Моя смерть, моє рішенняЄвропа спрощує смерть: чому ідея евтаназії стає дедалі популярнішою

"Я поїду до Швейцарії". Ця фраза, яка в деяких країнах є синонімом рішення вдатися до асистованого самогубства, скоро може стати неактуальною. Нещодавно значний крок до легалізації евтаназії зробила Франція. У квітні 2024 року уряд Франції представив законопроєкт, який дасть змогу термінальним (невиліковно хворим) пацієнтам добровільно і самостійно йти з життя через вживання спеціальних препаратів.

LaPresse

У березні 2024 року шотландський парламент представив законопроєкт про легалізацію “допомоги під час добровільного відходу з життя”. Якщо його ухвалять, Шотландія стане першою країною, що входить до складу Сполученого Королівства, яка почала надавати невиліковно хворим людям послуги контрольованої евтаназії. Тоді ж в Ірландії, у цьому бастіоні католицтва, парламентарії рекомендували уряду дозволити асистований суїцид людям із невиліковними захворюваннями та больовими синдромами. Загалом за останні п’ять років у Західній Європі евтаназію легалізували вже кілька країн. Іспанія дозволила активну евтаназію ще 2021 року, Австрія – 2022 року. В Італії шлях до асистованого самогубства відкрило судове рішення від 2019 року, і там цією послугою 2022 року вже скористався 44-річний чоловік, назавжди паралізований унаслідок ДТП.

У 2023 році до всіх цих країн приєдналася Португалія. Її президент, консервативний політик Марсело Ребело де Соуза, підписав-таки законопроєкт про декриміналізацію активної евтаназії та асистованого самогубства, і це в державі, де більшість населення становлять католики. Список країн, які легалізували евтаназію, далеко не повний. Однак він показує, як змінюється ставлення в Європі до цієї дуже болючої проблеми.

“Люди стали більш освіченими”. У чому різниця між активною евтаназією та асистованим суїцидом? Етика і мораль католицтва рішуче засуджують евтаназію і самогубство. Вважається, що самогубець відкидає божественний дар життя, опускає руки і відмовляється від можливості та обов’язку самому активно справлятися з труднощами. Церква, з одного боку, наголошує на важливості паліативної допомоги та полегшення страждань пацієнтів, але завжди “в рамках поваги до людського життя”. Утім, це рішення далося Португалії нелегко, адже парламенту чотири рази доводилося долати президентське вето.

З чим же пов’язані всі ці тенденції? Одна з основних причин: зміна базових демографічних показників, таких як тривалість життя. “У минулому більшість людей помирала у віці 60-70 років, не маючи перед собою ще до двох десятків років хронічних захворювань, яким тепер доводиться довго й активно протидіяти”, – каже психіатр Колін Брюер, член британської громадської ініціативної групи “Моя смерть, моє рішення”.

“У наші дні, коли середня тривалість життя перевалила за 80 років, люди живуть набагато довше, але через хвороби не обов’язково щасливо. І це величезна зміна”, – додає він. Британський громадський діяч і прихильник права на добровільну смерть Алекс Пандольфо каже, що зараз люди стали набагато більш освіченими, зокрема у сфері медицини та індивідуальних прав людини і громадянина: “У нас більше немає сліпої віри в медицину. Жити з постійним сильним болем, змиряючись тим самим із вкрай низькою якістю життя? Для багатьох людей така ситуація стає неприйнятною”.

Опитування, проведене у Франції 2023 року, засвідчило, що дев’ять із десяти французів висловилися за закон, що дозволяє медикам за певних умов супроводжувати термінальних хворих, які вирішили вдатися до евтаназії. В Іспанії аналогічне опитування, проведене за два роки до легалізації евтаназії, показало, що більшість респондентів підтримує таку опцію, як “асистоване самогубство”. За результатами опитування, проведеного в березні 2024 року в Шотландії організацією “Гідність у смерті” (Dignity in Dying), стало видно, що там асистований суїцид підтримують четверо з п’яти респондентів.

Той факт, що багато країн Західної Європи легалізували евтаназію, цілком можна занести до списку досягнень швейцарської організації асистованого суїциду Dignitas. Саме вона першою змогла на основі своєї багаторічної практики показати, яким чином евтаназія може існувати в рамках сучасного ліберального і секулярного суспільства. У Швейцарії найпершу таку організацію було створено 1982 року, тобто, по суті, тільки через сорок років після того, як сам по собі принцип добровільного відходу з життя перестав бути в Конфедерації кримінальним злочином. Відтоді кількість людей, які обирають евтаназію, продовжує неухильно зростати.

Так, за даними Федерального статистичного відомства Швейцарії (BFS), за останні десять років кількість людей, які померли в Конфедерації внаслідок евтаназії, збільшилася втричі: з 431 людини у 2011 році до 1 594 осіб у 2022 році. Кількість людей, зареєстрованих в організаціях з асистованого самогубства у Швейцарії як постійні члени, також перебуває на історичному максимумі (станом на кінець 2022 року).

Самія Александра Герст-Майно – швейцарська біоетикиня та віцепрезидентка урядової цільової робочої групи з протидії коронавірусу. Крім того, вона – членкиня Національного швейцарського Комітету з етики в галузі медицини та директорка Інституту вивчення етичних аспектів світової історії (Institut Éthique Histoire Humanités) при Женевському університеті. За її словами, сьогодні в царині паліативної медицини досягнуто величезного прогресу, але навіть він не здатний на сто відсотків гарантувати термінальним хворим із больовими синдромами такої допомоги, яка давала б змогу виключати евтаназію як розумну опцію.

Вагомими факторами, які приводять до того, що люди сьогодні інакше ставляться до добровільного суїциду за медичними показниками, є старіння населення і загалом інакше ставлення до життя і смерті. Наскільки широко і чи буде взагалі легалізація евтаназії і далі поширюватися Європою? Самія Александра Херст-Майно не береться робити далекосяжних прогнозів, але вона каже, що це цілком можливо, оскільки покоління, яке зараз вступає у фазу похилого віку, загалом надає більшого значення саме індивідуальним правам, відрізняючись цим від попередніх поколінь.

Заборона самогубства характерна не лише для католицької доктрини. У багатьох культурах арабського ісламського світу та в багатьох азійських країнах, у яких поширений, наприклад, буддизм, евтаназія залишається забороненою темою якраз через релігійні та культурні чинники. Тому часто медикам, аби виконати побажання своїх пацієнтів, доводиться йти на порушення не тільки культурних конвенцій, а й відповідних статей Кримінального кодексу. Так, у Японії лікаря нещодавно засудили до 18 років тюремного ув’язнення за смерть двох людей. Йому інкримінували, зокрема, вбивство пацієнтки з бічним аміотрофічним склерозом (БАС), яка сама попросила його допомогти їй піти з життя. Цей сюжет став у Японії приводом почати черговий раунд дискусій про право людей на добровільний суїцид.

Як зазначає Колін Брюер, тенденція до легалізації евтаназії може поширитися не тільки на західні країни, а й навіть на держави Глобального Півдня, що розвиваються, тільки в якийсь момент ми все одно вийдемо на якесь плато: “Більшість людей, які сьогодні звертаються за такою допомогою, майже завжди добре освічені, ці люди прожили довге і хороше життя, і тепер вони готові свідомо думати про смерть. Але в частковому відношенні до загального населення це лише дуже невелика група. Більшість із нас думати про смерть не любить”.

 

Стаття початково вийшла на порталі SwissInfo і републікується з дозволу правовласника. Slava Evropi перепубліковує цей матеріал на основі інфопартнерства з Європейською правдою. 

Le newsletter de Linkiesta

X

Un altro formidabile modo di approfondire l’attualità politica, economica, culturale italiana e internazionale.

Iscriviti alle newsletter