Сидіти і чекати — це не варіантЯк дворазова чемпіонка України з бодібілдінгу стала тренеркою в Іспанії

Виїхати за кордон і почати працювати вже через три дні. Абсолютна дворазова чемпіонка України, чемпіонка Європи з бодібілдингу, фітнес-тренерка киянка Анна Мироненко ділиться своєю історією біженства до Іспанії, розповідає про те, як тренує місцевих та чим відрізняється ведення бізнесу в Україні та за кордоном

Останні 8 років Анна працює в фітнес-індустрії. Є абсолютною чемпіонкою України з бодібілдингу, чемпіонкою Польщі та Італії. Анна допомагає багатьом дівчатам повернути собі хорошу фізичну форму, налагодити раціон харчування, покращити здоров’я та створити фігуру мрії. Анна проводить персональні заняття, займається реабілітацією, веде групові програми, а також тренує онлайн. До війни тренерка розвивала службу доставки правильного харчування, яка орієнтувалася на особисті потреби кожного клієнта з урахуванням індивідуального БЖВ. Але війна зруйнувала плани Анни  і відібрала рідну людину.

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина проєкту Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Винищувачі над головою та бабуся. Війна для Анни стала несподіванкою. Жінка, як і багато українців, не вірила в повномасштабне вторгнення. Жодних тривожних валіз фітнес-тренерка не збирала. А коли прокинулася вранці 24 лютого, то не могла повірити у те, що сталося.

“Вранці мені зателефонувала клієнтка і сказала: Аню, збирайся почалася війна, я не повірила, доки не почула звуки вибухів та сирени. Після різкого пробудження, я включила новини і не могла ще зрозуміти — чи це сон, чи реальність.”

Анна розповідає  — діяти почала швидко. Миттю зателефонувала всім рідним, зібрала речі й побігла до підвалу. Там пробула дві доби, але зрозуміла, що далі так бути не може. Найкращою ідеєю тоді здавалося поїхати в село на околицях Києва, але згодом це рішення виявилося великою помилкою.

“У селі біля Василькова, я пробула півтора місяці, чула вибухи, над головою літали винищувачі, було дуже страшно і незрозуміло, коли це все закінчиться… З кожним днем ​​запасів їжі було все менше і менше, я розуміла, що треба щось робити. Гроші теж закінчувалися.” 

Найбільшим страхом Анни стало те, що відповідальність вона несе не лише за себе. ЇЇ бабуся знаходиться в будинку для людей похилого віку і фінансово жінка повністю залежить від онуки. Тому Анна вирішила, досить сидіти, треба працювати, бо інакше не вижити.

Батько. Коли почалася війна, родину Анни, як і більшість українських сімей, розкидало у різні закутки України та світу. Сестра поїхала до Данії, матір залишилася в Україні, а батько дівчини мобілізувався добровольцем на війну.

“Мій батько пішов захищати нашу країну, брав участь у бойових діях, розмінував поля… Батько був командиром протитанкового 70 взводу 101 бригади, мав звання лейтенанта.”

У вересні 2023 року батьку Анни виповнилося 53 роки. А у жовтні 2023 року його вбили росіяни в Лимані під Харковом.

“З початком війни записався до київської ТРО. З 500 людей їх залишилося в живих менше ста. Батько в цю сотню не увійшов, на жаль. Він загинув внаслідок розриву артилерійського снаряду.” Анна пережила втрату й зрозуміла, що тільки на ній тепер лежить відповідальність за бабусю. Тому треба тримати себе в руках. В цьому їй дуже допомагає спорт. Хоча на початку війни спортсменка Анна про спорт не думала. Два місяці кортизол просто зашкалював. Організм був постійно в стресі, тож було не до занять, але після цього Анна вирішила повернутися до того, що надає їй сил.

“Звичайно, це насамперед дисципліна, тренуюся 4-5 разів на тиждень регулярно. Це силові навантаження і кардіо, але запорука успіху здоров’я гарної зовнішності — це збалансоване харчування.”

Україна-Молдова-Іспанія. Через півтора місяці перебування в Україні Анна вирішила поїхати до Молдови. Там на неї чекали клієнти, які допомагали з переїздом. У Молдові Анна вже на третій день знайшла роботу на посаді персонального тренера, винайняла кімнату в гуртожитку, де жила разом із собакою. Проживши півтора місяця в столиці Молдови, тренерка вирішила переїхати в іншу країну, адже боялася, що Росія може напасти й на Молдову.

“Одного дня я сіла і відкрила карту світу, дзвонила своїм клієнтам до різних країн, дізнавалася інформацію, щоб розуміти, як жити далі. Права на помилку в мене не було,  мені потрібно було вибрати одну країну, знайти стимул там залишитися і розвиватися, бо сидіти і чекати закінчення війни — це не варіант. Життя іде, час іде і у мене не було такої розкоші витрачати його на очікування. Я вирішила поїхати до Іспанії, оскільки ця країна знаходиться далеко вирію військових подій. Я подумала про приємний клімат, про нескладну мову, про зрозумілий менталітет людей, які завжди займаються спортом, та смачну їжу. Останні два фактори головні у моїй роботі.”

Вибір випав на Валенсію. Анна каже, що це місто спокійне, зелене, біля моря і ціни набагато нижчі, ніж у Барселоні та Мадриді. У Валенсії багато студентів, там дуже часто влаштовують різні спортивні заходи. Зокрема, видання Forbs визнає Валенсію найкращим іспанським містом для життя.

“Іспанія прийняла мене дуже добре, я швидко оформила всі документи, спочатку дозвіл на роботу та низку інших документів. В період, коли я приїхала, українцям завжди допомагав червоний хрест: їжею, житлом, курсами іспанської мови. Також це робили багато інших організацій, а також дружні іспанці допомагали, як могли.”

Йти через перепони. Анна не стала чекати, коли їй хтось запропонує роботу. Так само, як в Кишиневі, почала працювати вже на третій день.

Я вийшла на роботу та почала проводити групові тренування у парку для українців. Клієнтську базу набрала досить швидко, завдяки розміщенню реклами в інстаграмі, фейсбуці та телеграм каналах. Щонеділі я також проводила групове тренування в парку безкоштовно. Максимально заявляючи про себе і про свої результати у сфері фітнесу.”

Старанність, працьовитість та бажання дати найкращий сервіс для клієнтів не лише за гроші, дали свої результати. Анна нині податковий резидент Іспанії, працює в одному з найкращих залів у центрі Валенсії, працює сама на себе і сплачує податки. ЇЇ клієнти 90% —  це українці та 10% іноземці: іспанці та англійці.

“Різниця ведення бізнесу в Україні і Іспанії в податках, в Іспанії вони немаленькі. На робочий контракт у моїй сфері складно влаштуватися, але за хорошого знання іспанської мови все можливо, потрібно завжди пробувати.”

Анна каже, що допомагає  українцям, які приїжджають жити до Валенсії або планують переїзд. Аби людині було не так важко зробити перші кроки у незнайомій країні.  “Чи планую я повернутися в Україну, чи ні, я не знаю. Зараз скрізь все нестабільно і не знаєш, що буде завтра. Мені б дуже хотілося, щоб війна закінчилося і я вважаю, що Україна — найкраща країна для життя і для нових можливостей, наші люди можуть все.”

Але сидіти і чекати, коли закінчиться війна — це не варіант, вважає Анна і сама так не робить. “Чекати — це марнувати життя, а воно  у нас одне, воно не стоїть на місці. Не марнуйте свій дорогоцінний час. Наразі всім складно, у кожного свої труднощі, але сильні духом українці ніколи не здаються!”

Le newsletter de Linkiesta

X

Un altro formidabile modo di approfondire l’attualità politica, economica, culturale italiana e internazionale.

Iscriviti alle newsletter