«Ми не хочемо давати більше зброї в Україні, ми не хочемо більше смертей, ми не хочемо ескалації війни, ми не хочемо розширення кризи на Близькому Сході. Сьогодні ми продовжуємо виступати за здоровий глузд і мир». Це могли бути слова Антоніо Таяні (Глава МЗС в уряді Джорджі Мелоні), але так висловився угорський Міністр закордонних справ та зовнішньої торгівлі, Петер Сіярто. Коло замкнулося: якщо не брати до уваги інтонації, то щодо ситуації в Україні Італія займає таку ж позицію, як і Будапешт. Тобто, всупереч позиції Верховного представника ЄС Жозепа Борреля, який відгукнувся на заклик про допомогу Міністра закордонних справ України, Дмитра Кулеби, який вкотре попросив про використання європейської зброї на території Росії.
Позиція Борреля чітка: «Зброя, надана Україні, має використовуватися в повному обсязі і без обмежень, щоб дозволити Україні вражати ті місця, з яких Росія запускає свої бомби. Інакше зброя виявляється непотрібною». Кулеба вірно зазначив, що «довгостроковий мир в Європі залежить від рішучих швидких рішень на підтримку України». Разом з Україною поставлено на карту майбутнє Європи.
Таяні цього не розуміє або ж вдає що не розуміє. Найлінивіший міністр в історії італійської дипломатії підтверджує відмову італійського уряду: «Наша зброя тільки для захисту. Інші країни нехай вирішують так, як вони вважають за потрібне». І саме такі політики говорять про «спільну» зовнішню та безпекову політику.
Така суміш брехні та неадекватності справді приголомшує. Тим паче, що ситуація на полі бою набуває надмірно небезпечних обертів через масовані атаки путінської армії по всій території України, починаючи з Києва. Та все ж таки, саме завдяки можливості застосування зброї для ураження російських баз, Україна все ще здатна чинити опір. Якщо в українців забрати цю можливість, битва буде нерівною. Саме цього і прагне московський диктатор: виснажити супротивника, щоб наприкінці зими сісти за стіл блюзнірських мирних переговорів зі знекровленою Україною на колінах.
Байдужість деяких країн вже відчутно. Литовський міністр закордонних справ хоробро здійняв тривогу, навідміну від Таяні. «З червня Україна не отримує боєприпасів, а обіцяні системи ППО Патріот досі не доставлені. Тому я запитую, чи не є ми також частиною цієї проблеми?» — наголосив Габріелюс Ландсбергіс. «Ми знаємо, що частина допомоги обіцяна у 2023 році буде доставлена лише у 2027 році. Ми створюємо наратив, щоб розповісти нашим громадянам, що ми боремося за добро, але коли справа доходить до відправлення зброї, то все змінюється. А у Путіна натомість з’являються надійні партнери, такі як Корея та Іран» — додає Глава МЗС Литви.
Таким чином, Італія допомагає втіленню жорстокого плану Путіна в реальність, що суперечить проукраїнській позиції, якої дотримується вільний і демократичний Захід. Антоніо Таяні, Ґвідо Кросетто та Джорджа Мелоні, очевидно, переконалися в неминучості поразки українського народу та його лідера Володимира Зеленського і, з цинізмом, готуються «встромити ножа в спину» Україні, не кажучи про це відкрито, а просто перешкоджаючи її військовій спроможності.
Отож, ми перебуваємо у важливому, можливо вирішальному, моменті, коли так звана «Фарнезіна» (Міністерство закордонних справ та міжнародного співробітництва) фактично відкриває свої офіси на березі Дунаю, неподалік від Віктора Орбана, та чекає аби «простелити червону доріжку» на знаменитому Арбаті, вулиці що веде до Красної площі. І ніхто, або майже ніхто, не втручається, щоб протистояти цьому дрейфу.
Переклад Юлії Чорній