Національні збірні та націоналізмЄвропейський футбол перетворився на поле для претензій

УЄФА невипадково розводить деякі команди на етапі відбіркових матчів, адже з моменту зародження футболу зелене поле перетворилося на арену для вираження конкретних політичних ідеалів та амбіцій

Unsplash

У вівторок 12 вересня, поки Італія під керівництвом Спаллетті здобувала свою першу перемогу у матчі з Україною, гру між Румунією та Косово в Бухаресті перервали вже в першому таймі через протести гравців збірної гостей проти плакату, який підняли домашні вболівальники. На плакаті, який повторював добре відоме твердження сербських націоналістів, було написано “Косово – це Сербія”. Трохи вище розгорнули ще один подібний плакат з написом “Бессарабія – це Румунія”, порівнюючи балканське питання з конфліктом між Бухарестом і регіоном, який входить до Молдови.

Йдеться лише про футбольний матч, але його геополітичний зміст вимагає поглибленого аналізу. Ми не побачили нічого нового, адже європейський футбол, особливо під час ігор між національними збірними, вже кілька років поспіль виступає нагодою для дебатів з міжнародної політики. Хоча риторика про спорт поза політикою (що також підкреслюють ФІФА та УЄФА) засіла надовго в деяких головах, щоденна реальність розповідає нам зовсім іншу історію.

Футбол як дитя націоналізму
Невипадково під час жеребкування на етапі відбіркових матчів УЄФА розводить деякі суперечливі пари, а саме збірні, які не можуть зіграти одна з одною за жодних причин, наприклад, Косово і Сербія, хоча цього виявляється недостатньо, щоб запобігти напруженій ситуації на інших матчах.

Можемо спостерігати це на прикладі Румунії, а також у 2018 році на матчі Чемпіонату світу з футболу між збірною Белграда та збірною Швейцарії, в якій грають кілька косовських іммігрантів. Радісні жести Хаки і Шакірі, які імітували руками албанського орла, облетіли весь світ. Зі свого боку, Косово – це держава, яка побудувала цілу політичну стратегію на футболі. Визнання УЄФА її збірної у 2016 році створило історичний прецедент, дозволивши маленькій балканській країні отримати чіткий статус футбольної команди ще до того, як вона стала політичним утворенням.

На сьогоднішній день лише 101 із 193 країн-членів ООН визнає незалежність Косова, але Приштина має набагато сильніші позиції у сфері спорту. Створення національної футбольної команди стала необхідною передумовою для утвердження Косова як національної держави. 

Ця стратегія перегукується зі словами історика Ерика Гобсбаума, який ще в 1992 році писав, що “уявна спільнота мільйонів здається набагато реальнішою, коли її втілює команда з одинадцяти осіб”. Це щоб нагадати про те, що всі ми діти суспільства, створеного у 19-му столітті, де футбол для національних збірних, завжди був вираженням націоналістичних ідеалів (і амбіцій). 

Зовсім невипадково, що найпершим матчем між такими відборами, 150-річчя яких святкували в останньому турі відбору Євро-2024, став поєдинок Шотландія – Англія. Іншими словами, це було протистояння не між двома державами, а між двома націями в межах однієї держави.

Дзеркало європейських розломів
Суперництво між національними збірними добре відоме, але схильність Європи до подібних претензій бере свій початок у буремних подіях 20-го століття. Утворення та розпад багатонаціональних держав, спочатку наприкінці Великої війни, а потім після падіння комунізму, наповнили континент політичними розломами, які так і не загоїлися.

Це стосується сумнозвісних Балкан, але не тільки. Адже у квітні 2021 року іспанські ЗМІ відмовилися називати команду Косово, суперника під час відбіркового матчу до Чемпіонату світу з футболу. У телевізійній графіці назва балканської країни була написана дрібним шрифтом, а національний гімн Косова ніколи не називався “гімном”. Це пов’язано з тим, що Іспанія не визнає Приштину, оскільки це відкрило б суперечки щодо питання незалежності Каталонії.

Схожа ситуація, але з іншими дійовими особами, сталася 8 вересня в турецькому Ескішехірі, коли місцевий телеканал під час звучання гімну Вірменії вимкнув звук. Відносини між Єреваном і Анкарою завжди були напруженими через геноцид, вчинений турками у 1915-1923 роках.

У першому матчі, зіграному в березні, вірменські вболівальники підняли плакат з написом “Nemesis” – назвою воєнізованої операції, проведеної Вірменською революційною федерацією між 1920 і 1922 роками, яка призвела до вбивства семи осіб, турків і азербайджанців, відповідальних за геноцид. 

Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном – це ще один відкритий фронт, як у політиці, так і у футболі. Останні кілька місяців питання Нагірного Карабаху, історично спірної території між двома країнами, на яку азербайджанці наклали суперечливу блокаду, ізолювавши вірменську громаду, знову з’явилося в міжнародних новинах.

Цього місяця Вірменія підписала угоду про співпрацю зі Сполученими Штатами, які підтримують Азербайджан, що дозволило розрядити напруження в регіоні, і майже водночас з цими подіями, 11 вересня, під час матчу Вірменія – Хорватія, деяким прихильникам Вірменії вдалося підняти в повітря безпілотник з прапором Арцаху, вірменської політичної організації в Нагірному Карабасі.

Якщо міжнародна політика продовжує залишатися однією з головних героїнь багатьох європейських футбольних матчів під час відбіркових раундів, не слід недооцінювати нещодавнє зростання таких націоналістичних виступів.

Безсумнівно, для цього є багато причин, але не можна не помітити, як це йде в одну ногу з відродженням націоналізму на всьому Старому континенті. І дійсно, 12 з 55 федерацій, що входять до УЄФА, представляють країни, в яких на даний момент діють уряди, що мають відверто націоналістичні налаштування.

Переклад Катерини Мички

X