Гіркий компромісПідсумки COP27

У своїй статті Фабріціо Фазанелла розповідає про те, чим закінчився саміт COP27, який цього року проходив у Шарм-Еш-Шейху

Pexels

COP акронім Conference of Parties, щорічний саміт, на якому обговорюється актуальна ситуація зі зміни клімату. Цього року саміт відбувся у двадцять сьомий раз у Шарм-Еш-Шейху.

З одного боку, якщо говорити про кліматичну справедливість, то під час цьогорічного саміту було досягнено результату, який не страшно назвати історичним, а з іншого — він став ще одним ляпасом для учасників, які займаються процесами обмеження (і попередження) викидів. Енергетична криза змінила буквально все за декілька місяців і “великі” світу цього насправді не вірять в потенціал відновлюваних енергоресурсів. 

Остаточний результат саміту COP27, що вийшов за рамки офіційно встановлених приблизно на тридцять годин, можна підсумувати виразом обличчя двох його учасників: посмішкою і розчуленістю гвінейця Альфи Умар Калоги, голови африканських учасників переговорів у Шарм-Еш-Шейху та засмученням віцепрезидента Європейської комісії Франса Тіммерманса.

Почнемо з посмішки. Від самого початку цей саміт називали перехідним і на нього не покладали багато очікувань. Попри все, результат зруйнував давно існуюче табу: “Loss and damage” (Втрати і збитки). Після виснажливого нічного засідання було опрацьовано і сформовано домовленість, якої насправді було досягнено ще вдень суботи 19 листопада стосовно компенсаційного фонду втрат і збитків, який має запрацювати до CОР28 за сприяння “Перехідного комітету”, що складається з чотирнадцяти держав (із двадцяти чотирьох вцілому) Півдня світу. 

До 2030 року необхідні ресурси можуть сягнути цифри в триста мільярдів річних. По факту багаті країни будуть зобов’язані надати компенсації із власного гаманця бідним країнам, які з кліматичної точки зору є більш враженими і постраждалими від кліматичної кризи, спричиненої не ними, а країнами з краще розвиненою економікою, які продовжують вижимати з Планети всі її ресурси в неприродний спосіб. 

Якщо говорити про кліматичну справедливість — це перемога, яку можна сміливо назвати історичною. Вислів дуже звичний у цьому випадку, хоча ним часто і зловживають останнім часом. Це успіх для країн Океанії, яким загрожує підняття рівня океану; для африканських держав, зморених посухою і зпустошенням;  для азіатських і південноамериканських держав, які постійно зтикаються з ураганами та іншими природними катастрофами. 

“Ми чекали цього тридцять років. Нарешті цей день настав. Це по-особливому емоційний момент”, — написав у твітері Альфа Умар Калога, адже такі країни як Гвінея більше не можуть справлятись самостійно. Криза зі зміни клімату вже настала і ми не в змозі її зупинити: прийшов момент, коли потрібно адаптуватись, жити з цим і фінансувати відновлення тих країн, на які це впливає найбільше. Ми втратили вже дуже багато часу”.

Щоб досягти цієї домовленості довелось піти на певні, з точки зору кліматичного пом’якшення, компроміси, які стосуються дій направлених на зниження і попередження антропічних викидів газів, що впливають на зміну клімату та спричинюють глобальне потепління. І на це вплинув також і тиск з боку Єгипту, який намагався всіма можливими та неможливими методами вставити палки в колеса серйозним, різким (в хорошому значенні) і конструктивним пропозиціям щодо відмови від викопних ресурсів. 

А тепер перейдемо до розчарованого виразу обличчя Тіммерманса. Європейський союз разом з фондом “Loss and damage”, які на самітах про кризу зміни клімату виступають як одне ціле, хотів повернутися додому з низкою гарантій та покращень щодо зменшення впливу на клімат і залишитись вірними прописаним у Паризькому договорі пунктам, зумів досягти лише обов’язкового мінімуму. 

На саміті підтвердили контроль над підвищенням температури на рівні +1,5°C по відношенню до преіндустріального періоду, а також інші обмеження, прийняті минулого року під час COP26 у Глазго. Тим не менше в фінальному тексті немає жодної згадки про максимальний рівень глобальних викидів до 2025 року і про фазу phase-down, запропоновану Індією стосовно всіх видів викопних ресурсів. Тож, по факту, в дії залишаються пункти, які були прийняті в 2021 році в Шотландії — поступово відходити від використання вугілля і відмовитись від “недієвих” дотацій на викопне паливо.  

“Ми недостатньо робимо ні для людей, ні для планети. Країни, відповідальні за найбільшою кількістю викидів, не докладають додаткових зусиль аби пришвидшити їх зменшення”, — сказав віцепрезидент Європейської комісії, який наполягав до задіняння таких країн, як Китай і США до договору “Loss and damage”. 

Ба більше, в остаточному договорі, прочитується очевидне занепокоєння щодо енергії з “низьким рівнем викидів”, очевидно створене для того аби залишити відкриті двері для використання газу. Згадувати про ці джерела, які не вважаються чистими, говорячи одночасно і про відновлюючі джерела енергії — небезпечно, хаотично і двозначно. Це свідчить про нажаль сумну реальність, яку ще рік тому ніхто не міг передбачити: енергетична криза, спричинена вторгенням Росії в Україну, повністю перетасувала карти в колоді, знаменуючи остаточне повернення до викопного палива.

За останній рік серед електричних чи вугільних станцій, а також терміналів для експорту газу в усьому світі було запущено приблизно вісімдесят проєктів, які стосуються викопного палива. Відповідно до прогнозу Rystad energy, в 2024 році інвестиції в нову інфраструктуру для газу сягнуть квоти в сорок два мільярди – це на п’ятдесят відсотків більше в порівнянні з 2022 роком. 

Учасники COP27 так і не змогли створити жодної екологічно справедливої і ефективної схеми, щоб керувати світом в процесі відмови від енергетичних джерел, які шкодять клімату. Це тому що, будьмо відвертими, розвинені економіки не мають справжнього бажання попрощатись з рішеннями, які здаються більш зручними і швидкими: енергетична криза підкреслила нашу неспроможність сприяти відновлювальному росту, який має позитивний вплив не лише на навколишнє середовище, а також на економічні і соціальні аспекти. Після закінчення переговорів в Шарм-Еш-Шейху, вище вказана невідповідність була закріплена чорним по білому. 

Крім того, на COP27 не було досягнуто цілі мобілізувати вже відомі сто мільярдів річних для кліматичного фінансування, яке б мало включати в себе низку інвестицій в проєкти, інфраструктуру й ініціативи на зменшення збитків через глобальне підвищення температури. В остаточному тексті немає згадки про подвоєння фонду для адаптації до кліматичної зміни, обіцяного під час Саміту26. Так само в тексті відсутня й відповідна секція про біорізноманіття, яка б дала сміливий поштовх переговорам у Монреалі (з 7 по 19 грудня буде Cop15 присвячена біорізноманіттю).  

Власне, що ми могли очікувати від саміту, в якому взяли участь 636 лобістів викопного палива? Їх було десь на сто більше, ніж на CОР26 і за чисельністю їх виявилось більше, ніж загальної кількості делегатів з Пуерто-Ріко, М’янмару, Гаїті, Філіпін, Мозамбіку, Багамських островів, Бангладешу, Пакистану, Тайландії і Непалу (серед 10 країн, які найбільш страждають від кліматичної кризи). Серед двадцяти спонсорів Саміту, вісімнадцять мають тісні зв’язки з викопною індустрією.  

Перший тиждень саміту виглядав, як подіум для міжнародних лідерів і їхніх часто порожніх, банальних і заїжджених заяв, а переговори тим часом залишалися на паузі. Цей саміт розчарував також неповагою прав людини і цивільних прав, (зокрема не було звільнено Алаа Адель Фата, до закликів громадськості ніхто не дослухався), рівноправ’я, і як наслідок, довіри до міжнародної спільноти. 

Дуже рано святкувати новоспечений договір “Loss and damage”, зважаючи на шалені темпи зростання кліматичної кризи. Компроміс насправді є фундаментальним елементом в таких переговорах, але всьому є межа. Саміти типу як COP мають справжню можливість змінити майбутнє і переписати історію. Не використовувати такі події з розумом (і вчасно) означає втратити можливість подолати великий виклик нашого часу. 

Переклад Катерини Коваленко 

X