У липні минули 29-ті роковини геноциду в Сребрениці, місті в Боснії і Герцеговині, де війська боснійських сербів під командуванням генерала Ратко Младича вбили понад вісім тисяч боснійських мусульман. У травні 2024 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, якою проголосила 11 липня Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду в Сребрениці. Маємо надію, що цей жест допоможе не забути про події 1995 року у зраненому балканському регіоні. Однак у Боснії і Герцеговині різанина розділяє два федеральні державні утворення.
У Республіці Сербській, регіоні, населеному переважно боснійськими сербами, яким керує націоналіст і русофіл Мілорак Додік, 11 липня — це звичайний робочий день, тоді як у Федерації Боснії і Герцеговини, де проживають боснійці і хорвати, визначається як день жалоби та офіційний вихідний. Це очевидна суперечність, але вона є лише однією з багатьох, які заважають балканській країні нормально функціонувати.
Народження нації було бажанням міжнародної спільноти, яка поклала край балканським війнам, підписавши в 1995 році Дейтонські мирні угоди. Складна інституційна архітектура, була створена для того, щоб об’єднати боснійців, хорватів і сербів в одній Державі, однак, вона не працює так, як на це розраховували. Республіка Сербська є союзником Белграда і Москви, категорично вороже налаштована проти Атлантичного альянсу і досі просякнута націоналістичними і сепаратистськими тенденціями. Федерація орієнтується на Брюссель і Вашингтон, хоче вступити до Європейського Союзу і НАТО, а боснійська сторона прагне подолати територіальні розбіжності і зміцнити центральну державу.
Обидва територіальні утворення мають широкі політичні повноваження і власний уряд, тоді як центральні інституції є досить слабкими і відчувають потребу гарантувати рівний простір трьом етнічним складовим. Державне президентство, яке є тристороннім і ротується кожні вісім місяців між боснійцем, хорватом і сербом, призначає мультиетнічну Раду міністрів, яка отримує мандат довіри від Палати представників. Остання складається з 42 місць, 28 з яких належать Федерації, а 14 — Республіці Сербській. Виконання Дейтонських угод контролює Високий представник у справах Боснії і Герцеговини, який призначається країнами, що стежать за впровадженням миру, і який до цього часу завжди був громадянином країни-члена ЄС. Високий представник, який має широкі повноваження, може накласти вето на найбільш суперечливі закони, прийняті боснійськими інституціями, але його особа обмежує автономію Боснії і Герцеговини.
Робота державних інституцій та Високого представника, яким наразі є Крістіан Шмідт, є складною, а керівництво Республіки Сербської зробило її ще складнішою. Починаючи з 2021 року, представники територіального утворення бойкотували роботу центральних установ після того, як колишній Високий представник Валентін Ізко ухвалив постанову, що санкціонує заперечення геноциду в Сребрениці. Наприкінці року Додік оголосив про вихід Республіки Сербської зі складу Збройних сил і Верховного суду. У червні 2023 року сербське утворення не визнало рішення Конституційного суду та розпорядження Шмідта, поставивши під сумнів інституційну архітектуру та стабільність країни. Недобросовісний крок, який цілком вписується в театральну особистість Додіка, завжди готового забезпечити собі провідну роль у внутрішніх справах.
Лідер боснійських сербів, якого судять за ігнорування розпоряджень Високого представника, оголосив, що референдум про незалежність Республіки Сербської відбудеться найближчим часом, і заявив, що територіальне утворення може приєднатися до Сербії після ймовірного відокремлення. Додік лякає привидом самовизначення вже майже десять років, і неодноразові успіхи на виборах його партії (Альянс незалежних соціал-демократів з 2006 року контролює президентство в Республіці Сербській) свідчать про те, що його етнонаціоналістична риторика користується певною підтримкою серед населення.
Додік дуже близький до Росії Владіміра Путіна, якому він тиснув руку в березні в Казані. Під час зустрічі президент Республіки Сербської захистив вторгнення Москви в Україну, поскаржився на тиск Заходу, який змушує Боснію і Герцеговину приєднатися до санкцій проти Кремля, і заявив, що балканська країна ніколи не вступить до НАТО. Республіка Сербська також має дуже добрі відносини з Білоруссю Олександра Лукашенка, з Угорщиною Віктора Орбана, від якої він нещодавно отримав потужну політичну підтримку, і, звичайно, з Сербією Александра Вучича.
Складність політичної ситуації в Боснії і Герцеговині лежить каменем на перспективах членства країни в ЄС. Країна отримала статус кандидата в грудні 2022 року, а в березні 2024 року Європейська Рада дала зелене світло переговорам про вступ за умови, що Сараєво виконає чотирнадцять пріоритетів, визначених Європейською Комісією у 2019 році. До них належать судова та інституційна реформи, захист прав людини та інші питання, які необхідно вирішити, щоб наблизити Боснію і Герцеговину до встановлених Брюсселем стандартів. Однак важко уявити, що Сараєво зможе швидко рухатися до вступу. Загроза відокремлення, етнонаціоналізм Додіка, параліч інституцій та ризик розпаду держави є першочерговими проблемами, які необхідно вирішити, якщо Сараєво дійсно хоче приєднатися до європейської сім’ї.
Опитування, проведене в лютому-березні 2024 року на Західних Балканах, показало, що 68% населення Боснії і Герцеговини проголосували б на референдумі за членство в ЄС. Укорінення проєвропейських настроїв, хоча і знизилося порівняно з 76% позитивних відповідей, зафіксованих у 2022 році, є одним з небагатьох елементів єднання боснійської суспільно-політичної структури.
Наприклад, за вступ до НАТО проголосували лише 50% опитаних, і цілком ймовірно, що підтримка зосереджена у Федерації, а не в Республіці Сербській. Ще одним цікавим фактом є досить таки потужне засудження Росії за її вторгнення в Україну. Фактично, 65% боснійців вважають, що дії Москви мають мінімальне обґрунтування або взагалі не мають ніякого виправдання. Однак неминуче відтермінування перспективи вступу до ЄС і поширена роль проросійської медіа-пропаганди ризикують послабити і розмити консенсус на проєвропейському фронті на користь Кремля. Брюссель може розраховувати на багатьох прихильників у Боснії і Герцеговині, але він повинен запропонувати їм відчутні результати, якщо не хоче втратити їх назавжди.
Переклад Катерини Мички