Трикутник з літіюГонка за сировиною сприяє розвитку нових держав

Перехід від енергетичної системи, заснованої на викопному паливі до такої, що працює на електриці і на відновлюваних джерелах енергії, кардинально змінює геополітичну і глобальну економічну панораму, сприяючи зросту таких країн, як Чилі, Конго, Болівія та Аргентина

Unsplash

На початку 2023 року в Чилі анонсували план з напівнаціоналізації видобутку літію. Після того, як чинні контракти закінчаться в 2030 і в 2043 роках, контроль за двома величезними шахтами в пустелі Атакама відійде до державної мінеральної компанії, змінивши таким чином форму вже існуючих та майбутніх проєктів на форму державно-приватного партнерства.

Чилі — це другий виробник літію у світі, сировини, яку називають новим білим золотом. За словами президента країни Ґабріеля Боріка, план збільшення державного контролю допоможе перетворити Чилі на країну з розвинутою економікою і розподілити ресурс більш рівномірно.”Із “шахтами для обраних” необхідно покінчити. Ми мусимо знайти спосіб, щоб розподілити переваги нашої країни серед усіх чилійців”, — заявив президент. Крім цього державного плану, в якому відзеркалюється соціалізм Боріка, потрібно підкреслити, що його підхід до питання, схожий на підхід інших виробників сировини.

За більш, ніж десять тисяч кілометрів від Південної Америки, стелиться рожевий пейзаж Тенке-Фунгуруме, однієї з найбільших копалень міді і кобальту у світі, найамбітніше зона на земній кулі, яка знаходиться в Демократичній Республіці Конґо (ДРК). ДРК — найбільший виробник кобальту у світі працює над тим, як збільшити свій вплив на міжнародному рівні. Наразі уряд починає глобальну ревізію всіх своїх мінеральних joint venture, які мають іноземних інвесторів, бо має намір збільшити робочі місця, прибутки і розширити свою діяльність.

ДРК і Чилі — це не поодинокі випадки країн, які намагаються пристосуватися до нових викликів часу. З переходом від енергетичної системи заснованої на викопному паливі до такої, що працює на електриці і на відновлюваних джерелах, на світовому ринку збільшився запит на мідь, кобальт, нікель і літій. Фактично є група країн, які очолюють світовий видобуток критичних для енергетичного переходу матеріалів, заявляючи таким чином про себе на глобальній авансцені. ДРК складає 70% світового видобутку кобальту; перші три виробники нікелю (Індонезія, Філіпіни і Росія) займають 2/3 ринку.Щодо літію, то перші три виробники (Австралія, Чилі і Китай) видобувають більш, ніж 90%. Крім таких країн як Росія і Китай в цій галузі торують собі шлях Індонезія, Австралія і Філіпіни, окрім вже названих Чилі і Демократичної Республіки Конго.

Зміна енергетичного ринку сприяє трансформації маленьких країн й історично економічно слаборозвинених гігантів сировини. Індонезія вже стала у цій сфері case study: вона виробляє майже половину світової кількості нікелю, ключового матеріалу для акумуляторів електроавтомобілів. Роки контролю над експортом необробленого нікелю були необхідні для того, щоб розбудувати велику національну промисловість, яка включала б себе не тільки заводи з виробництва акумуляторів та фабрики електроавтомобілів. Після того як в 2014 році країна заборонила експорт необробленого нікелю, в галузь обробки матеріалів було залучено більш, ніж 15 мільярдів доларів іноземних інвестицій, перш за все з Китаю. Сьогодні Індонезія заборонила майже весь експорт такого типу матеріалів починаючи з нікеля до бокситу, а з наступного року набуде чинності заборона на експорт концентрату міді.

Але не всі погоджуються з новими енергетичними політиками — Європейський союз оскаржив відповідні рішення у Міжнародній Організації Торгівлі і виграв перше засідання. Проте індонезійський уряд помітив, що такі дії є прямим відлунням, прийнятих в минулого західними країнами обмежень. Велика Британія в 16 столітті заборонила експорт грубої шерсті, щоб стимулювати національну текстильну промисловість, а Сполучені Штати в 19 і 20 століттях збільшили податки на імпорт, щоб стимулювати внутрішнє виробництво. 

Тому Індонезія намагається продовжувати йти в цьому напрямку, створивши організацію на кшталт ОПЕК, яка утримуватиме високі ціни на нікель та інші матеріали для акумуляторів. Індонезійська стратегія вже дає помітні результати. На початку цього року компанія Форд анонсувала інвестиції в розмірі декількох мільярдів доларів в завод з обробки нікелю. Цього літа компанія Хюндай почала будівництво заводу з виробництва акумуляторів, це її другий завод в Індонезії. Політика щодо нікелю безсумнівно підняла Індонезію на більш високий міжнародний рівень, закріпивши її позицією в більш делікатному квадраті Індо-Тихокеанської міжнародної геополітики. Коли індонезійський президент Йоко Відодо відвідав минулого року Сполучені Штати, американський президент Джо Байден прийняв його дуже тепло, а потім Відодо зупинився в Бока Чіка в Техасі, щоб зустрітись зі світовим лідером електричних автомобілів Ілоном Маском. 

Багато країн, наслідуючи приклад Джакарти, намагаються впіймати хвилю, щоб забезпечити собі стійке економічне зростання, будують інфраструктуру і розвиваючи регіони, в яких видобуваються мінерали. Чилі пропонує компаніям, які запускають проєкти в країні, преференційні ціни на карбонат літію. Перший закупівник — китайська компанія BYD, один з найбільших виробників електроавтомобілів у світі, яка у квітні анонсувала будівництво фабрики літієвих катодів на півночі Чилі, передбачивши 500 робочих місць в період інвестування.

Енергетичний перехід починає змінювати системи влади, які домінували в 20 столітті, і нові виробники металів сподіваються, що це лише початок. Згідно зі звітом Міжнародної агенції з Відновлюваної енергетики, у довгостроковій перспективі позиція нових сильних держав може опинитись під ризиком: маловірогідно, що геополітична влада виробників нафти і газу триватиме довгий час.

Один з прикладів зміни мінеральної галузі — це Південна Америка. Деякі політики з південноамериканського “літієвого трикутника”, в який входять Чилі, Аргентина і Болівія, просувають ідею в стилі картелю ОПЕК, але здається, що Аргентині ця ідея не дуже до вподоби. Скептицизм відносно можливого картелю лише послаблює позиції країн виробників. Протягом ХХ століття низка товарів контролювалась картелями: олово було під управлінням Міжнародної Ради з 50-х до 80-х років, виробники кави були об’єднані в картель протягом 60-х і 70-х років, а виробники натурального каучуку співпрацювали між собою до 90-х років.

На ринок літію і кобальту може вплинути технологічна еволюція: акумулятори і їхні складники змінюються, а це може поставити під загрозу ефективність можливого картелю. Лабораторії, які розробляють нові хімічні розчини для акумуляторів постійно змінюють свої формули, аби зменшити використання дорогих металів або таких, які важко закупити. Це вже відбувається з кобальтом, кількість якого автомобільні виробники намагаються обмежити в своїх акумуляторах через високу ціну. Використання акумуляторів без кобальту в Китаї зросло з 18% в 2020 році на 60% в поточному році.

На ланцюги постачання деяких з цих металів насправді впливає зростаючий тиск між Заходом і Китаєм, який має перевагу у обробці літію, кобальту і рідкоземельних металів і обдумує ввести обмеження експорту деяких матеріалів. Від Вашингтону до Брюсселю і Токіо уряди шукають джерела надійного постачання критичних мінералів в обхід орбіти Пекіну. Якщо видобуток мінералів знаходиться під егідою таких країн як Індонезія, Чилі, ДРК, то саме Китай очолює весь процес переробки. 

У травні видання  New York Times запитувало, чи може світ виробляти акумулятори для електроавтомобілів без Китаю і відповідь була — ні. Попри мільярди західних інвестицій, Китай знаходиться настільки попереду в таких напрямках як видобуток, підготовка інженерів і фабрики, що решті світу потрібні десятиліття аби його наздогнати. Питання домінування Китаю в цій галузі постало знову в центрі уваги і після обмеження експорту германію і галлію — матеріалів, що використовуються для виготовлення комп’ютерних чіпів та для інших технологічних компонентів.

Крім того присутність Китаю в Африці — це ще один елемент занепокоєння для західних канцелярій. Граючись з болем через колоніальне минуле, Китай представляє себе як більш сильний стратегічний партнер для африканських країн, в тому числі і в галузі сировини. Видання Foreign Policy нещодавно розповідало про китайські контакти в Зімбабве, націлені на використання величезних запасів літію в Харарі. 

Але в Заходу ще залишились карти, які можна розіграти: Одна з них — це Японія, якій вдалось збудувати альтернативні ланцюги постачання після зростання напруження з Китаєм. Зі свого боку Європейський союз  працює над процесом зменшення залежності від імпорту мінералів і критичних металів. Літієві перегони лише починаються.

Переклад Катерини Коваленко

Entra nel club, sostieni Linkiesta!

X

Linkiesta senza pubblicità, 25 euro/anno invece di 60 euro.

Iscriviti a Linkiesta Club