Уроки Давіда СассоліЯк зберегти демократичну Європу

У ці дні європейська спільнота згадує експрезидента Європейського парламенту Давіда Сассолі, який помер рік тому 11 січня 2022 року. Публікуємо одну з його найвідоміших промов, яка увійшла до видання “Мудрість та сміливість” за редакцією Клаудіо Сардо, опублікована у видавництві Feltrinelli

Afp

Ми всі хвилюємося, що не зможемо гідно протистояти небезпеці, яка над нами нависає. Тенденції, які останнім часом наростають в Європі хочуть змусити нас відмовитися від тих принципів, на яких базується наша європейська родина. Саме такі випробування випали на долю нашого покоління. Світ поставив нас перед вибором, який сформувався на наших очах і який ми не зуміли вчасно зрозуміти та скоригувати.

Коли ще студентом я поставив питання професору Джорджіо Ла Піра, що він має на увазі під “глибокою есхатологією”, він відповів, що історія схожа на океан, в якому треба вміти упіймати течії, які випливають на поверхню, але паралельно з цими течіями підпливають й нові і вловити ті нові течії і є завданням політиків, великих політиків.

Наше суспільство захлинається у хвилях незадоволення, розчарувань, критики до європейських інституцій, ставиться під сумнів наш авторитет як гаранта свобод. Ці настрої, в той чи інший спосіб, зачепили усі країни Європейського союзу, їх використовують на свою користь ті, хто бояться, що Європа може стати гідним конкурентом, адже саме Європа є гарантом законів, цінностей та гуманності. Тому й не дивно, що багато хто поширює чутки про ослаблений та розділений Євросоюз.

Якщо подивитися на світ поза європейським простором, ми побачимо нові динаміки влади, які варто тримати на контролі. Аби гідно відповісти на виклики сьогодення, ми повинні взяти на себе відповідальність за зміни, про які говорив Папа Франческо згадуючи про гуманізацію глобальних процесів. Це найбільший виклик нашого часу, який може допомогти нагадати нам про те, що нас об’єднувало всі сімдесят років, про те, що допомогло нам збудувати демократичний простір, в якому верховенство права — це точка відліку з якої починаються відносини між країнами-членами ЄС, між нашими громадянами та тими країнами, які вже завтра хочуть стати частиною нашої великої родини. “Тільки якщо Європа продовжуватиме залишатися місцем свободи, — як нещодавно заявив дон Хуліан Каррон, — ми зможемо поділитися з іншими цим надбанням та зможемо запропонувати це надбання як відповідь на ті виклики, з якими нам довелося стикнутися”.

Давайте не забувати про те, що Європа — це і є верховенство права. І коли наші інституції не можуть вчасно зреагувати на проблеми, оскільки вимагають проведення нових реформ, ми не повинні забувати про те, що навіть зі своїми вадами, вони продовжують гарантувати наше співжиття та охороняють наші свободи.

Саме тому сили, які намагаються послабити ЄС, постійно говорять про проблеми європейської системи. Вони не говорять про нові реформи, які підсилять наші інституції, а про те, що нам варто відкотитися назад. Така стратегія тільки перешкодить ЄС відігравати важливу роль на міжнародній арені, регулювати застосування сили, не тільки військової, для того щоб допомогти країнам-членам подолати внутрішні проблеми та несправедливості.

Останнім часом ми гостро відчуваємо зовнішнє втручання в європейський простір з боку іноземних агентів. Країни-члени ЄС після того, як вибороли свою незалежність, сьогодні знову повинні захищати незалежність Союзу. Наша автономність — це гарантія свободи, яка відрізняє нас від інших. Ми не є найкращою моделлю у світі, але багато країн продовжують на нас рівнятися. Скільки разів поза європейським простором ми відчуваємо на собі погляди захоплення, захоплення тим стилем життя, який ми вибудували. Я говорю про це не тільки у відповідь тим, хто намагається струментувалізувати націоналістські позиції, а й для того, щоб відвести європейцям важливу роль у глобальному світі, в якому нема правил, але ми повинні віднайти ці правила. Поза європейським простором ми перетворимося на васалів, які не зможуть впоратися з жодними пріорітетами.

Задумайтесь… задумаймося про наші з вами проблеми, про проблеми Італії, про екологічні виклики, про фінансові виклики, про інвестиції, боротьбу з бідністю, іміграцію, міжнародну торгівлю, сільське господарство, індустрію, технологічні виклики. Які з цих проблем зможе подолати самотужки кожна окрема країна? Жодної.

Навіть для того, щоб впоратися з багатьма вищеперерахованими викликами, європейський простір виглядає занадто малим. Якщо нам доведеться відкотитися назад, як того багато хто бажає, ми не зможемо подолати багатьох проблем і поставимо під ризик найдорожче, що ми змогли побудувати після закінчення Другої світової війни: мир між європейськими країнами. Це конкретний ризик, адже якщо країни не можуть впоратися зі своїми проблемами, вони перекидають їх на інші країни, таким чином збільшуючи напругу та створюючи конфлікти.

Це історія сучасної Європи, це історія попередніх поколінь. Це історія, яка відносить нас на вісімдесят років назад, в день, коли 23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова-Ріббертропа, пакт про ненапад між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом. Через шість днів розпочалася Друга світова війна. Папа Піо XII одразу зрозумів, що той пакт став зеленим світлом для вторгнення у Польщу і записав своє відоме радіозвернення, в якому зацитував формулу, яку нам треба захищати й сьогодні: “З миром не втрачається нічого, з війною втрачається все”. Звернення, яке не врятувало світ від вторгнення у Польщу та початку Другої світової війни, від того трауру, який охопив усю Європу і від сорому за Голокост, якого й досі ми не можемо позбутися. Давайте пам’ятати про цю дату. Пам’ятати попри те, що вже майже не лишилося очевидців тієї страшної трагедії, зміна генерацій покладає на нас відповідальність оцінювати ті події силою нашого розуму і без безцінної допомоги тих, хто на власному досвіді пережив спустошення, знищення, жорстокість, расистську ненависть, звабливу силу націоналістичного демона. Ми повинні пам’ятати ще й про те, що ті, хто пережив той жах ввірили нам демократичні та європейські засади. Ми, європейці, відчуваємо за собою відповідальність за те, що нам довірили, а саме за демократію і за Європу.

Non si interrompe un’emozione, figuriamoci la Soncini!

X

Linkiesta senza pubblicità, per gli iscritti a Linkiesta Club

Iscriviti a Linkiesta Club