Ця стаття увійшла до нового випуску Linkiesta Magazine + New York Times Turning Points 2024. Італійську версію можна замовити тут.
Говоримо про майбутнє. Говоримо про Європу. Про роль Європи у все більш небезпечному і нестабільному світі. Про важливість голосу Європи на Близькому сході, в Африці, в Україні, у Вірменії. Я щиро вірю, що разом ми зможемо побудувати сильну Європу як світового лідера в політиці кліматичного та цифрового переходу, Європу, яка здатна відійти від своїх залежностей аби гарантувати свою безпеку, свою автономію і своє процвітання. Європу, яка відповідає на щоденні виклики. Європу, яка є непереможною і має розвиватись аби не втратити свою важливість. Світ має справу з викликами в усіх сферах і деякі з них відбуваються саме біля дверей Європи.
Відчайдушна ситуація в Газі кидає тінь на весь регіон. І відповідь на цю ситуацію окреслить майбутнє не тільки цього регіону, а й Європи. Ніщо не може вибачити чи виправдати ґвалтування, викрадення, катування і вбивства цілих спільнот, дітей, жінок, чоловіків і молодих людей. Ці страшні дії були вчинені терористичною організацією, тож ми маємо розуміти, що Хамас не є представником легітимних бажань палестинського народу, а навпаки заважає їм. Не можна дозволити, аби Хамас діяв безкарно. Заручники повинні бути звільнені. Ситуація в Газі — жахлива. Це гуманітарна криза. Саме тому Європа попросила гуманітарну паузу, зменшення тиску і повноцінну повагу до міжнародного гуманітарного права. Цивільні та невинні люди не мусять платити за нікчемні вчинки Хамасу. Ми мусимо покласти край тероризму і повинні бути в змозі зробити це гарантуючи безпеку і життя цивільним, дітям, журналістам і щоб цивільна інфраструктура не була мішенню. Для Європи відповідь Ізраїлю є важливою. Європа готова взяти на себе зобов’язання на довгий час, працювати на довгостроковий мир на Близькому Сході, тому що Європа навчилась боротись з непоборним і змогла знайти дорогу до миру. Ми підтримуємо справедливе рішення для сторін, засноване на співіснуванні двох держав. І ми будемо далі працювати над досягненням цієї мети.
Ситуація на Близькому Сході не може нас відволікти від того, що відбувається на східному фронті. В Європі багато хто думав, що економічні та комерційні відносини з Москвою, в тому числі імпорт газу, працюють факторами стабільності, але правда полягає в тому, що ніщо не перешкодило Росії жорстоко, несправедливо і нелегально вторгнутись в Україну. Ця війна стосується нас всіх. Наша підтримка України не повинна жодним чином послабитися. Попри те, що думає президент Путін, ми не дозволимо, щоб втома взяла гору. Це стосується як безпеки Європи так і безпеки України. В такому контексті, Європа повинна відповісти на дуже серйозні запитання. Чи достатньо сильні наші демократії аби відповідати на загрози? Чи можуть стримати атаки наші відкрита економіка і правова держава? Чи може “закон сильнішого” управляти міжнародними відносинами? Це життєві питання для Європи. У нас немає іншого вибору, окрім як стійко і хоробро захищати нашу цивілізацію. Ми мусимо силою захищати наші цінності і нашу модель ліберальної демократії. Це те, що сталось в Україні. І альтернативи немає. Залишити Україну було б моральною і політичною помилкою. І Росія не зупиниться при такій подачі. Всі пам’ятають слова сказані Вінстоном Черчилем під час домовленостей в Монако: «Вас поставили перед вибором між війною та ганьбою. Ви обрали ганьбу і ви отримаєте війну». Якщо Європейський союз вирішив масивно підтримувати Україну, це означає дві речі: честь і мир! Але справжній мир, заснований на свободі і незалежності України.
В цей час, на південному фронті в Африці, і перш за все у південносахарський Африці, покотилася хвиля дестабілізації і хижацтва як ніколи раніше. Ми маємо терміново змінити свою поведінку, в кращому разі наївну, а насправді поблажливу відносно цього континенту. Досить бути певним чином пихатими щодо Африки. Думати на континентальному рівні означає дозволяти Європі говорити на рівних з великими континентами. Аби це зробити ми мусимо інвестувати в наші відносини з Латинською Америкою і перезапустити наше трансатлантичне партнерство. Я це повторюю без наївності, приймаючи до уваги наші сильні сторони, думаючи про наші інтереси і захищаючи наші цінності.
Європа також повинна справлятись з викликами всередині своїх кордонів. Людям важко платити за комунальні послуги. Терміновість вирішення глобального потепління і цифрового переходу впливають на наші економіки і на робочі місця. Тож на все це європейці потребують відповіді. Ми мусимо гарантувати їхню фізичну, економічну, соціальну і кліматичну безпеку. Майбутнє Європи визначатиметься нашою здатністю залишатись суверенними і конкурентно-спроможними, стати лідером в цифровій і кліматичній трансформації і відійти від нашої енергетичної залежності та покінчити з пануванням великих цифрових компаній. Ось чому ми готуємось до майбутнього, взявши на себе зобов’язання стати вугільно нейтральними до 2050 року. Європейський пакт Green Deal стосується як нашої енергетичної безпеки і зміцнення нашої конкурентно-спроможності так і кліматичного переходу. Але ми мусимо гарантувати, що ніхто не залишиться позаду і що промисловість і громадяни матимуть необхідні мережі безпеки. Ми мусимо також краще пояснити, чому цей перехід необхідний для стимулювання екологічного економічного росту та створення нових робочих місць й управління промисловою революцією майбутнього. Наші нові політики запрацюють лише тоді, коли їх відповідно прийме суспільство і коли заходи, які ми введемо будуть реалістичними та прагматичними. Цифровий перехід — це також виклик: Європа вже взяла на себе головну роль у визначенні стандартів, які стануть глобальними, завдяки запровадженим законам щодо ринків і цифрових послуг та штучного інтелекту. Саме така нормативна влада — це гарантія нашої незалежності.
Європейців також хвилюють питання іміграцієї. Ми занадто часто ставали свідками сварок між урядами щодо прийняття кораблів з Середземномор’я. Всі держави ЄС мають об’єднатися перед міграційними викликами і жодна з них не повинна залишатись і брати на себе занадто велику відповідальність. Ми не можемо залишити це питання в руках популістських сил, які радіють нашій неефективності, але зі свого боку не надають реалістичних рішень вирішення складної проблеми. Ми працюємо над юридичним документом, який буде справедливим відносно тих, кому потрібен захист, чітким відносно тих, хто не має права на прихисток і суворим відносно контрабандистів, які наживаються на найбільш незахищених. Ми зобов’язані це зробити з поваги до наших громадян і до тих, хто ризикує життям на міграційному шляху. Бо за цифрами завжди стоять людські життя, іноді трагічні історії і надія на краще життя. Після десятиліття пророблених зусиль ми нарешті готові розблокувати ситуацію.
Ще один виклик з яким я б хотіла впоратись — це інформаційна війна, або ж якщо краще сказати, дезінформаційна, яка вдарила по нашим демократіям і ліберальним суспільствам з початку 2000 років з розвитком інтернету і соціальних мереж. Дезінформація — це стара як світ технологія, а технологічні інструменти штучного інтелекту, соціальні мережі дають їй необмежені можливості і це стає небезпечним. Ця небезпека стає ще більшою, тому що розкачується такими державами як Росія та Іран, не зовсім демократичними моделями, які підливають масла у вогонь поляризації наших політичних сценаріїв з тою ж самою метою — очорнити демократію. І одним і тим же способом — посіяти сумнів. Сьогодні як ніколи, ми мусимо ввести заходи необхідні для озброєння для боротьби з цим наступом.
Так, світ стає все більш небезпечним. Так, Європа мусить справлятись з великими викликами. Але ми повинні їх витримати. Ми повинні триматись разом аби збудувати і захищати мир та свободу. Ми не маємо права забути те, ким ми є і чого ми бажаємо для нас самих, для наших дітей і для Європи. Я належу до того покоління, яке було дітьми, коли впала Берлінська стіна, коли народ вийшов на площу Т’янанмен, покоління, яке пам’ятає розпад Радянського Союзу і безмежну радість мільйонів європейців нарешті вільних обирати свою долю. З часом ми стали занадто впевненими, наскільки ця свобода має міцний і зрозумілий характер. Але екстремістські рухи вже майже замінили владу або ж вже є її частиною. Саме тому ми мусимо реформувати і переосмислювати Європу. Історія європейської інтеграції показала нам, що через кризи Європа рухається вперед, змінюється, еволюціонує і зміцнюється. Ми повинні повноцінно говорити про розширення, навіть якщо ця розмова може здатися далекою або й навіть тривожною для багатьох наших громадян. Світ не чекає. Якщо ми відступимо, наш колективний проєкт стане па павзу і втратить свою важливість. Ми мусимо пристосовуватись до нових реалій. Якщо ми не відповідатимемо на заклики наших сусідів, це зроблять інші геополітичні актори. У нас були ті ж страхи перед розширенням 2004 року. І все ж як показала історія, заснований на чітких цілях розширений ЄС, потрібен для захисту миру, безпеки, стабільності і благополуччя Європи. Саме з цієї причини ми боролись аби Україні та Молдові було надано статус Держави-кандидата на членство в ЄС. Ось чому ми віримо, що переговори із Західними Балканами мусять просуватись. Надія на вступ до ЄС дає цим країнам європейську перспективу і спонукає їх до просування демократичних реформ. Тим не менше така перспектива не може бути реалізована без інституційних реформ. ЄС, в який входить 30, 33 чи 35 країн не може працювати за тими ж правилами, що і 27. Реформа нашої структури, інституційних процедур і європейського бюджету є ключовою. Підлаштування нашої структурної політики направлене не лише на те, щоб задовольнити країни-кандидати задовго до їх вступу, а також і дозволити ЄС інтегрувати їх.
Попри все мною сказане, я по своїй природі оптимістка. Я впевнена, що якщо у нас вийде створити розширений ЄС, амбіційний, об’єднаний, і послідовний, ЄС ефективний, який не залишає позаду нікого і відповідає на конкретні переживання наших співгромадян — це буде нашою найкращою відповіддю на популізм та екстремізм. Перед європейськими виборами у червні важливо як ніколи разом подумати над роллю Європи і перш за все роллю, яку ми хочемо їй надати. Я наймолодша президентка в історії Європейського парламенту. Я лише третя жінка на цій посаді після Сімоне Вейль і Ніколь Фонтен. І якщо я в змозі виступати тут перед вами, то це завдяки битвам, які ці дві захопливі жінки виграли. Я усвідомлюю свою відповідальність перед ними, перед всіма жінками, які прийдуть після мене, перед нашим спільним європейським проєктом. Вірте в Європу. Європа заслуговує бути безпечним місцем і в цьому у кожного з нас є своя роль.
ЦЕЙ ТЕКСТ БУЛО АДАПТОВАНО З ВИСТУПУ В УНІВЕРСИТЕТІ СОРБОННА В ПАРИЖІ, 30 ЖОВТНЯ 2023 РОКУ.
Переклад Катерини Коваленко
