“Санкції проти Росії шкодять більше нам, ніж їм”, — скільки разів ми чули цю фразу за останній рік? Це, зокрема, й позиція експрем’єра Італії Джузеппе Конте, який одним з перших кричав про те, що Італія повинна перестати надсилати зброю Україні.
В цій фразі йдеться не лише про вже звичний песимізм чи звичку середньостатистичного італійця скаржитися на життя, на економічний занепад, який триває десятиліттями, та на позитивні прогнози, які щоразу розбиваються об моторошну реальність. Йдеться також і про конкретний зманіпульований наратив, вигідний Росії та її лідеру Владіміру Путіну, який не втрачає жодної нагоди продемонструвати свої біцепси слабкому Заходу, що за його ж словами вже давно загинається.
Такі наративи просуваються також й в інших країнах, але якщо в інших європейських країнах вони представляють думку меншості, то на італійських теренах на їхній гачок потрапляє більшість, до якої входять не лише ті, хто є відкрито проросійськими, але й ті, хто боїться Путіна, хто вважають його сильнішим, ніж він є насправді, порівняно зі слабкою Італією, ЄС та Західним світом. Цей наратив закріпився в італійському суспільстві попри спростування цифр, які з’явилися буквально на наступний день після початку повтомасштабного вторгнення Росії в Україну.
У лютому 2022 року найбільші організації італійської виробничої системи Конфіндустрія і Конфкоммерчо розробили дуже пессимістичні прогнози щодо італійської економіки. Аналітики Confindustria передбачали, що ВВП в 2022 році виросте лише на 1,9 відсотки у кращому випадку та лише на 1,6 % в разі “негативного” сценарію, тобто якби війна затяглася до грудня, або ж 1,5%, якби протривала ще довше. Confcommercio заявили, що економіка зупиниться на зрості у 2,1 відсотки. Італійська економічна реальність видала зростання ВВП на 3,9%.
Аби не звинувачувати аналітиків у надмірній обережності, варто зазначити, що приблизно в той самий період, у квітні 2022 року, Італійський уряд спільно з Def (документ економіки і фінансів) та Міжнародним фондом оцінювали економічну ситуацію Італії не так вже й критично, вказуючи на зріст ВВП, відповідно – 3,1% і 2,3%.
Але виробничі організації були налаштовані ще більш негативно порівняно з національними або міжнародними інституціями. Ці припущення ґрунтувались на підвищенні цін на первинну сировину та нестабільній фінансовій та економічній ситуації.
Що стосується першої — Confindustria передбачала Financial Stress Index (FSI), який включає аж тридцять три показники (у сфері кредитування, процентних ставок, волатильності біржи і т.д) різкий зріст більше, ніж на три пункти у сценаріях, які передбачали тривалий військовий конфлікт. Насправді деякі показники колихнулися лише протягом декількох тижнів восени, вкінці грудня вони вже повернулись до свого базового рівня, а в деяких випадках впали й нижче.
Серед причин покращення зазначається зниження вартості сировини. Згідно з Конфіндустрією нафта мала підскочити до 111,91 доларів за барель (ціна Brent), залишаючись на рівні ста чи більше навіть і після 2023 року. З кінця 2022 року ціна на нафту навпаки ж коливається між 80 і 90 доларів за барель.
Конфіндустрія тоді побоювалась, що газ залишиться у ціні близько 126,4 євро за МВт до кінця року не падаючи нижче позначки ста євро в 2023 році. Але реальність знову виявилася набагато втішнішою від прогнозів.
Здатність ринку знаходити і відкривати нові джерела постачання (а ще й теплі осінь і зима) зробили так, що після піку в серпні, який перевищив позначку в двісті євро, в останній частині року квоти знизились. Ба більше, зараз показники опустились нижче довоєнного рівня — п’ятидесят євро, а склади в Європі ніколи не були такими заповненими — більше шестидесяти мільярдів кубічних метрів, що на п’ятдесят відсотків перевищує середній показник періоду 2015-19 років, в той час як російський дохід від продажу природного газу склала лише третину порівняно з цифрами до вторгення.
З макроекономічної точки зору покращений показник ВВП порівняно з прогнозами зумовлений більш сприятливою тенденцією у сфері інвестицій, споживання та експорту.
Після буму в 2021 році ці показники повинні були різко уповільнитись та зупинитися на позначці в 3,4 % (Confcommercio) або 4,1 відсотка (для Confindustria). Але попри прогнози в перші три семестри року показники збільшились вдвічі і навіть втричі. Крім того, експорт не мав підвищитись більш ніж на 2,8 відсотків (для Confindustria) або 3,6 відсотків (Confcommercio) але знову ж таки всупереч прогнозам по обсягу він зріс на 7,7 відсотків.
Також і показники із зайнятості населення виявилися кращими від прогнозів. Тенденція зі зростання робочих місць стала хорошим індикатором, який позначається кількістю працівників на повній зайнятості, тобто сумарно тих, хто працює сорок годин і тих, хто зайнятий частково (дві часткові зайнятості відповідають одній повній). Цей показник зріс на 4,5 відсотків попри всі незначні прогнози, що передбачали зростання менше, ніж на 2 відсотки. В результаті, безробіття знизилось до 7,8 відсотків порівняно з прогнозами, які передбачали падіння до нижче 8,8 відсотків включно з 2023 роком.
На жаль про ці позитивні цифри недостатньо говорять у публічному просторі. Навіть ті політичні сили, які б могли використати їх на свою користь у політичних промовах, майже про них не згадують.
На позитивні показники могли б опиратися й та частина центральних та лівих сил, які підтримували уряд Драґі, або принаймні правоцентристи, які знаходяться при владі вже чотири місяці. Натомість в суспільстві продовжує процвітати наратив про кризу, спровоковану війною, санкціями та інфляцію, яка стала наслідком вибору позбавитися енергетичної залежності від Росії.
Зрештою йдеться про західну країну, в якій антинатівська, антиамериканська, антиєвропейська і водночас проросійська пропаганда має найбільший успіх. Це та сама країна, в якій колись говорили про Другу світову війну як боротьбу “золота проти крові”. Націоналістична риторика, яка вивищує патріотичну ідеологію напротивагу економічному та технологічному прогресу, скерована російськими пропагандистами, в Італії наростає з новою потужністю.
Ці наративи зокрема накладаються на знецінення важливості економічних досліджень, на фінансову безграмотність, а також на виразні антикапіталістичні настрої, запозичені з найбільш популярних італійських -ізмів: фашизм, соціалізм і комунізм (часто католицький комунізм).
І знову ми повертаємося до розмови про захоплення Владіміром Путіним або щонайменше про страх перед його уявною владою, коли мати нібито сильну ідею вартує більше, ніж мати мільярди доларів або найбільш розвинені військові та супутникові системи.
Але реальність вкотре говорить нам про зворотнє: золото перемагає кров, технологія перемагає гроші, промисловий потенціал перемагає ідеологію та шовінізм. Парадокс в тому, що від цієї “перемоги золота” ми також отримуємо вигоду, що підтверджують і дані, але віддаємо перевагу їх не помічати.
Хоча економічні наслідки протистояння з Москвою виявилися набагато меншими, ніж передбачалось, більша частина італійців готова продати свободу українців в обмін на майже неіснуючі заробітки, в ім’я фальшивого наративу як результату старих ідеологій, які ніколи не вмирають.