Або пан або пропав Як Франція зупинила прихід до влади ультраправих і що це означає для України

Після досить успішного для себе першого туру партія Марін Ле Пен "Національне об’єднання" претендувала на здобуття абсолютної більшості у Національних зборах (нижній палаті парламенту), що потребувало отримання не менше 289 мандатів. Але "Національне об’єднання" та його союзники – депутати, що відкололися від правоцентристської партії "Республіканці", – разом отримали 143 мандати – вдвічі менше від необхідного. Замість них перше місце здобув "Новий народний фронт" – об’єднання лівих та зелених партій, які сумарно отримали 180 мандатів. Юрій Панченко аналізує результати виборів у Франції

(La Presse)

“У Парижі – ентузіазм, у Москві – розчарування, у Києві – полегшення”, – так результати парламентських виборів у Франції прокоментував польський прем’єр Дональд Туск.

І не лише він один – багато західних політиків вітають Францію з уникненням сценарію ультраправого уряду. “Наразі я вважаю, що переважає певне полегшення, адже те, чого ми боялися, не здійснилося”, – коментує вибори у сусідів речник канцлера Олафа Шольца Штеффен Гебештрайт.

Після досить успішного для себе першого туру партія Марін Ле Пен “Національне об’єднання” претендувала на здобуття абсолютної більшості у Національних зборах (нижній палаті парламенту), що потребувало отримання не менше 289 мандатів. Але “Національне об’єднання” та його союзники – депутати, що відкололися від правоцентристської партії “Республіканці”, – разом отримали 143 мандати – вдвічі менше від необхідного. Замість них перше місце здобув “Новий народний фронт” – об’єднання лівих та зелених партій, які сумарно отримали 180 мандатів.

З певними обмовками до табору переможців може віднести і президентський блок “Разом”. Так, вони суттєво зменшили свою присутність у парламенті та втратили перше місце. Проте якщо до першого туру їм прогнозували 70-90 мандатів, а найоптимістичніший прогноз передбачав 120 мандатів, то результат на рівні не менш 160 депутатів виглядає неймовірним успіхом. Успішними ці вибори стали і для правоцентристських “Республіканців” – точніше, для тих, хто відмовився від закликів лідера партії Еріка Сіотті йти в альянс із Ле Пен. Принципові “республіканці” матимуть фракцію на рівні близько 66 мандатів, тоді як послідовники Сіотті отримали лише 17.

Тож двох найгірших сценаріїв (абсолютної чи відносної більшості ультраправих) Франції вдалося уникнути. Проте за результатами виборів жодна політсила не матиме більшості, що означає входження Франції у досить непростий період політичної невизначеності. Спробуємо розібратися, чи можливий швидкий вихід із цієї кризи і чим вона загрожує Україні.

Дві складові успіху. “Французи масово пішли на вибори 7 липня. Вони сказали “ні” приходу до влади “Національного об’єднання”. Це чудова новина”, – коментує вибори міністр економіки Франції Бруно Ле Мер.

Він – один із тих, хто підтримав рішення президента Емманюеля Макрона оголосити дострокові вибори. Це рішення, прийняте в настільки вузькому колі, що стало сюрпризом навіть для прем’єра Габріеля Атталя, було “в штики” сприйняте навіть всередині президентської партії “Відродження”. Від самого почату було зрозуміло, що президентська сила втратить навіть відносну більшість у парламенті. Усі прогнози давали їм лише третє місце з результатом менше 100 мандатів.

А одночасно ризик перемоги та формування уряду ультраправими, які напередодні виграли вибори до Європарламенту, був як ніколи високим. А формування ними уряду, який мав очолити новий лідер “Нацоб’єднання” Жордан Барделла, міг означати скасування багатьох реформ – всього того, що мало скласти політичний спадок президента Макрона.

На цей ризикований крок Макрон пішов лише тому, що без цих виборів шанси ультраправих виграти у 2027 році і президентські, і чергові парламентські вибори ставав як ніколи високим.

Йдучи на великий політичний ризик, Макрон зробив ставку на дві речі – на мобілізацію електорату і на згуртування всіх політичних сил проти ультраправих. Досить неочікувано для багатьох, але у другому турі ця ставка зіграла! По-перше, за результатами другого туру було зафіксовано рекордно високу явку – майже 67% виборців спекотного літнього дня дійшли до дільниць. Але ще більшою сенсацією стала готовість французьких політиків з різних політичних сил діяти разом заради перемоги над ультраправими.

У ситуації, коли в більшості округів, де відбувався другий тур, представники “Нацоб’єднання” були лідерами перегонів, усе залежало від того, чи погодяться політики з меншим рейтингом зняти свої кандидатури на користь більш перспективних. Останнє було вкрай непросто, адже у складі “Нового народного фронту” йшло чимало політиків від ультралівої партії “Нескорена Франція”, яку часто сприймали як таких само руконеподаваних, як і партію Ле Пен. Попри те, що для деяких “макроністів” виявилося неможливим агітувати за представників “Нескореної Франції”, в більшості округів кандидати-аутсайдери зійшли з дистанції – і це виявилося вкрай неприємним сюрпризом для ультраправих. Окрім того, що їх зупинили за крок до отримання контролю над урядом, їхні шанси на президентських виборах у 2027 році тепер виглядають набагато нижчими, аніж ще пару тижнів тому.

Звичайно, в самому “Нацоб’єднанні” визнати це не можуть. “Приплив піднімається. Він піднявся недостатньо високо цього разу, але продовжує підніматися. Наша перемога лише відклалася”, – переконує своїх виборців Марін Ле Пен. Втім, нинішні вибори показали, що у французькому суспільстві існує “скляна стеля”, вище за яку ультраправі піднятися не можуть.

Два сценарії: приємний і не дуже. Вранці 8 липня прем’єр-міністр Габріель Атталь вирушив до Єлисейського палацу, щоб подати президенту Макрону заяву про відставку. Втім, відставка не була прийнята – як повідомляється, глава держави попросив Атталя поки залишатися на посаді, “щоб забезпечити стабільність країни”. Таким чином, Макрон може вирушати на саміт НАТО у Вашингтоні у статусі переможця – він не лише зупинив ультраправих, але й зберіг свій уряд (принаймні поки). Як скоро уряд Франції може змінитися і хто його може очолити?

Оптимальна для Макрона конфігурація виглядає таким чином: створення широкої коаліції, де його політсила гратиме роль ядра, а компанію їй складатимуть як помірковані ліві (соціалісти та екологи), так і “Республіканці”. Суто математично така коаліція може бути створена. Але на практиці все складніше.

По-перше, про свою незгоду йти в таку коаліцію заявили самі “Республіканці”. І це логічно – у партії зараз дуже непростий період. По-перше, треба нарешті провести партійний з’їзд та позбавити лідерства Еріка Сіотті. По-друге, цілком імовірно, з ним до “Нацоб’єднання” захоче піти певна частка партійних функціонерів, хоча і не така значна, як могло би статися у разі перемоги ультраправих. Процес очищення партії обіцяє бути непростим, і останнє, що там потрібно – звинувачення від Сіотті, що партія зрадила виборців, пішовши на коаліцію з Макроном і лівими. Проте без участі “Республіканців” формат коаліції “центристів” стає неможливим!

Тому на порядку денному наразі залишаються два сценарії: уряд меншості, сформований виключно “Новим народним фронтом”, або широка коаліція, створена лівими та макроністами. Обидва ці варіанти означають, що коаліція не матиме більшості без представників “Нескореної Франції”, які налаштовані вкрай вороже до Макрона. Але головне, хто в такому уряді займе посаду прем’єра. На думку багатьох експертів, у разі призначення Жана-Люка Меланшона країна потрапить у глибоку політичну кризу – голова уряду атакуватиме Макрона, схиляючи його до дострокових президентських виборів.

При цьому ліві були єдиною політичною силою, яка йшла на вибори, не назвавши кандидатуру свого кандидата у прем’єри. Це було зроблено тому, що Меланшон на цій посаді міг відлякати значну частину поміркованих виборців. Але й поставити іншу кандидатуру було неможливо – на той момент “Нескорена Франція” мала найбільшу присутність у парламенті серед лівих сил. Тепер ця ситуація змінилася, і представники партії Меланшона не мають більшості навіть у фракції “Нового народного фронту”. Згідно з результатами виборів, до парламенту проходять 71 представник “Нескореної Франції” і ще дев’ять комуністів.

Одночасно від лівого блоку до парламенту пройшли 64 соціалісти та 33 представники екологічної партії EELV. Такий розклад збільшує ймовірність того, що новим прем’єром у разі лівого уряду меншості буде поміркований політик. Про це натякають і в Єлисейському палаці – згідно з анонімними повідомленнями звідти, Макрон готовий делегувати посаду прем’єра представнику “Нового народного фронту”, якщо це буде не “антиреспубліканськи налаштований політик”.

Тим більше, що навіть у разі формування уряду лівих це буде уряд меншості, а єдина політична сила, яка може допомогти їм із голосами – це “макроністи”. І хоча відносини між лівими та президентською силою складно назвати добрим, до парламенту пройшов політик, який стане посередником між Макроном і “Новим народним фронтом”. Йдеться про колишнього президента Франсуа Олланда – єдиного політика, якому Макрон особисто зателефонував, щоби привітати з перемогою на виборах. Сам Олланд раніше заявляв, що свою місію у парламенті він бачить у сприянні компромісам, які унеможливлять новий реванш ультраправих. А успіх у цьому, на думку політологів, дозволяє Олланду знову стати кандидатом від соціалістів на президентських виборах 2027 року.

Тож сценарій лівого уряду меншості в цілому є вигідним для Макрона. Навіть не беручи участі у роботі уряду напряму, президентська партія все одно зможе впливати на його роботу. А якщо ліва коаліція пересвариться, то на порядок денний повернеться варіант “коаліції центристів” за участю “макроністів”, “республіканців”, соціалістів та екологів. Втім, проблемою тут може стати вимога “Нескореної Франції” скасувати пенсійну реформу – найбільше політичне досягнення другої президентської каденції Макрона. Ця вимога неприйнятна для президента, і якщо ліві наполягатимуть – політична криза може виявитися більш глибокою, ніж здається зараз.

Ризики для України. “Для Росії найкращою була б перемога політичних сил, готових докласти зусиль для відновлення наших двосторонніх відносин. Але на даний момент ми ні в кого не бачимо такої чітко вираженої політичної волі, тому не плекаємо особливих надій чи ілюзій з цього приводу”, – так вибори у Франції прокоментував речник Кремля Дмитрій Пєсков.

У Кремлі особливо сподівалися на поразку та приниження Макрона, до якого почали відчувати особливу неприязнь після пропозицій направити західні війська в Україну. Попри те, що навіть у разі перемоги ультраправих військова допомога Києву не мала зупинитися, у Москві сподівалися, що після виборів вона зазнає корекції.

Зокрема, Марін Ле Пен та Жордан Барделла обіцяли заблокувати як направлення військ в Україну, так і передачу далекобійної зброї, здатної бити по території РФ.

Іронія долі, проте тепер ці заяви лідерів ультраправих діють на користь України. Попри те, що в “Нескореній Франції” виступають проти військової допомоги Україні, їм доведеться зважати на те, що такі дії копіюють або навіть перевершують плани політиків, яких звинувачували у роботі на Путіна. А підтримка Путіна зараз не є популярною серед французів, навіть серед виборців ультраправих та ультралівих.

І це дає підстави сподіватися, що за нового уряду Франції військова допомога Україні не буде ані скасована, ані зменшена. І що дозвіл використовувати французьку зброю для ударів по території РФ залишиться у силі. Єдине, де немає такої впевненості, це плани Макрона направити французькі війська в Україну. І хоча про участь французької армії в бойових діях проти росіян ніколи не йшлося, ця ідея досі є непопулярною серед французів. І тому новий уряд, швидше за все, буде в цьому опонувати президенту. Принаймні – поки не побачить, що настрої виборців знову змінилися.

Автор: Юрій Панченко,

редактор “Європейської правди”

Le newsletter de Linkiesta

X

Un altro formidabile modo di approfondire l’attualità politica, economica, culturale italiana e internazionale.

Iscriviti alle newsletter