досягли своєї мети». 

Попри те, що в Італії існують десятки різних українських асоціацій, є запит суспільства на те, аби всі заходи мали єдину координацію, а також підтримувалися посольством і консульствами. «Для цього потрібна структура, бюджет, юристи. Тут не можна діяти аматорським чином», — додає Марина. 

З лютого 2022 року українська громада в Італії зросла у зв’язку з напливом біженців. Це з одного боку стало додатковим навантаженням на асоціації, але водночас збільшило кількість активних громадян в Італії, які борються за свою державу, не очікуючи якоїсь винагороди і попри труднощі, з якими стикаються в новій країні. Однією з нових українців в Італії стала Ірина Гертнер, українська поетка з Мощуна. 

«Італія — це країна, яка запровадила не дуже багато програм з допомоги українцям в інтеграції. Я хочу сказати, що весь цей наплив біженців витягнули на собі українські жінки. Де б ми не перебували, українські асоціації скрізь були залучені для допомоги українцям, збирали гуманітарку, відправляли вантажівки, не кажучи вже про збори для ЗСУ. Я рік волонтерила в українській асоціації La Rondine. І попри все українці продовжують виходити на мітинги проти наступу російської пропаганди. Офіційні органи не встигають за всім цим слідкувати, але мережа українського жіноцтва тримає все під контролем».

Ірина разом зі своєю сім’єю була змушена виїхати з України. Як і багато інших вона рятувала життя своїх дітей. Тут їй пощастило і через українську асоціацію вони дізнались, що літній італієць хотів надати житло українській родині. У Ірини троє дітей.  Вони з чоловіком ще не знають чи повернуться додому. «У нас був новий будинок, і ми навіть не встигли там пожити ще двох років, ми вклали в нього всі свої кошти. Наразі наш будинок зруйновано і ми не маємо куди повертатись. Я не можу привезти дітей і поселити їх посеред якогось будівництва. Ми обираємо якісь можливості тут. Звичайно, що ми дуже втратили у професійному плані. В Україні мій чоловік був архітектором, тут він не може працювати за професією. Туризм відрізняється від еміграції, а тим більше від життя біженців. У віці 40+ потрібно повернутися до життя у 17 років і почати все спочатку, а це дуже важко психологічно. На цьому фоні виникають дуже багато проблем у мам та дітей.»

З іншого боку Ірина не вбачає тут якихось кращих перспектив для своїх дітей, тому що їм ще потрібно повноцінно інтегруватись і добре вивчити мову. Зрештою головною причиною виїзду за кордон була виключно безпека дітей, а не бачення кращого майбутнього. 

Певно якби Україна завтра перемогла наш народ став би найщасливішим у світі. Але залишаємось реалістами, і попри розуміння всіх труднощів продовжуємо жити. А українські асоціації в Італії — це фундамент для майбутніх поколінь українців, які виростуть і житимуть тут.  Завдяки їх різноманіттю і направленню діяльності кожен зможе долучитись до тієї, що є йому ближчою. 

Анна Гордон, співзасновниця міланської молодіжної асоціації UAMI, — це приклад драйву та енергії, яких потребує українська молодь — активна, яка знає свою історію, плекає традиції, але водночас живе теперішнім і думає про майбутнє. 

Поміж заходів, які провела асоціація Анна найбільш захопливо згадує про Kupala trip, дійство присвячене святу Івана Купала, яке вже відбулось двічі. Це фольклорне дійство, що розказує про наші традиції, але організоване з сучасним підходом і використанням потужної сучасної української фольк-музики. «Звичайно цього року плануємо організувати свято Івана Купала. Це вже традиція. Купала-фест буде щороку. Нам би хотілось побільше влаштовувати таких заходів, пов’язаних з культурою, з традицією, з музикою. Але у нас нема фінансування, ми все робимо власним силами. Тим не менше підтримка посольства і держави може стати додатковим поштовхом до реалізації задумів асоціації. І справа не лише у фінансуванні, а частіше, наприклад, у пошуку приміщення», — говорить Анна. 

На рахунку асоціації є подія, яка змусила тремтіти всі проросійські сили в Італії — це виставка «Очі Маріуполя» про полк Азов. «Це була резонансна подія, адже поставити в центрі Мілану виставку полку Азов – це дійсно перемога». 

Наразі асоціація зайнята підготовкою до показу італійською мовою фільму Євгена Малолєткі «20 днів у Маріуполі». Основна робота лежить на плечах італійського члена асоціації Паоло Ролла, який також приклав неймовірних зусиль до проведення виставки про полк Азов.

Анна впевнена в тому, що українці повинні постійно проводити заходити не лише про війну. Ми не можемо забувати про війну, але ми повинні показати італійцям, яка цікава і багата українська культура. 

Згідно зі статистикою члени української громади — це українці 40+, в основному це жінки, меншу частку складають чоловіки, підлітки і діти. Тим не менше існування асоціацій, які працюють в одному напрямку, але з різними підходами, може стати шансом аби зробити наше спільне життя комфортнішим, знайти однодумців, друзів, інтегруватись в італійську спільноту і не втрачати свого. Але з впевненістю можна сказати, що настане день коли українська діаспора в Італії стане такою ж відомою і визначною як американська чи канадська.