Війна почалася в небі над Донбасом, тож не дивно, що багато хто вірить, що там вона і завершиться. Майже десять років тому спроба Росії (прикриваючись сепаратистами) встановити контроль над частиною українського повітряного простору призвела до випадкового збиття рейсового літака MH-17. Політична складова тієї події сьогодні відлунює в українському проханні надати винищувачі західного виробництва — справа суто військова, але з великим символічним значенням. Вірогідність постачання багатоцільових винищувачів наразі була сприйнята Заходом досить скептично, в тому числі в Італії: секретар Міністерства оборони Матео Перего ді Кремняго і віцеміністр Закордонних справ Едмондо Чірієлі поки що не підтримують подальші розмови в Італії на цю тему, обґрунтовуючи це складнощами в постачанні систем літаків і пояснюючи, що Рим буде діяти виключно разом із союзниками.
Як проходить війна у повітрі
Тим не менше Україна небезпідставно наголошує на терміновості вирішення питання. Звичайно, важко оцінювати розвиток війни у повітрі, як з боку України, так і Росії. Бо зібрати інформацію з поля бою складно, а зібрати її з повітряного простору, щодо якого даних так мало придатних до використання даних в соціальних мережах — ще складніше. Але ми знаємо, що за останній рік відбувся певний прогрес в управлінні ситуацією в повітряному просторі, як з боку агресора, так і з боку захисників.
В першій фазі військової кампанії, в тому числі завдяки ефективному плану з евакуації українських повітряних сил, росіянам не вдалось знищити українські винищувачі, що знаходились на землі, і нейтралізувати радари, військові бази й українські протиповітряні системи. Незважаючи на це, російська авіація продовжує переважати в кількості задіяних систем. Росія, окрім того, має також більш сучасні літаки, порівняно з літаками радянських часів, які використовує українська авіація. Тим не менш, масивне застосування протиповітряних систем на коротку і середню дистанцію з обох сторін значно обмежує свободу руху відповідних літальних апаратів.
На сьогоднішній день життя пілота винищувача в Україні особливо небезпечне. Збільшення протиповітряних систем, таких як S-400 i BUK M-2 з російської сторони і (незначне збільшення) систем Aspide і NASAMS з українського боку зобов’язує пілотів бути особливо обережними. Так як пілоти змушені літати на дуже низьких квотах, щоб уникнути розпізнання радарами противника, підтримка військ на землі може відбуватись лише завдяки standoff, тобто запуску ракет з відстані, знаходячись поза власною лінією позицій, а не атакуючи фронтально зблизька позиції ворога, що в загальному обмежує можливі до виконання завдання.
Виснаження може зіграти на руку Росії?
Не маючи можливості отримати перевагу над ворогом, обидві сторони змушені застосовувати досить пасивний підхід. Для українців йдеться про перехоплення російських ракет, дронів і бомбардувальників, задіяних у повітряній кампанії проти української критичної інфраструктури.
За виключенням цього, російська авіація може сподіватись на прогресивне виснаження свого противника. Російська ППО є загрозою для українських літаків на відстані до 100 км за лінією фронту, в той час як допомога заходу Україні наразі була сконцентрована перш за все на постачанні систем на коротку дистанцію, здатних лише захищати стратегічні об’єкти.
Тобто виходить, що російські винищувачі можуть патрулювати повітряний простір на окупованих територіях на більших висотах, ніж українські, але в радіусі дій української ППО все ж змушені літати на низьких квотах, як і українці. В середньостроковий термін, така непропорційність може дозволити Москві встановити домінування щонайменше в декількох зонах фронту, що дозволить розпочати локальні наступи.
Українські прохання і потреби Заходу
Вцілому, прохання України зумовлені конкретним розвитком подій на фронті. Як і в інших напрямках, вірогідне зобов’язання в обороні України зумовило б прогресивний перехід до систем, в обслуговуванні і ремонті яких можуть бути задіяні країни НАТО. Це означає, що мала б відбутись заміна на винищувачі, які на сьогодні є у виробництві і найбільш поширені, такі як F-16, Eurofighter Typhoon і JAS 39 Gripen.
Тим не менше, кожен з цих варіантів має бути уважно проаналізований, враховуючи низку елементів, що включають в себе, як визначені українцями вимоги, так і потужність і наявність таких літаків та відповідних систем озброєння і запасних частин. Треба також взяти до уваги, що фундаментальною є і простота в керуванні, що зумовлює необхідний час для підготовки українських пілотів і персоналу з обслуговування на землі.
Остання складова— це фактична можливість західних країн постачати такі системи в хорошому стані, не впливаючи при цьому на ефективність власної авіації і не залишаючи дірок у власних системах повітряної оборони.
Тож розберемо три основні типи винищувачів, які вірогідно можуть бути надані Україні.
Eurofighter
Єврофайтер, який знаходиться на озброєнні п’яти європейських авіацій, в тому числі Італії, Іспанії, Великої Британії і Німеччини, є результатом великої програми співпраці між цими країнами; на сьогодні це один з найбільш розповсюджених на континенті винищувачів для завоювання переваги в повітрі. Йдеться про передову і дієву систему, яка може дати потужну відсіч найбільш передовим російським літакам. І коли у лютому британський прем’єр Ріші Сунак дав завдання Міністру оборони Бену Волласу проаналізувати, які винищувачі Лондон може надати Україні, поговорювали, що йшлося саме про Єврофайтер. Система Eurofighter є менш складною з порівняно більш дорогим F-35 і теоретично це єдиний реальний варіант, що розглядається Лондоном для можливого постачання.
Це досить складний в обслуговуванні літак і скоріш за все вимагатиме присутності на місці західного військового персоналу. Сам Воллас вже намагався поправити перші заяви, що лунали з Даунінг стріт, пояснюючи, що відповідно до українських запитів, більш прагматичним рішенням в короткостроковий термін може стати надання досить легких у застосуванні далекобійних ракет і дронів, які можуть гарантувати повітряну підтримку військам на землі. За словами міністра, постачання бойових літаків є реалістичним лише в довгостороковій перспективі, а отже як інструмент стримування після закінчення конфлікту.
F-16 і Gripen
F-16 – американська система розроблена в 80-ті роки, яку використовують різні європейські авіації. Це один з основних кандидатів на постачання українцям також і тому, що є найбільш поширеним порівняно з будь яким європейським відповідником. Широке використання цього винищувача звичайно надає переваги щодо пошуків необхідних запасних частин і компонентів для забезпечення оперативності літаків.
Але будь-які рішення прийняті Європою щодо F-16 повинні отримати дозвіл від Вашингтону, якого поки що не видно на горизонті. Сполучені Штати також наразі опираються щодо постачання винищувачів. Практично як і для всіх країн блоку Нато, для США нелегко залишити власні повітряні сили без необхідних для національної безпеки систем, особливо в короткостроковий термін і перебуваючи на етапі підсилення озброєння після закінчення Холодної війни.
Третім кандидатом на папері, який найбільше відповідає вимогам української авіації, є Gripen, виробництва шведської компанії Saab. Цей винищувач був розроблений, щоб працювати з мережею маленьких військових баз, розташованих на території, а не з великих і кількісно обмежених повітряних баз, такими, як натівські.
Таким чином, все необхідне спорядження для підтримки на землі, обслуговування і ремонту підходять під доктрину, розроблену шведами, аби зуміти протистояти кількісній перевазі росіян в разі конфлікту. Крім того, Gripen, сумісний з європейськими далекобійним ракетами повітря-повітря Метеор, відмінними для знищення російських винищувачів, які можна розміщувати в тилових позиціях відповідно до російських протиповітряних систем. Здається, що Швеція, настільки стурбована військовою агресією Росії, що готова покласти край політиці нейтралітету тривалістю в два століття, але й досі неготова віддати бодай невелику кількість своїх винищувачів в короткостроковий термін, незалежно від нестачі пілотів і спеціалізованого персоналу.
Категорична вимога: діяти разом
Пошук реальних рішень на прохання Києва не повинен перетворитись на бачення кожного варіанту виключно як єдиного літака з відповідними реквізитами. Натомість необхідно говорити про повноцінні екосистеми, які включають в себе не лише характеристики певного літака, а також і відповідні системи озброєння, доступність інструментів та необхідних компонентів для обслуговування всього разом відповідним чином.
В кінцевому результаті, позиція італійського уряду не є безпідставною: авіаційна підтримка може бути здійснена виключно разом з союзниками. Занепокоєння міністерства оборони Британії схожі на ті, що б висловило Міністерство оборони Італії — Італія також має схожі технічні обмеження. Постачання літаків може спрацювати лише у випадку, якщо зусилля будуть колективними: жодна країна на сьогодні не здатна відіграти самотужки вирішильну роль. Але ніщо не забороняє європейським столицям, Риму в тому числі, розробити конкретний план на більш довгостроковий термін, а не сьоголні, який зміг би принести певні результати.
Переклад Катерини Коваленко
