Вальс совраністівПовернення ультраправих (пропутінських) сил в Австрії

Поки соціал-демократична партія Австрії (Spö), друга за опитуваннями, оговтується від ганьби через помилку в підрахунку голосів на конгресі, на вершину сходить Партія свобод (Fpö) Герберта Кікля, яка виступає проти антиросійських санкцій. Союз з Народною партією, на сьогодні місцевого значення, може повторитись і на національному рівні у випадку позитивного результату на Європейських виборах

Настав момент, який тривав аж цілі два дні, коли здалося, що навіть австрійські ліві перебіжать до австрійських правих. Під час конгресу соціал-демократичної партії (Spö) —  головної сили центрально-лівих у країні, було обрано секретаря Ганса Петера Доскодзіля, губернатора Бургенланду відомого своїми антимігрантськими поглядами. Але організатори помилились у підрахунках голосів 600 представників, переставивши місцями відсотки голосів кандидатів ймовірно через помилку в таблицях Excel, куди вносилися результати. Через декілька днів після повторного підрахунку офіційно була підтверджена перемога Андреаса Баблера — мера міста Траіскірхен з лівого крила партії.

Баблер вибачився за нанесений репутаційний удар. Згідно з опитуваннями він посідає друге місце, маючи на одну позначку більше, ніж Народна партія (Övp), яка зараз перебуває при владі. Перше місце з результатом у 28% посіла горезвісна совраністська Партія свобод (Fpö), що не вилазить із скандальних ситуацій, позиціонуючи себе проросійською і євроскептичною. За два дні, поки Доскзоціль встиг побути серетарем, а отже і висловлювався як секретар, він пообіцяв відновити прихильність електорату, який перейшов до популістів: “Мені не потреібна Fpö, але її голоси так”, — заявляв він у травні.

Конгрес соціалдемократів став певним чином травматичною подією. Він поховав лідерство більш центричної Памели Ренді-Вагнер, яка обіймала позицію голови партії з 2018 року, коли та перебувала в парламентській опозиції. Колишня міністерка, яка народилась в 1971 році, заявила, що залишить політику  після того як стала тільки третьою результатів після Баблера і Доскзоціля. Можна сказати, що більшість членів партії кинулася в крайнощі: губернатор що виступає проти мігрантів програв меру міста, яке виступає найбільшим центром прихистку мігрантів в Австрії. Баблер у 2020 році говорив про Європейський союз  як  про “агресивний військовий союз”  ще “гірший від НАТО”.

Іскра спалахнула знову
Впоравившись із ганьбою, депутати взялися за написання програми для Spö до наступних європейських виборів. У страсбурзькому парламенті одну з лідируючих позицій займає PSE (Партія європейських соціалістів) —  політична сім’я, яка включає й італійську Демократичну партію та групи Соціалістів і демократів.   

Але вірогідно, що перемогу на виборах у червні 2024 року може отримати коаліція Партія свобод, до якої входять Ідентичність і демократія та італійська партія Ліга. Здавалось, що партія Fpö ніяк не оговтається від скандалу на Ібіці, який коштував відставки Гайнцу Крістіану Штрахе та привів до влади совраністську коаліцію на чолі з Себастьяном Курцом. Чотири роки потому він ожив, адже швидше за все бо зрозумів, куди дме виборчий вітер. 

Повернення бірюзово-синьої формули кольорів партій Övp і Fpö вже помітили після виборів на федеральній Землі Салісбургу. Менше місяця тому Народна партія віддала перевагу союзу із совраністами, а не з центральними лівими. Це третя Земля (інші дві це Нижня і Верхня Австрія), перейшла до коаліції правоцентричних, поки що це сталося на місцевому рівні, а завтра вона може потрапити в Бальхаузплатц (місцезнаходження федеральної канцелярії у Відні). Сьогоднішній головний квартирант канцелярії — це Карл Неґаммер, екс міністр внутрішніх справ, який отримав свою посаду у 2021 році після фіаско Курца і регенства Александра Шалленберга в тандемі Övp-Зелені.

Непрезентабельний для альпійської “фортеці”
Виборці двох партій, згідно з опитуванням від Atv виступають за нову коаліцію. І тут на сцену виходить Герберт Кікль, голова партії Fpö. Він називає себе “народним канцлером”. Минулого року Австрія зареєструвала сто тисяч емігрантських запитів на отримання притулку, а це більш ніж у 2015 році, під час розквіту емігрантської “кризи”. Під час пандемії Партія свобод виступала проти  ковідних обмежень і називала антиковідну вакцину  “генетичним експериментом”. Вихвалялась (як і Ліга Матео Сальвіні) договором про співпрацю з Єдіной Росієй Владіміра Путіна, якому очевидно залишилась вірною, враховуючи публічні заяви партії щодо України. 

“У минулому підтримка електоратом партії Fpö була нетривалою, на це більше вплинула фрустрація виборців через неспроможність тодішньої влади вирішити певний ряд проблем, аніж сподівання на нововведення від ультраправих”, — написали у виданні Politico на тему про “австро-угорське порозуміння”, яке шкодить Києву. Обіймаючи посаду міністра внутрішніх справ уряду Шольца, Кікль змусив про себе говорити через перейменування “центрів відправки” на hotspot для біженців. Однією із останніх пропозицій в його програмі стало надання субсидії харчовим закладам маленьких центрів у тому випадку, якщо вони подають “традиційні місцеві страви”.

Нейтральність, яка репається
Прикладом для таких управлінців служить Віктор Орбан. В тій же географічній зоні в Словаччині  ожили популісти Шмер з його Соціал-демократичною партією, а по факту популістською партією колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіко. Він лідирує на виборах (голосування призначене на вересень), і після своєї перемоги Фіко пообіцяв, що припинить військову допомогу Україні. Австрія, яка є нейтральною за своєю конституцією обмежилась гуманітарною допомогою та постачанням шоломів. Відень навіть вагався чи допомагати з розмінуванням Україні чи ні, аби не порушити своєї нейтральності. 

Уряд розколовся під час голосування на цю тему, аж поки Александер Ван дер Беллен не закликав депутатів вгамуватися і врешті решт проголосувати за виділення двох мільйонів євро. Щоб зрозуміти ці вагання необхідно повернутися до історії Австрії, яка у 1955 році отримала нейтральність в обмін на вихід радянських військ. Тому в останні десятиліття Австрія виступала мостом між Росією та Європою.  Видання Politico минулого тижня написало про те, що непомітне для ока пересічного європейця, а це “комерційні зв’язки між двома країнами, які й досі залишаються непорушними, особливо в галузях енергетики і фінансів” на вигідних для Відня умовах. 

Москва залишається другим найбільшим  іноземним інвестором Австрії після Німеччини. Саме Австрія, навідміну від інших країн-членів ЄС, вивела найменшу кількість своїх компаній з російського ринку, 2/3 продовжують там працювати. Енергетичний гігант Omv  так і не розірвав контракт, підписаний Курцом і особисто Путіним у 2018 році, на постачання газу до 2040 року, незважаючи на те що уряд, який контролює 30% цього постачання, має намір звести на нуль імпорт з Кремля до 2027 року: “Щоб бути мостом, необхідно мати два береги — наразі існує тільки один, — відповів виданню  Politico міністр закордонних справ Шаленберг, — коли певна нація хворіє на неоімперіалізм і вірить, що може перемалювувати кордони на мапі Європи за допомогою ракет і танків, відмовляючи в існуванні сусідній країні, то другого берега не буде”.

Але його партія на місцевому рівні експериментує із союзом з совраністами, які вірять путінській пропаганді і які точно не підтримали слова Шаленберга про два береги, особливо, якщо вони повернуться до влади з благословенням від партії Övp. Поки що над строкатими союзами австрійської політики нависають чорні хмари. 

Переклад Катерини Коваленко 

Le newsletter de Linkiesta

X

Un altro formidabile modo di approfondire l’attualità politica, economica, culturale italiana e internazionale.

Iscriviti alle newsletter