Нові лідери Як обиратимуть керівництво ЄС

8-9 червня громадяни ЄС прийшли на вибори. У Нідерландах, Ірландії та Чехії виборці вже мали змогу проголосувати, у решті країн дільниці відкрилися у суботу-неділю, а сьогодні стане загалом зрозумілий склад нового Європарламенту. Про те, хто ж керуватиме Європою на наступні 5 років та про нових лідерів ЄС в матеріалі Сергія Сидоренка, головного редактора Європейської Правди

Історія  лише починається. Попереду те, що матиме ключове значення для України, та й для самих європейських держав. Це – призначення очільників Єврокомісії та Європейської ради, а також усіх комісарів. У Брюсселі з’являться новий відповідальний за питання розширення на заміну угорцю Оліверу Варгеї (в Угорщини цей вплив гарантовано заберуть), новий комісар з оборони, новий шеф європейської дипломатії тощо.

За законодавством саме результати євровиборів, що будуть відомі після вихідних, мають стати основою для формування коаліції та керівництва виконавчої влади ЄС. Утім, це створює певні міфи. Європейська політика набагато складніша. Про те, як саме відбуваються євровибори і які результати є найреальнішими, ми вже розповідали у квітневій статті.

Майже два місяці по тому основні прогнози лишаються актуальними (хоча в деталях рейтинги змінилися), тож ми сконцентруємося на головному – на наслідках. Цей текст пояснює, хто та як визначатиме нове керівництво Євросоюзу та тих політиків у Брюсселі, які керуватимуть відносинами між Україною і ЄС, а також спростовує низку хибних стереотипів, що поширені в українському суспільстві та в медіа.

Боротьба за місце Урсули фон дер Ляєн та “провідні кандидати”. Головна посада в системі влади Євросоюзу – це, безумовно, місце на чолі Європейської комісії. Президент або президентка Єврокомісії, тобто всієї системи виконавчої влади в ЄС, отримує не лише бюрократичні важелі на впливу на рішення самої ЄК та її численних структур, але також потужні кадрові важелі (голова Комісії може одноосібно вирішувати, як перерозподілити повноваження між комісарами). Єврокомісія не лише втілює, а й формує політку ЄС з багатьох питань – як через пропозиції нового законодавства, так і власним рішенням. За останні роки Україна багато разів ставала свідком цього. Зокрема, наш карколомний прогрес був би неможливий без активної підтримки Урсули фон дер Ляєн, яка зараз працює на чолі Комісії.

Німкеня фон дер Ляєн послідовно підтримує Україну, особливо після початку повномасштабного вторгнення. Не секрет, що вона планує зберегти посаду ще на п’ять років; понад те, фон дер Ляєн вважають фавориткою перегонів. Але гарантій того, що вона збереже посаду, також немає, і європейські медіа рясніють повідомленнями про те, з якими проблемами вона стикається на шляху до омріяного продовження терміну. І ці складнощі не надумані – зміни чинної президентки хотів би не лише угорський прем’єр Віктор Орбан, думка якого не має високої ваги в ЄС (особливо у кадрових питаннях, які не потребують одностайності), а й деякі її однопартійці.

Але наскільки висока ця імовірність? І якщо не фон дер Ляєн – то хто? І що це означатиме для України?

Перш ніж відповісти, варто спростувати поширений в Україні міф чи то хибне сприйняття європейських правил. Великі європартії (як-от ЄНП, соціал-демократи, ліберали, консерватори, зелені тощо – про них ми розповідали у статті) під час кампанії на євровиборах висувають так званих Spitzenkandidat, або “провідних кандидатів”, які у разі перемоги партії на виборах можуть обійняти посаду президента Єврокомісії. Фон дер Ляєн є Spitzenkandidat’кою від Європейської народної партії (ЄНП), і саме “народники” переможуть на євровиборах зі значним відривом.

Але це ще не означає геть нічого. Ні, це не дає пані Урсулі впевненості у затвердженні. Ні, у разі, якщо вона провалиться, це не означає, що ЄК очолить наступний за рейтингом Spitzenkandidat, соціаліст Ніколас Шміт – таку можливість взагалі не розглядають. Ідея з висуванням провідних кандидатів – це більше політтехнологічна “фішка”, яка спрощує ведення кампанії, дебатів тощо, але нікого не зобов’язує призначати ключового посадовця ЄС саме з цього списку.

Якщо порівнювати системи влади України і ЄС, Єврокомісія є аналогом уряду, а її президент/-ка – це прем’єр. Але цього “прем’єра” і так само “членів уряду”, тобто комісарів, висувають не депутати чи європартії, а лідери держав-членів ЄС, які для цього відразу після виборів зберуться на саміт. Тож важливо передусім мати підтримку європейських президентів та прем’єрів, а не новобраних депутатів. Як це сталося, до слова, п’ять років тому, коли Spitzenkandidat від ЄНП Манфред Вебер лишився без посади і несподівано на арені в ролі кандидатки з’явилася Урсула фон дер Ляєн. Отже, на цьому етапі у фон дер Ляєн є справді непогані шанси. Шольц, який має висунути її від імені Німеччини, готовий на цей крок (хоча президентка ЄК належить до партії його опонентів). Більшість інших прем’єрів схиляються до її підтримки. І шанси на її повторне висунення – дуже високі. Але далі на неї чекає набагато серйозніше випробування.

Коаліція з обмеженим впливом. Попри те, що на початку Європарламент нібито лишається “поза грою”, його роль є важливою. Бо для того, щоб кандидат на посаду президента ЄК, затверджений самітом, почав формування складу Єврокомісії, далі він або вона має отримати підтримку новообраного Європарламенту. Це голосування відбудеться 18 липня, і воно несе головну загрозу для Урсули фон дер Ляєн. Річ у тім, що Європарламент – структура вельми фрагментована. До прикладу, зараз там сім партійних груп (плюс “незалежні”), і навіть найбільша група контролює менше чверті мандатів. Приблизно така ж фрагментація збережеться після виборів.

Для того щоб Урсула фон дер Ляєн офіційно очолила ЄК, їй треба сформувати на свою підтримку коаліцію мінімум трьох фракцій. Бажано – трьох найбільших. А з цим складається непросто, бо третє місце за опитуваннями може обійняти “м’яко євроскептична” група консерваторів, яку частина євродепутатів вважає токсичною. А об’єднати у коаліцію чотири фракції – ще та задачка…

В той час як на саміті ЄС досвід Урсули фон дер Ляєн грає їй на руку, в Європарламенті він радше заважає. Є чимало депутатів, які мають на нинішню президентку зуб і не готові за неї голосувати. Навіть у власній групі ЄНП. Словом, попереду – непростий пошук компромісів, який дуже залежатиме від результатів євровиборів. Шанси на те, що фон дер Ляєн знайде вихід, досі високі, її і надалі вважають головною кандидаткою. Але неможливо виключити ані того, що Європарламент відмовиться затверджувати президентку, яку визначить саміт (у такому разі лідери держав ЄС мають знову зібратися та запропонувати альтернативу), ані того, що результати євровиборів будуть такими несподіваними, що підштовхнуть лідерів ЄС ще на першому саміті перейти до пошуку альтернатив.

Хто в такому разі може замінити Урсулу фон дер Ляєн? На це питання нараз немає чіткої відповіді, хоча дискусія про це триває і в Брюсселі, і у столицях. Усе залежатиме від принципу розподілу ключових посад, який оберуть лідери.

Якщо буде рішення лишити квоту Єврокомісії за Німеччиною (що цілком реально) – то висока ймовірність нестандартного рішення, за яким Шольц погодиться відправити у Брюссель свою конкурентку всередині уряду, Анналену Бербок, яка належить до групи “Зелених” і, ймовірно, зможе сформувати інший формат коаліції. Не виключене також призначення позапартійного президента-технократа – наприклад, Маріо Драгі.

Та якщо вгадувати імена зараз немає особливого сенсу, то одну особливість можна передбачити з певністю. Очолити Єврокомісію на наступні п’ять років має шанс лише проукраїнський політик. Інші не пройдуть горнило виборів у Європарламенті. До речі, і фон дер Ляєн, і Бербок, і Драгі цьому критерію повністю відповідають.

А роль коаліції у Європарламенті на цьому, по суті, добіжить завершення. Після призначення голови ЄК та розподілу низки інших посад це утворення стане “віртуальним”. Далі кожна фракція діятиме сама по собі. Для нас це означає, що навіть у разі, якщо до цього союзу увійдуть окремі недружні для нас депутати та партії (як-от “Фідес” Орбана) – це не матиме реальних наслідків для України. У Європарламенті в них не буде вето, і цей орган напевно лишиться проукраїнським.

“Українські” єврокомісари. Після затвердження президент або президентка формує склад нової Єврокомісії. Майбутніх єврокомісарів виборці не обирають – їх визначають уряди 26 держав-членів ЄС (тобто усі, крім держави, до якої належить президент/ка). Це є визначальним, щоб зрозуміти ставлення цих політиків до України. Незалежно від того, які результати покажуть європартії на виборах до ЄП, і навіть у разі, якщо україноскептичні депутати несподівано наростять рейтинги – вони не матимуть змоги “пропхати” свого єврокомісара. Тому від тих держав ЄС, які зараз підтримують Україну (а таких абсолютна більшість), ми будемо мати загалом проукраїнських представників.

І навпаки, незалежно від того, якими будуть рейтинги партії Орбана на євровиборах в Угорщині, навіть у разі, якщо вона набере менше за очікування – угорський комісар не може бути дружнім до нашої держави. Доброю новиною є те, що в ЄС склався майже консенсус: вплив Орбана треба максимально обмежити. Тож хто б не очолив Єврокомісію на наступний термін, у його команді Угорщина матиме один з найменш впливових портфелів і точно не буде перетинатися ані з Україною, ані з зовнішньою політикою.

Угорщина є єдиною чітко ворожою до нас країною ЄС, але на додаток є також кілька проблемних. Комісари від Словаччини, Австрії тощо потребуватимуть уваги. Однак немає реального шансу, що ті отримають “українські” портфелі. Найбільш важливим для нас є майбутній єврокомісар з питань розширення. Низка східноєвропейських держав борються за те, щоб отримати це місце, але є високий шанс, що його отримає хтось із Північної (і це може бути супер для нас) або Західної Європи. На посаду комісара з оборони претендує польський політик Радослав Сікорський (хоча є й конкуренти). Також важливо, хто стане новим шефом зовнішньополітичної служби.

Утім, зі зближенням України та Євросоюзу насправді дедалі більше посад у Єврокомісії починають мати високу вагу і для нас, тож насправді перелік є значно ширшим. А під час переговорів про вступ, так чи інакше, кожен комісар буде до певної міри “українським”.

А “ЄвроПравда” детально стежитиме за кадровими перегонами в ЄС і розповідатиме про них нашим читачам.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”

Le newsletter de Linkiesta

X

Un altro formidabile modo di approfondire l’attualità politica, economica, culturale italiana e internazionale.

Iscriviti alle newsletter