Російське повномасштабне вторгнення змусило виїхати українців закордон у пошуках безпечного місця. За даними ООН зараз за межами України зараз перебуває 5 мільйонів українських біженців. Тисячі іноземців відчинили двері своїх домівок, щоб підтримати українців майже два роки тому і продовжують робити це й досі. Чим керуються зовсім незнайомі люди підтримали й продовжують підтримувати українців?
Анджело і Симона весільні фотографи з Італії. Подружжя мешкає в невеликому мальовничому селі Торіно ді Сангро на узбережжі Адріатичного моря. Між Україною та італійським регіоном Абруццо пролягають тисячі кілометрів. Коли Росія напала на Україну, подружжя одразу зрозуміло, що вони не можуть просто дивитися на те, що відбувається. Чому вирішили допомогти українській родині, як жили поруч із незнайомими людьми цілий рік та яке майбутнє бачать для України через понад два роки після повномасштабного вторгнення?
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Анджело, Симона і Юрій. Анджело і Симона — люди досить неординарні: вегани, які намагаються носити вживаний одяг, щоб зменшити виробництво нового, яке забруднює планету, вирощують органічну їжу та люблять тварин. Свого пса Юрія вони взяли з притулку.
А ще їхня пристрасть — це подорожі та спілкування з людьми.
“Ми з чоловіком відвідали Київ на початку 2020 року, і місто нам сподобалося. Коротке перебування в Києві справило на нас сильне враження. Ми планували повернутися після пандемії, але в лютому 2022 року прокинулися від новин про російське вторгнення. Ми були шоковані та глибоко засмучені. Це було особистим, тому що ми на власні очі відчули тепло і красу України. Візит до Києва нічим не відрізнявся від відвідування будь-якої європейської столиці. Справжня різниця полягала більше в поділі між містом і селом, ніж у національних особливостях. ”
Симона ділиться спогадами, як не могла повірити в те, що путін пішов на такий крок і що війна дійсно можлива.
“Коли розпочалося російське вторгнення, ми відчули глибокий зв’язок з людьми і хотіли допомогти. Ми відчули їхню культуру доброту, яка спонукала нас підтримати їх у скрутний час. ”
Подружжя довго не думало. Порадившись, зрозуміли, що не можуть просто стояти осторонь і спостерігати за болем мільйонів українців.
“Ми бачили зображення автомобілів, які стояли в черзі, щоб виїхати з України, і знали, що потрібно діяти. Буквально через кілька днів після початку вторгнення ми вирішили прийняти українську родину. Ми з Анджело обговорили це, і за кілька годин ми готували наш дім для гостей.”
Приїзд українців. Симона й Анджело все роблять разом — відпочивають, працюють, мають однакові політичні погляди, схоже дивляться на цей світ. Тож і в питанні допомоги українцям жодних суперечностей не виникло.
“Нам пощастило, що ми маємо великий будинок у сільській місцевості на півдні Італії, тому вільне місце у нас було. У Facebook було багато посилань на веб-сайти, на яких публікувалися пропозиції хостингу. Хоча я не пам’ятаю точний сайт, яким ми скористалися, я чітко пам’ятаю величезну кількість запитів, які ми отримали”.
Врешті, фотографи вирішили допомогти доволі великій родині — подружжю з двома маленькими дітьми та їхня бабусею.
“Їхній приїзд став одним із найемоційніших моментів у нашому житті. З цього моменту наша сім’я розширилася, прийнявши українську родину до себе. Ми також допомогли їм з бюрократичним процесом. Потрібно було підготувати багато документів для їх реєстрації, і без нашої допомоги орієнтуватися в цій документації іноземною мовою для них було б майже неможливо. Разом із нашою місцевою громадою ми зробили їх перебування максимально комфортним.”
Прийняти чужу родину нелегко, так само, як чужу культуру, розпорядок дня. До цього фотографам довелося пристосовуватися.
“Жити з незнайомими людьми ніколи не буває легко, але ми мали достатньо простору та приватності, щоб не заважати один одному. Ми не маємо дітей, тому найсуттєвішою зміною для нас стала присутність дітей у домі. Однак вони виявилися вихованими, і наше співжиття приносило радість та гармонію, зокрема завдяки зусиллям кожного поважати простір і приватність один одного”.
Окрім будинку, Анджело і Симона дали можливість українцям користуватися їхнім садом та городом. Адже вони вирощують овочі й фрукти. Для дітей — це було ідеальне місце, адже навколо дому знаходилась велика зелена територія, де можна було гуляти. Окрім цієї родини подружжя допомогло й іншій сім’ї знайти житло в парафіяльному будинку в сусідньому селі, а ще одній – у друга в Апулії.
“Наші зусилля виходять за межі просто хостингу; ми зв’язали багатьох людей із ресурсами та підтримкою в різних куточках Італії.”
Українці й Італія: драма чи мелодрама? Українці жили в Італії до повномасштабного вторгнення. А після початку війни країна прийняла приблизно 150 тисяч українських біженців, але українцям тут складно, оскільки Італія — це зовсім не соціальний рай. Сама Італія як держава українців підтримує більше морально, аніж фінансово. З одного боку, українцям спростили процедури й правила, надали права, та з іншого — грошова допомога біженцям в Італії становила 300 євро на дорослого і 150 на дитину протягом трьох місяців. А далі: інтегруйтеся: влаштовуйтеся на роботу, оплачуйте все самі.
“В Італії проживає чимала українська громада, тож українці для італійців не є екзотикою. Перша відповідь італійців була сповнена співпереживання та підтримки, що полегшувало адаптацію. Проте з часом відчуття надзвичайної ситуації зникло, хоча більшість італійців й підтримує Україну та її народ”.
Війна, також охолодила настрої італійців щодо Росії, які раніше ставилися до неї позитивно, зміцнивши солідарність з Україною. З мого досвіду, українці – витривалі та сердечні люди. Однак важливо зазначити, що наша взаємодія лише з кількома людьми не визначає цілу націю”.
Італія повністю підтримує Україну в протистоянні російській збройній агресії, а також сприяє українській інтеграції з Європейським Союзом. І більшість італійців підтримують політику уряду.
“Передбачити, коли і як закінчиться війна важко. Я скептично ставилася до того, що Путін вторгнеться, але історія довела, що я помилялася. Я сподіваюся на якнайшвидше припинення насильства. Хоча я підтримую право України захищатися та погоджуюся з наданням європейськими країнами військової допомоги, втрати людей викликають біль. В ідеалі Україна не повинна поступатися жодними територіями, але досягнення миру, безсумнівно, потребуватиме складних і болючих рішень. Я сподіваюся на рішення, яке мінімізує подальші страждання та руйнування. Бачити, як люди, яких ми приймали, сумують за втраченими близькими, розбивало серце, і я бажаю, щоб ця трагедія якомога швидше закінчилася.”
Симона й Анджело вважають, що більшість українців повернуться додому після закінчення війни. Бо хочуть цього, бо Україна — європейська країна, яка має всі перспективи для розвитку.
“Багато українців, з якими ми спілкувалися, прагнуть повернутися додому. Їхній зв’язок з Батьківщиною життєво важливий. Щойно це стане безпечним, багато хто повернеться, щоб відновити своє життя. Європа виявила великий інтерес до українців та підтримала їх. Серед європейців панує почуття солідарності та визнання спільної європейської ідентичності та цінностей. Ця підтримка, ймовірно, триватиме, оскільки Європа тісніше інтегруватиме Україну.”
Подружжя знову планує відвідати Київ, адже тепер вони мають там чимало друзів. Навіть трохи вивчили мову й познайомилися з українською кухнею. Але перш за все тепер вони пов’язані з Україною ще й душевним зв’язком.
