Саме Джузеппе Конте пропонує вийти на площі “за мир”, який допоможе, цитуючи його власні слова, позбутися нарешті “нав’язливої думки про гіпотетичну військову перемогу над Росією”. Ця перемога, на думку Конте, “може призвести до ескалації конфлікту та до застосування ядерної та неконвенційної зброї й може загнати світ у важку економічну депресію”.
Росія марить анексією українських територій, якщо ж говорити про Італію, то тут Рух5зірок марить анексією “Демократичної партії”, адже “мирна” пропозиція Джузеппе Конте може знайти чисельних прихильників серед депутатів ДП. Наприклад, серед представників тих секторів, які завжди прохолодно вітали проукраїнську позицію ДП і які інтерпретують перехід в опозицію як чистилище, як повернення до лівих ідеалів, зраджених на користь підтримки позиції правлячого уряду.
Невипадково ці пропозиції лунають саме в той час, коли українська сторона здобуває військову перевагу і путінський режим починає скрипіти від наслідків прийнятих ним рішень.
Конте разом зі своїми дружками Марко Травальйо з друкованого видання “Fatto Quotidiano” пропонують вийти на площі під сумнівними гаслами, покладаючи всю відповідальність на Зеленського за відмову від ведення мирних переговорів, за незгоду поступитися українськими територіями і за погрози ядерною зброєю. Тези, які виголошує Конте та Травальйо, виголошує також і Дмітрій Пєсков.
Демократи повинні чітко зрозуміти, що слова Конте порожні й не мають жодного практичного застосування і сказані лише з єдиною метою – змінити ставлення італійського суспільства до російської агресії.
Про який мир говорить Конте? Про мир Путіна, який хоче утримати анексовані території, щоб заявити про якусь там недоперемогу? Говорити про конференцію миру – це не відповідь на питання, яке перш за все має моральний, а вже потім політичний характер, адже пропозиція Конте – це не урядовий законопроєкт, а спроба провести “мирні” демонстрації на площах міста.
На словах Конте засуджує російську агресію, але знову і знову повторює, що Росія – це ядерна держава, тому треба поступитися нелегально анексованими територіями, які завоювали вбиваючи цивільних, ґвалтуючи жінок, депортуючи дітей, катуючи військових та вбиваючи конкретних людей.
Невже лівоцентристи хочуть відмовитися від своїх принципів саме тоді, коли ворог вкотре демонструє нам своє жахливе фашистське обличчя, коли ворог оголосив хрестовий похід проти західних цінностей? Невже ми готові відвести Джорджії Мелоні роль єдиної захисниці українського народу?
В дев’яностих роках лівий італійський рух з важкістю подолав свій пацифізм з присмаком радянської пропаганди у Холодній війні, підтримавши втручання НАТО проти Мілошевича з метою захистити права людини та припинити етнічні чистки. Позиція уряду Маріо Драґі, міністра Ґуерріні та Демократичної партії щодо України, керувалася тими ж самими принципами, поховавши, здавалося б назавжди, невдалі пацифістські наративи. Невже ми вкотре хочемо повернути історію назад і опинитися на тому ж самому роздоріжжі?
Прагнути миру – це не просити українців здатися, а виходити самим на площі і протестувати проти російського фашизму, це не просити Зеленського піти на поступки, коли він намагається захистити свою країну і свої території, на яких російська армія залишила по собі братські могили та камери тортур, які свідчать про те, якого саме миру прагне Путін. Не ми, а ті, хто платить своїм власним життям за свободу своєї країни, повинні визначити, коли і де їм варто зупинитися.
Україна може відвоювати свою свободу і стати Європою, але з нашою чіткою, а не гібридною, військовою та політичною підтримкою. Тому виходити на площі варто, але тільки проти російського фашизму.