Арт-терапія Збиралася на два тижні, а залишилася на два роки

Катерина Рудакова, викладачка живопису та пластичної анатомії Інституту театру і кіно ім. Карпенка-Карого та художня керівниця Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка після повномасштабного вторгнення Росії в Україну виїхала до Румунії і за період свого перебування за межами Батьківщини встигла підготувати вже дві виставки. Що дає сили Катерині та допомагає прокидатися вранці щодня та чому вона не хоче інтегруватися в іншій країні, мисткиня розповіла Linkiesta

Archivio artista

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Перша “Парк зруйнованих мрій”  була створена на основі переживань українців, які їй писали, сидячи у підвалах та окопах. Другу ж про власні пережиті емоції Катерина планує представити 1 серпня 2024 року. Катерина зокрема підтримує українських студентів мистецьких навчальних закладів, які знайшли прихисток у Румунії.

Ранок 24 лютого 2022 року. Художниця Катерина Рудакова початок війни зустріла в маршрутці. Їхала до Бухаресту на симпозіум, який організувала подруга. Та постійно повторювала Катерині: ”У вас буде війна!”, але українка в це не вірила. Однак, 23 лютого виїхала у робоче відрядження з України. Врешті, двотижневе відрядження затягнулося на роки.

“Я 23 лютого завершила всі свої справи і вночі сіла на попутну машину в Чернівці з Києва з невеликим наплічником, куди склала речі на 2 тижні. Водій їхав із зони тодішнього АТО.  Був трохи нервовим, і вже рано-вранці йому почали дзвонити знайомі і сказали, що Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Дуже швидко були розгорнуті блокпости на дорогах. І до Чернівців я дісталась не зранку, а вже десь по обіді”. 

Тоді Катерина ще не розуміла, що війна буде  довгою і повернеться вона не скоро. 

“З Чернівців в мене була замовлена маршрутка до Сучави, але водій зміг тільки підвести нас до кордону, але не до самого кордону, тому кордон я переходила пішки. Прикордонниця на пропускному пункті мене запитала: ”Біженка?”, а я їй у відповідь: “Ні, у мене робоча поїздка”. В той момент я не зовсім усвідомлювала, що не скоро зможу повернутись додому”.

Парк зруйнованих мрій. Катерина не вперше була в Румунії. Деякий час працювала в сусідній країні, тому мала свою мережу контактів, які їй одразу допомогли. Спочатку художниця жила в центрі для біженців, потім у подруги, згодом у Бухаресті знайшла житло за програмою 50/20.

Катерина розповідає, що не брала перерви в творчості, бо її подруга одразу ж почала організовувати невеликі благодійні аукціони для збору грошей на допомогу Україні. Тому Катерині довелося працювати  ще активніше й так само активніше відвідувати мистецькі заходи.  

“Моя знайома з Бухаресту поїхала на роботу в іншу країну. Перед від’їздом вона знайшла мені інше житло у гарної людини, кураторки галереї. Також  мій знайомий художник виділив мені в своїй майстерні місце для роботи. Я почала працювати над новою серією робіт в жовтні 2023 року. Друзі подарували матеріали. Таких гарних умов для роботи в мене в Києві не було”. 

Катерина розповідає про те, як колись її вразила картина Карла Брюллова “Останній день Помпеї”.

”На грандіозному полотні зображені люди, які охоплені жахом і розумінням, що це останні хвилини їхнього життя, що їхній світ разом з ними руйнується в них на очах… Закам‘янілі  тіла людей, що загинули колись в Помпеї, можна побачити в музеї”.

Надихнувшись картиною, Катерина щодня ходила до майстерні, слухала новини і малювала свої відчуття або відчуття друзів, з якими спілкувалася. 

Все це втілилось в понад 25 робіт на тему зруйнованих мрій, призупиненого часу.

“Все, що я відчувала в ті місяці я переклала на полотно. І ще попросила своїх друзів, щоб вони теж поділилися своїми відчуттями з глядачем, щоб наша розповідь російській агресії звучала голосніше. Хтось писав мені з передньої лінії фронту, хтось із бомбосховища під час обстрілів, хтось зі свого дому при світлі свічки, хтось з чужого дому“.

Врешті Катерина презентувала виставку власних робіт в Бухаресті. А румунській колекціонер, придбав частину її робіт. 

“За кордоном я брала участь в багатьох спільних виставках. Реалізувала великий мурал в Індії в місті Рішикеш. Потім був спільний з ООН проєкт-навчання в Болгарії з дітьми-біженцями. З однією дівчиною з Харкова ми зробили 2 схожі проєкти в західній Україні з дітьми-переселенцями”.

А вже навесні 2024 року Катерина розмалювала готель недалеко від Бухаресту. Замовником став давній поціновувач творчості Катерини. Мисткиня дуже тішиться, що такі люди є, завдяки яким  можна втілювати в життя мрії художників. Окрім публічних активностей, Катерина навчала малюванню українського студента, який жив у Бухаресті.

“Ми почали займатися, хоча  в нас було тільки 2 місяці, потім він повернувся в Одесу, але він зараз продовжує навчання у мого друга, тому я дуже рада за них обох”.

Хочу додому. Зараз Катерина готує нову виставку в Бухаресті про пережиті емоції. Каже, що ці роботи мають зблизити людей, бо якщо кожен впізнає свої переживання в іншому – це створить об’єднуючий ефект.

“Я не знаю, що таке “інтегруватися”. Я не вчу румунську мову нажаль, не маю часу і натхнення. В мене базова англійська, мені її вистачає в побутовому житті. Я збираюсь повернутись в Україну, але повернення все віддаляється, на жаль”.

Катерині Бухарест нагадує рідний Київ, але не за архітектурою міста, а за його вайбом. Той самий побут, та сама транспортна система, той самий менталітет у містян. Але попри це Катерина сумує власне за Києвом і каже, що її рецепт жити далі дуже простий: треба знайти ту справу заради якої хочеться прокидатися зранку і додає: 

“І треба бути гарною людиною, щоб в тебе було багато друзів. І не відчувати, що тобі щось винні, треба думати, що ти можеш зробити для людей”.

Сама Катерина намагається донатити з того, що заробить. Допомагають українським військовим і  її колишній чоловік та багато друзів. Тож художниця допомагає не лише тим, що своєю творчістю розповідає про Україну, але й фінансово. 

 

X