Коли ти написала повідомлення, що приїдеш у Венецію в травні, я через хвилину взяла квитки на потяг. Ми бачилися останнього разу в Києві влітку 2021, потім повномасштабна війна перевернула нам всім життя. Ми переписувалися коротко, але довгих повідомлень і не треба було. Ти почала писати поезію, а до цього писала тільки прозу, ти навіть про це написала вірш: “Я не пишу поезію/ Я прозаїк / Просто реальність війни…”. Ти надіслала мені їх одного травневого вечора, коли ми закривали антологію українських поетів і ми з Алессандро вибрали дві, а потім видавчиня Елізабетта Різарі взяла одну з них на четверту обкладинку. У Венеції ти мені сказала, що шукала антологію в книгарні попри те, що у тебе була твоя копія.
Влітку 2022 ми не бачилися, бо ти була деінде “побачимося в Києві, якщо ти мене зловиш”. Ти була нестримна, сповнена життєвої енергії, жаги до справедливості і любові. У своїх тяжких подорожах, де ти задокументовувала воєнні злочини, ти знаходила час відповідати на повідомлення і навіть облаштовувати все для всіх “пристроїм, якщо треба і у Києві, і у Львові”. Ти знаходила час пересилати поезію інших поетів на переклад: “О, ти там Дроня перекладаєш, лови!”. Ти знаходила час їздити на Схід, ти знаходила час їздити на Захід, забирати премії і виступати на міжнародних сценах і розказувати про твою таку важливу роботу аби посадити винуватців на лаву підсудних. Пам’ятаю, як одного разу у прямому ефірі ще до повномасштабного вторгнення на якомусь із телемарафоні ти роздала Лозниці про українську культуру. Така тендітна, ніжна і така сильна.
Один італійський видавничий дім хотів дізнатися більше про “Дім для Дома” і ти спитала, чи є у мене ще той уривок, який у 2018 я перекладала на італійську для твоєї презентації в Мілані. В той день у квітні падав дощ і я сфотографувала тебе перед собором під парасолькою. Якби ж та парасолька змогла захистити тебе…
Ми вже вибудували план, що перекладати першим, а що другим, план про те, як їздитимемо Італією і представлятимемо твій роман. Але ти б і тур, мабуть, з важкістю впихнула у твій такий насичений план. У тебе було стільки планів, стільки ідей. Писати в Парижі і побути нарешті з сином. Ти привезла Андрія у Венецію, місто, яке зникає, але натомість ти зникла сама, залишивши мені той теплий день на терасі у Венеції. Я сіла під сонцем, щоб заховати в тінь твою світлу шкіру і твоє волосся кольору пшеничного поля. Останній тиждень лекцій в міланських університетах я читала з обпаленим обличчям і з таким теплом у серці після нашої зустрічі. Я не вміла тобі брехати і не брехала, розказала тобі все до останньої коми, знайшовши в тобі порозуміння.
Ми говорили про те, як познайомилися в Карпатах на літній літературній школі у 2014, у тебе вже мав вийти друком твій перший роман і ти потім приїхала представляти його до Києва. В кабінеті в Мілані у мене й досі зберігаються 7 книжок “Дім для Дома” і ти сміялася, що це раритет, який вже важко буде знайти на ринку. Ти любила сміятися, іронічно легко і так, що одразу приставало до інших.
В липні я збиралася до Києва, а ти знову сказала, що я тебе не зловлю, бо ти будеш деінде. У списку перерахованих місць був Краматорськ: “Я ще зганяю на Схід із Каталіною”. Ти любила Схід, ти часто там бувала, тому що була сміливою. Ти сміливо розкопала щоденник Володі Вакуленка своїми руками. В цьому була вся ти: брала і робила все своїми руками, щоб твої слова дійшли, куди треба. Ти створила фестиваль в українському Нью-Йорку, майже на лінії фронту, де у травні 2023 росіяни обстріляли головну локацію. Ти була така зла, бо Росія нищила все, що ти будувала своїми руками і так сміливо захищала.
Росія нищить все, але не тебе.
Твою величність не стре жодна російська ракета.
Це так нестерпно читати стрічку новин і бачити твої фото з датою твого початку і твого кінця, читати всі ті слова і відмовлятися вірити що людина про яку всі пишуть — це саме ти.
Коли я дізналася про твоє поранення у Краматорську, я подумала, що це якась помилка. Я полізла в наш чат і останні повідомлення, якими ми обмінялися були “Я люблю тебе” “І я тебе”. Потім я написала “Відгукнись, дорога” і повідомлення тобі дійшло. Але воно залишилося без відповіді.
Я пам’ятатиму тебе завжди такою на тій травневій терасі у Венеції, ніжною, теплою, іронічною, веселою, сильною і неймовірно сміливою.