Кожна російська бомба скинута на Україну, знищує будинки і вбиває цивільних, але водночас стирає пропаганду, брехню та століття колонізації, відкриваючи світові справжню історію та ідентичність українців. Російська імперія, а згодом і Радянський союз, в минулому вклали шалені ресурси у спотворення образу України, а сьогодні їхня спадкоємиця Росія інвестує шалені ресурси аби знищити сліди свого столітнього домінування. Сотні історичних будівель, церков, вулиць і міст, які Кремль вважав осередками “рускава міра”, сьогодні пошкоджені або повністю знищені руками того ж самого “рускава міра”. Попри те, що війна ще триває, план з реконструкції України вже перебуває в дії. На архітектурному напрямку Італія займає перші позиції. Поговоримо про Миколаїв, місто, яке простягається за 65 кілометрів від Чорного моря біля лиману річки Південний Буг, де Nùevù і Altereco, дві італійські дазайнерські студії, переможці програми Design for peace працюватимуть над відновленням будинку культури, пошкодженого російською ракетою влітку 2022 року.
«Італія стала першою країною на світовому рівні, яка запропонував таке рішення. Більш, ніж рік тому Національна рада Асоціації архітекторів започаткувала конкурс між архітектурними студіями і молодими українськими архітекторами, біженцям в Італії, розробити конкретні проєкти на 10 об’єктах в 5-6 розбомблених містах. Ми надіслали нашу кандидатуру і так познайомились з Оленою Гординською, молодою українською архітекторкою, яка навчалася на кваліфікаційних курсах в туринському університеті. Ми разом взяли участь в конкурсі design for peace», — розповідає Тоніо Джордано, архітектор і засновник архітекрутного бюро Altereco, яке разом із студією Nùevù входить до асоціації Макропростір: історії людей і життя на землі.
Може здатись, що у великих проєктах, таких як поствоєнне відновлення країни, беруть участь міжнародні і глобальні компанії, але насправді пазл складається із маленьких шматочків. Altereco — це невелике бюро, яке співпрацює з державними органами, муніципалітетами і державними організаціями. «Щодо відновлення міського простору, ми не боїмося перешкод. Ми не розмірковуємо в рамках квадратного метру, а в рамках таких понять як вeлфар і комфорт», підкреслює Тоніо, розповідаючи про бюро і для кого вони реалізують проєкти. У співпраці з Nùevù, Altereco взала на себе зобов’язання не лише відновити будинок культури, а й «реформувати інститут культури», — додає Массімо Романацці, також архітектор, член цієї згуртованої команди.
«Це буде не лише будинок культури, закрите приміщення як поняття простору, це буде цілий парк: “Korabelny Kultural Park”, простір для громадян. Відновлення оригінального вигляду будівлі не рентабельно економічно, але це й не було серед наших пріорітетів. Ми хотіли змінити рівень прохідної частини порівняно з попереднім, розкопати, зробити так, щоб рівень міста певним чином опустився, тобто відновити історичні нашарування», — продовжує Массімо, — «Це буде горизонтальний проєкт, який стелитиметься, а не вертикальний як попередній. Він розширюватиметься по землі і видозмінюватиме її. Це має бути затишне місце для людей не лише з культурної точки зору. Тож на фасаді буде стіна для скелелазіння для маленьких відвідувачів».
«Часто навіть не задумуючись місто Миколаїв асоціюють з Росією. Міф цього міста був зосереджений виключно на промисловій історії міста, де будували кораблі, що безумовно важливо, але є й інші історії. Російський наратив наполягав на тому, що до них тут нічого не було, повністю ігноруючи всі стародавні поселення, зближення з античною Ольвією, з поселеннями стародавніх греків та інших народів», — додає Надія Ямнич, співзасновниця студії дизайну Nùevù.
Надія — українка, яка давно живе в Італії. Разом зі своїм чоловіком Вальтером Тренто заснувала студію дизайну Nùevù, назва якої з діалекту містечка Чістерніно, в якому вони живуть, перекладається як Ми і Ви: «Нам подобається концепт студії. Якщо ти щось будуєш, робиш дизайн, не можна підходити до справи виключно ззовні, ми і ви — це основа, це завжди присутній діалог. Можна створити концепцію будинку, алеї просить створити той, хто там житиме, господар фактично просить тебе провести його за руку під час нової зустрічі з домом», — пояснюють Надія і Вальтер, чому вони обрали саме таку назву.
Повертаючись до відновлення будинку культури, яке за словами його директора економічно не вигідне, говоримо про місцевих мешканців Миколаєва, які, власне, не хочуть більше бачити радянську незграбність, вони хочуть щось більш сучасне, більш легке і наближене до людей, а головне подалі від Росії, тож миколаєвці безкомпромісно підтримують ідею знесення старої будівлі — останній пласт радянської символіки розпадається і вивільняє ті нашарування історії, яка відбувалась на території сучасного Миколаєва.
«Наше дослідження ми почали саме з нашарувань історії. Ми уявляли місто, яке географічно знаходиться біля виходу до Чорного моря, недалеко від стародавньої Ольвії, біля поселень стародавніх греків й інших народів, які мешкали тут у XIII столітті до н.е. Історія, яка заходить глибоко під землю, певним чином була відкинута на задній план, тому ми не хотіли зупинятись на якомусь одному конкретному періоді. Ми створені з нашарувань, і чим краще ми їх знаємо, тим більш свідомими ми є, тим більше ми можемо виражати себе у сучасному світі», — описує Надія головну ідею їхнього проєкту відбудови.
Загальна площа, на якій команда буде працювати, сягає приблизно 12 тисяч квадратних метрів. Наш проєкт зможе поєднатись з іншими проєктами, які вже були розроблені попередньо, але призупинені через війну. Крім того ця будівля разом з парком стане зеленою зоною міста, яка вкотре підкреслить автентичність місцевості. «Вся будівля фактично перетвориться на зелений сад. Ми вивчали флору цієї місцевості аби зрозуміти, яким чином можна посадити в нашому саду ендемічні і автохтонні види рослин, щоб виглядало так, ніби шматок степу занесли в місто», — продовжує Надія.
Окрім перевідкриття історії, нова реальність зобов’язує архітекторів передбачити також доступні для всіх бомбосховища. Українці усвідомлюють також, що після закінчення війни, але вже і зараз повинні створюватися простори для людей, які втратили свої кінцівки. Сучасні міста мають враховувати це. «Ми хотіли наповнити сенсами нашу пропозицію і тому вже працюємо з партнерами, які займаються будівництвом бомбосховищ, бетонними конструкціями, обладнанням. Але ми також залучили партнерів, які працюють над поваленням архітектурних бар’єрів, це буде проєкт для всіх і кожного. Тож ми маємо одного партнера в Мілані і одного в Брюсселі, які працюють над відновленням міського простору», — додає Тоніо. Проєкт був представлений в Римі під час конференції з відбудови України, в травні проєкт приймала венеційське Бієнналє, а також Міжнародний конгрес архітекторів в Копенгагені.
Окрім проєкту з реконструкції Надія, Вальтер, Тоніо і Массімо, які називають себе митцями і сучасними майстрами, організовують фестиваль. “Disimpegno. Appunti intorno all’abitare” (Вимикаємо. Нотатки про простір), присвячений актуальним темам сьогодення. «Це простір, який тримає разом все. Люди зустрічаються, створюються нові зв’язки, які потім ведуть людей в інші простори. Це шарнір навколо якого крутиться все інше. Для того щоб вимкнутися, ми залишаємось увімкненими. Час від часу з нашими мистецькими об’єктами ми беремо участь в інших фестивалях», — додають Надія і Вальтер.
Для того щоб продовжувати жити у зраненому війнами світі, варто запитати у себе: Що ж хорошого є в цьому поганому? Надія в маленькому містечку Чістерніно віднайшла велику українську спільноту, яка поступово створилась з людей, які туди приїхали через війну. «Попри контекст можливість розмовляти рідною мовою всім разом набагато краще, аніж коли ти один серед іноземців. Але в жовтні майже всі повернулись назад до України. Для багатьох це була лише зупинка, щоб перепланувати власне життя. Певним чином навіть цей проєкт Kultural Park Korabelny, відбувся завдяки драматичним подіям, а також зустріч з Оленою, архітекторкою, з якою ми розпочали співпрацю і вже стали друзями», — додає Надія.
На сайті Nùevù ви можете побачити, який особливий у них логотип: Виглядає ніби український тризуб. Хоча оригінальна ідея полягала в стилізації трулло (традиційне житло регіону Апулії в Італії). Лише потім вони помітили цю випадкову схожість. «Але я хочу вірити, що наша підсвідомість знаходить способи, аби з’єднати нас з нашою землею, на якій ми більше не живемо, але з якою маємо вічний зв’язок. Зараз між Україною та Італією створився ще один зв’язок, сподіваємось, що він стане новим пластом сучасної історії України».