“Європейський союз протягом багатьох десятиліть слугував безпечним оазисом для джурналістів, але часи змінилися”, говорить Дуня Міятовіч, боснійка, комісарка з прав людини Ради Європи. У великій залі на п’ятому поверсі Європейського парламенту зібралися редактори, які представляють видання з усіх 27 країн-членів ЄС для оголошення цьогорічного лауреата премії імені Дафни Каруана Галіція. Її отримує журналістське розслідування про російські втручання в політику країн африканського контитенту. “Виходити за межі бульбашки, в якій ми живемо”,– говорить Міятовіч, – означає не лише вшановувати пам’ять мальтійської репортерки та багатьох її колег, вбитих лише за те, що вони якісно виконували свою роботу.
“Найпершою жертвою війни стає правда, – розпочинає свій виступ віцепрезидентка Європейської комісії Вера Йоурова. Це не висновок до якого ми прийшли через повномасштабне вторгнення в Україну, адже саме зараз світ складає черговий “тест на демократію”. Йоурова пригадує баталії проти великих інтернет-платформ, які відмовлялися зайняти чітку позицію в ім’я гіпотетичного нейтралітету, продовжуючи породжувати токсичні фейкові новини. – Одразу ж після 24 лютого я попросила головних менеджерів Facebook та Google обрати на чиєму вони боці”.
У семінарі Safeguarding Media Freedom взяла участь українська журналістка Ангеліна Карякіна, яка працює головною редакторкою новин на Громадському телебаченні: “Я хочу розказати вам про київську реальність. Я щойно вийшла із бомбосховища, де я і моя редакція проводить половину свого робочого часу. Але мені та моїм колегам ще пощастило, адже ми маємо змогу робити свою роботу у своєму місті. Журналісти – одна з головних мішеней Путіна, в Україні вже загинули 32 колег, серед них також іноземці”. Карякіна розповідає про нову реальність та про адаптацію до нових умов роботи. В усіх телевізійних студіях попереставляли меблі, приміщення повинні мати оснащені бомбосховища аби не переривати прямий ефір. Або ж для того, щоб відзняти матеріал на Донбасі, необхідно мати генератор та запаси газу. Кожна хвилина прямого ефіру виросла в ціні. “Я вже не говорю про заходи безпеки. Десятки телевишок зруйновані. Щодня ми виходимо на роботу із незнанням, чи матимемо змогу вийти на роботу наступного дня, – розповідає журналістка”.
“Висвітлення війни західними медіа після повномасштабного вторгнення повністю змінилося”, – говорить Карякіна з української точки зору, але перш за все з точки зору професіонала. “Надто довго Україну сприймали через призму Москви, навіть фізично, адже про Україну розповідали кореспонденти із Москви. Дехто розповідав про війну в Україні з Москви ще в лютому через імперіалістичну призму Росії. Медіа повинні працювати на місці подій і багато хто таки одразу приїхав до Києва без знання і розуміння контексту та того, що відбувалося в Україні з 2014 року”.
Пропаганда вбиває, говорить Метью Каруана Галіція, син вбитої журналістки Дафне Каруана Галіція. Розповсюдження фейків про його матір привели до її брутальної загибелі: “Судовий процес – це той мінімум, який може зробити держава, але на жаль всі ниточки ведуть на її горішні поверхи. Ми поки що не ідентифікували високопосадовців, які стоять за вбивством моєї матері. Я сподіваюся, ми знайдемо винних. Я не хочу, щоб Мальта перетворилася на Росію. Мальтійський уряд та європейські інституції повинні засвоїти цей урок”.
Острів – це специфічна територія, але справи, які розслідувала Дафне Каруана Галіція виходили далеко за межі однієї європейської країни: “Не можна взяти просто і закрити справу, не зважати на ту кількість доказів, яка вже була оприлюднена. Зараз ЄС перебуває у тій самій ситуації, що й США до того, як вони створили ФБР, структуру, компетенції якої виходять за рамки конкретного штату, яка дозволила їм відслідковувати, наприклад, корупційні грошові схеми на федеральному рівні”.
Дмітрій Муратор, директор видання “Новая газєта” у своєму відеозверненні запропонував створити фонд підтримки видань, які знаходяться у вигнанні і назвати його на честь Анни Політковської. Позитивно цю ідею спрймають віцепрезидентка Європейського парламенту Піна Пічієрно та діючий директор газети Кірілл Мартинов: “Влада закрила видання і змусила журналістів мовчати, коли саме час розповідати про справжні злочини, – говорить Мартинов –. Зараз ми працюємо з-за кордону, ми залишили країну, яка розвалюється, де працювати журналістом просто неможливо”.
Але незалежність медіа перебуває під загрозою і в рамках самого ЄС, а саме в Угорщині. Директор Telex, Шабольц Дулл поділився з присутніми своїм досвідом. Він працював головним редактором найпопулярнішого щоденного онлайн видання Index, але його звільнили після того, коли він почав розповідати про політичні утиски. Після його примусового звільнення, звільнилася вся редакція, разом вони заснували нове видання: “Коли мене питають, чи існує вільна преса в Угорщині, я не можу чітко відповісти на це питання, адже мій приклад говорить і про порушення свободи слова і про зворотній ефект”.
Журналісти, які не погоджуються з лінією прем’єра Віктора Орбана і його олігархів, вважаються особистими ворогами. Їх не запрошують на пресконференції, їм не дають інтерв’ю, їх атакують на кожному кроці. Дулл розповідає, як провладний телевізійний канал постійно чатував його біля входу до його будинку. Звичайно що в такому контексті, проросійський наратив щодо російсько-української війни набагато сильніший від реальності.
Віцепрезидентка Європейського парламенту Піна Пічієрно в заключній промові згадала Джанкарло Сіані як приклад того, хто заплатив власним життям за правду. “Сьогодні, – говорить Пічієрно, – прокремлівська пропаганда стала частиною війни. Ми неповинні втрачати пильність. Коли держава хоче порушити верховенство права, перше що вона робить – це атакує вільну пресу”. Президентка Європарламенту Роберта Метцола нагадала, що в залах Європейського парламенту вільна преса часто сприймається як данність, але історія нагадує нам про зворотнє.