Україна — країна, про яку я мріяв з дитинства. Українці — гордий, славний та антифашистський народ, який хоробро бореться за свою незалежність, прагне свободи, дихає Європою, дивиться у бік Заходу і відчуває себе частиною вільного світу. Народ, який хоче жити вільно, як і всі ми, а не під гнітом авторитарного режиму та неліберальної ідеології.
Після десятиліть спроб, вдалих і не дуже, експорту демократії в інші країни, нарешті ми бачимо приклад країни, яка буквально благає імпортувати в неї демократію, разом з відповідними свободами, правами та зброєю, якою вона може захистити себе від агресора, який власне і намагається позбавити її цих прав та свобод. Така собі трагічна зміна парадигми реальності після війни в Іраку, після якої закріпився принцип, що зброя не сприяє розбудові демократії.
Зброя важлива. Ідеї важливі. Дух нації важливий.
Українці добре знають, хто такі росіяни. Знають, що росіяни почали винищувати їх ще за часи Російської імперії, продовжили під час Більшовицької революції, влаштували їм Голодомор, Сталінські чистки, коли були буквально винищені політичні, культурні та громадські еліти.
“Червоний голод” Енн Еплбаум — це болісний читацький досвід, який допомагає зрозуміти, що часи проходять, а російський метод винищування та пропаганди залишається той самий. Росіяни завжди створювали паралельну реальність аби знайти виправдання своїм злочинам: розкуркулити українських селян, тобто знищити українське село або ж денацифікувати українців, тобто стерти їх з лиця землі. В обох випадках йдеться про імперіалістичну істерику й ту ж саму стратегію етнічної чистки під приводом захисту російськомовного населення України, російськомовного, тому що російськомовним зробила його Росія, перетворивши Україну на свою колонію.
Українці знають, що єдиною альтернативою вікової етнічної, мовної та культурної чистки руками Москви — це повна капітуляція Росії. Українці знають, що альтернатива їхньому знищенню — це не те, що пропонують італійці, сидячи у зручних кріслах студій ток-шоу. Італійські “експерти” пропонують трошки поступитися Кремлю, відмовитися від чогось там, покинути своїх родичів та друзів аби тільки забезпечити Путіну хороший план відступу, бо його ж “бідненького” не можна принижувати в цій імперіалістичній війні, яку ж він і сам розв’язав. Коротко кажучи, італійські “знавці” пропонують українцям, яких століттями винищували та загарбували росіяни, поступитися своїм вбивцям великою частиною своїх територій і перетворити її на Бучу.
Українцям пропонують перетворити на Бучу всю Україну, а потім ще й дивуються, чому це українці не хочуть приставати на їхні пропозиції, називаючи їхні псевдоанадізи путінською пропагандою.
Україна сьогодні — це історія, яка повторюється знову. Якщо вже українцям знову доводиться вмирати, то вони хочуть принаймні дати відсіч своєму загарбнику, а не впустити його до себе додому без бою і віддати йому напоталу своїх дітей, свою культуру та майбутнє.
Українці показали свій характер у 1991, коли вкотре за історію ХХ століття проголосили про свою незалежність, у 2004, коли вийшли на вулиці й об’єдналися в Помаранчеву революцію, коли у 2013 та 2014 роках під Європейськими стягами вийшли знову на вулиці й об’єдналися у Євромайдан, тож і сьогодні, вони знову борються, адже як ніколи відчувають підтримку Заходу, тих, кого насправді вважають своїми братами.
Українці знають. Знають, що альтернатива жорсткого підкорення та приниження з боку Росії — це військовий, економічний та моральний дефолт Москви і путінської шайки.
Українці — справжній народ, щирий, міцний, щоб там не розказувала нам російська та білоіталійська пропаганда. Народ, який багато чому може навчити європейців та західний світ, починаючи з того, що свобода — це не дар, який впав з неба і її треба цінувати. Багато країн й досі не знають свободи тієї, яку вже здобув вільний світ.
Українців розпізнають через їхню сміливість, альтруїзм та фантазію. Українці знають. Цей спеціальний номер журналу Linkiesta Magazine не лише присвячується країні, яка надихає своїм прикладом боротьби за свободу, він ще й задуманий, створений, написаний, намальований і сфотографований українськими авторами під редакцією Ярини Груші-Поссамай, викладачки Міланського державного університету та авторки, яка пише для нашого сайту від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Ярина Груша задіяла дизайнерів Роману Романишин та Андрія Лесіва для створення обкладинки, філософа Володимира Єрмоленка, письменницю з Донецька Олену Стяжкіну, режисера кримськотатарського походження Нарімана Алієва, директора Українського інституту Володимира Шейка та дослідницю Катерину Зарембо, окрім того Ярина Груша сама написала текст про те, як це жити на відстані з постійною думкою про батьків та друзів, над якими ледве не щодня нависає російська загроза. Фотографії зроблені об’єктивом Станіслава Сеника, який зафіксував випускний у розбомблених школах Чернігова.
Головна ідея назви народилася від цитати про революційну та антифашистську Барселону, описану в романі Орвелла “Данина Каталонії”, тому що нема нічого більш натхненного, ніж українська всенародна мобілізація проти російських загарбників, тож віддаємо данину Україні.
До спеціального номеру увійшли також статті з проєкту Big Ideas від New York Times. Головна ідея, навколо якої обертається слова у текстах цього номеру — це “Що ж таке реальність?”. Над нею також розмірковували Джорджо Армані, Такаші Муракамі та Ферран Адрія. Ми свою відповідь на це питання “Що ж таке реальність?” знайшли: нема нічого реальнішого за народ, який бореться за свою і нашу свободу проти ідеологічного ворога людства.