Бути присутніми означає мати владу. Це основний принцип, на якому ґрунтується зовнішня політика Кремля. Якщо в якійсь частині світу назріває політична криза, шанси, що Москва буде щонайменше зацікавлена засунути носа в цей регіон, досить великі. І сутички в Судані не є виключенням із цього правила. Росія вже давно бере активну участь в подіях, що відбуваються в цій частині Африки, як через офіційні канали, так і завдяки розгалудженій мережі Євґенія Прігожина — польового командира найманців Вагнера . Кремль витратив час і ресурси, щоб виростити представників угрупувань, які сьогодні протистоять між собою — це хунта Генерала Абдель Фата Бурхана і його екс заступник Мохамед Хамдан Дегало — голова воєнізованої групи Rapid Support Force (Rsf).
Під час диктатури Башира, Москва була однією з небагатьох світових столиць в якій тиран, звинувачуваний у злочинах проти людства, почував себе, як вдома. Уже в цей період Кремль спробував використати ситуацію на власну користь. До кінця 2023 року російський морський флот має закінчити будівництво власної нової бази в Червоному морі — головному каналі для світової торгівлі. Окрім геостратегічних роздумів ширяться також історії про казкові вантажі з золотом, що видобувається російськими компаніями в шахтах на півдні африканської країни і які прямують до Москви.
Військова і мінеральна дипломатія
Водночас військова дипломатія дозволила Москві закріпити відносини з класом офіцерів, в руках яких сьогодні знаходиться доля країни. Багато з них навчались в російських військових академіях і після повалення режиму Башира російський уряд зробив все, щоб залишитись в гарних відносинах з обома сторонами конфлікту. Як наслідок, можна побачити певний розподіл роботи: регулярне військо Судану і уряд Бурхана в Хартумі мають тісні зв’язки зі збройними силами і міністром закордонних справ Лавровим, а воєнізована група Rsf підтримує відносини з Вагнером. Невипадково люди підконтрольні Дегало часто виступають на захист мінеральної діяльності в шахтах, яку проводить (контрольована Прігожиним) компанія Meroe Gold в Дарфурі.
Головний бізнес олігарха, що став відомим у світовій політиці через вторгнення в Україну, знаходиться саме тут, на африканському континенті. В Сахелі, в Центральноафриканській республіці, а також в Мозамбіку, Росія маркує свою присутність в основному у видобувній промисловості, а також через підтримку приватних інтересів різних махінаторів, а в деяких випадках Москва офіційно й відкрито підтримує місцевого диктатора.
Тут найманці Вагнера задіюються у звичайній для них ролі. Це по факту дозволяє Росії мати свій військовий контингент в Африці, який в основному фінансується самостійно, використовуючи мінеральні і енергетичні ресурси континенту, розділяючи свої політичні зусилля між двома основними напрямками.
В чому ж полягає суперечливість російської стратегії? З одного боку Прігожин і його прихвосні мають очевидну особисту зацікавленість збагатитись завдяки своїм операціям в Африці. З іншого боку бути втягнутими в місцевий розвиток подій, дозволяє Росії підривати європейський і американський вплив на країни, які не тільки володіють важливою видобувною сировиною, а мають голос на Асамблеї ООН.
Переплітання приватних і національних інтересів характерне для російського режиму і для його хаотичної зовнішньої політики. В контексті хиткої глобальної системи управління, де коаліція створена США і Європою починає розколюватися, політична пропозиція Москви може стати набагато привабливішою.
Багатополярність і насильство
Російська федерація заявила про свою підтримку у створенні глобальної багатополярної системи, але в її інтерпретації концепція “міжнародного порядку” звучить як протиріччя. Оскільки Росія розуміє, що не може прирівнятися до таких наддержав як Китай чи Сполучені Штати, вона робить ставку на міжнародну анархію, де головні місця посідають найбільш жорстокі і безпринципові гравці — саме ці дві характеристики повноцінно стали частиною військової стратегії Росії.
Тож і в Судані Росія змогла використати на свою користь наростаючий конфлікт, який спричинила не вона, але саме вона доклалася до пришвидшення його розвитку. Путч проти цивільної суданської адміністрації в 2021 році приховано підтримувався росіянами. Згідно з останнім витоком інформації з Пентагону, Вагнер зараз переходить від звичайного маніпулятивного використання протистоянь між третіми сторонами до стратегії їх активної підтримки. Це говорить про більш координоване використання засобів цифрової дезінформації і про більш взаємопов’язане бачення континенту, ніж в минулому.
Судан довгий час був опорним пунктом російських операцій в Лівії, Малі і Чаді — трьох країнах, чия політична динаміка дедалі більше пов’язана між собою. Якщо Росія не зможе скоординувати особисту присутність на континенті, такий перебіг подій коштуватиме їй дуже дорого. Доля громадянського конфлікту, який зараз розвивається в Судані, буде залежати переважно і від позиції, яку займе генерал Хафтар, який знаходиться при владі на сході Лівії, а також від позиції Єгипту — найбільш потужної країни в регіоні. Наразі здається, що Каїр має намір підтримати регулярну суданську армію, а не воєнізовану групу Rsf, змусивши таким чином і Хафтара обмежити свою підтримку революційників.
Посередник без довіри
Прігожиним на стороні групи Rsf і російською владою, яка підтримує відносини з Хартумом і регулярним військом, яке зараз контролює Порт Судану і майбутню базу російського флоту, ситуація може вийти з-під контролю навіть, коли хаос обрано за стратегію. Те, що Прігожин демонструє свою неупередженість (він навіть запропонував себе в якості посередника між сторонами, в ньому прокинувся дуже цікавий дипломатичний дар як для поборника безсудової розправи) є показником певного занепокоєння. Суперечливість цього гравця з приватного сектора, офіційно вільного від обмежень російської зовнішньої політики, може зазвучати непереконливо навіть й для Африки.
Доки мова йтиме про військову підтримку обох сторін конфлікту, Москва спокійно використовуватиме, як свої офіційні так і не офіційні канали, граючи таким чином за кожну зі сторін. Мусимо лише побачити скільки часу Хеметді і Бурхан терпітимуть підтримку одне одного своїм головним міжнародним союзником.
Переклад Катерини Коваленко
