Найбільша сила українців в нас самихУкраїнська співачка Марина Одольська допомагає Україні з Ірландії

Коли я співаю на таких концертах, люди і плачуть, і сміються, і танцюють, і переживають сильні емоції. Для мене це дуже важливо. Це не тільки гроші, або щось необхідне матеріальне, а це і духовна, психологічна підтримка

Pagina FaceBook Maryna Odol's'ka

Дев’ятий місяць підлої, нищівної війни. Дев’ятий місяць геноциду українського народу. Біль, сльози, горе, але, водночас, міць, єдність, духовність… Девять місяців, ось-ось і народиться довгоочікуване дитя – перемога. Збройні Сили України роблять для цього все можливе. Ціною власних життів військові тримають оборону та звільняють окуповані росіянами території. Але ЗСУ не одні. Україна у своїй боротьбі за свободу не одна. Нам активно допомагає весь світ.

Європа відкрила свої обійми для переселенців і перетворилася у величезний гуманітарний штаб. Допомогає зброєю, їжею, грошима, надає притулок. Але не тільки Європа. Найбільша сила українців в нас самих. Люди… Звичайні прості українці, які донатять, закуповують одяг, ліки, крутять свічки для обігріву, варять борщі для біженців, воюють на інформаційному фронті, мужньо витримують темряву й холод. Всі українці об’єдналися як пальці в кулак. І не лише на Батьківщині, а по всьому світу. Як єдиний організм, що працює в унісон. Заради одного – нашої волі та безсумнівної перемоги. 

Linkiesta зібрала історії українок, жінок, які виїхали за кордон, хтось до війни, хтось, рятуючи свої життя і життя дітей, після. Кожна з них не склала руки, а працює, аби всі українці жили на своїй вільній землі без страху. Вони не кричать про свої здобутки на кожному кроці, не афішують свою діяльність, але самотужки роблять великі справи. Майже кожна з них, себе волонтером не вважає, бо, мовляв, недостатньо роблять, не так багато грошей заробили, не стільки людей поселили, мало автівок з допомогою відправили. Але хіба є кількісний показник у волонтерстві? Вони мають віру в Україну, добрі серця і допомагають, чим можуть.

Ми розкажемо історії лише декількох з-поміж тисяч інших.

Марина Одольська, 47 років. Ірландія. Співачка, заслужена артистка України, мама чотирьох дітей. Співачка Марина Одольська виїхала з України після повномасштабного вторгнення від самого початку війни,  мама чотирьох дітей повинна була  зберегти їхні життя.

“Це великий жах, стрес, хоча ми звичайно знали, але не те, щоб очікували, якою обернеться повномасштабна війна в Україні. Ми молилися, просили Господа про те, щоб цього не сталося, хоча вже за півроку до початку лютого, буквально всі про це говорили. Всі, що почнеться знали, але не знали коли і як. Але, знаєте, надія помирає останньою, надія на те, що все минеться. І розпочалося повномасштабна війна, звичайно, найпершим і найбільшим моїм жахом — був страх за дітей, за їхнє життя і здоров’я. Ми живемо не в Києві, ми змінили міську квартиру на будинок в передмісті, а там було найстрашніше на початку війни в лютому-березні. Тому я схопила дітей та, на жаль, не всіх своїх тварин, а тих, кого могла забрати. Ми всі влізли в одну машину і спочатку поїхали на Західну Україну в місто Кам’янець-Подільський, а вже згодом вирішили їхати в Ірландію. ”

Старший син співачки лишився в Києві, тож артистка виїхала з трьома дітьми. Облаштуватися в Ірландії родині допомогли друзі. Марина одразу ж продовжила працювати, викладати вокал: “До початку повномасштабного вторгнення я викладала вокал в університеті в Києві і у власній приватній школі. У мене було декілька учнів,  дітей українців, які живуть в Ірландії вже 15-20 років. Окрім того, що я навчала їх співати, я ще вчила говорити їх українською мовою. Одна моя подруга Зоряна Пшик живе в Ірландії, я викладаю її дітям. Вона запропонувала мені перебратися до Ірландії, вона знайшли нам сім’ю, де ми могли перебути деякий час, поки  не станемо на ноги, поки не оговтаємося від усього цього жахіття. Вона підготувала для нас всі умови для переїзду. Ми приїхали до міста Ньюбрідж до чудової родини Бріди та Фрейда, вони прийняли нас, як рідних дітей, а наших дітей, як рідних онуків. Вони люди похилого віку, і вони цілий місяць терпіли нас, любили нас, опікувалися нами повністю. Вони були нам  психологами, лікарями, вони постійно плакали з нами, коли в березні під Києвом та в інших містах України відбувалися жахіття. Коли ми трохи оговталися від тих жахів, від яких ми тікали з України, від яких вивозили наших дітей, я почала задумаватися на тим, що потрібно було щось робити”.

Марина розказує, що займалася волонтерством все своє свідоме життя, тож у найскладніший для України час  це перше, що спало жінці на думку — приносити користь: “Я написала, подзвонила друзям в Україну, які займаються волонтерством вже довго і давно. Ми почали думати над тим, як я можу допомогти Україні з Ірландії. Тут, на місті, я  почала налагоджувати зв’язки, почала писати абсолютно незнайомим мені людям, українцям й ірландцям, які могли б мені допомогти і з якими ми могли б скооперуватися і робити разом щось хороше для України в цей важкий час. Так і розпочалася моя волонтерська діяльність. ”

Марина каже, що найкраще, що вона вміє в житті — це співати. Тож  і вирішила допомагати своїм голосом: “Ми почали організовувати волонтерські концерти, на яких ми почали збирати кошти для закупівлі необхідних речей та переправляти їх в Україну. Ми збирали кошти і для  ірландського Червоного Хреста, і для ірландців, які збирали кошти і потім передавали допомогу українцям, які  потребували допомоги, і для українців, які волонтерили тут в Дубліні,  в Ірландії. Так пройшло три місяці, я не знаю, як це назвати: всеукраїнський тур містами Ірландії, де живуть біженці з України та тимчасові переселенці. В містах, в тих будинках, в таборах, де живуть українські переселенці склалалася дуже класна компанія  “Фестиваль у фургоні”, який організовує невеличкі концерти, заходи, для того щоб просто розрадити людей  на чужині, які пережили жахіття війни… Знаєте,  коли я співаю на таких концертах, люди і плачуть, і сміються, і танцюють, і переживають сильні емоції. Для мене це дуже важливо. Це не тільки гроші, або щось необхідне матеріальне, а це і духовна, психологічна підтримка”.

На свій день народження співачка запланувала грандіозний концерт, кошти з якого підуть на допомогу Україні: “25 листопада мій день народження, щороку останні десять років, я організовую якийсь концерт для друзів. Цього року вечір відбудеться при свічках і називатиметься  Подаруй світло  Україні”, на нього завітає скрипаль-віртуоз Денис Боїв, мені акомпонуватимуть також мої друзі ірландські музиканти. Замість квітів і подарунків друзі даруватимуть мені на день народження гроші, а ці гроші я використаю для закупівлі портативних джерел живлення, тобто це будуть генератори та будуть портативні зарядні станції, адже всі знають, яка складно зараз в Україні зі світлом і теплом в енергетиці. В цей день я хочу подарувати світло, подарувати свою музику, сподіваюсь, що вона принесе достатньо світла, для того, щоб підняти настрій, для того, щоб  зібрати достатньо коштів для закупівлі для України світла і тепла. Цей вечір ми організовуємо в Дубліні, ми запрошуємо всіх бажаючих, друзів, запрошення отримало також і посольство України в Ірландії. Допомагати і волонтерити я планую не тільки до кінця війни, але до кінця свого життя, поки не перестану дихати. Під час війни більше людей потребують допомоги, тому більше треба викладатися, більше задіювати друзів і усіх хто хоче допомогти”.