В одній з останніх своїх статтей журнал Economist вкотре поставив незручне питання про те, чи варто знову вважати Німеччину “слабкою ланкою Європи”, підхопивши тезу, яку британський тижневик висунув у 1999 році, коли Bundesrepublik переживала період сповільнення економічного росту. З певною англосаксонською категоричностю, стаття цілком реалістично перераховує фактори, які обґрунтовують таке питання: війна в Україні змусила Німеччину шукати нову міжнародну позицію, а також глибоко переглянути свою енергетичну стратегію, що має очевидні економічні та промислові наслідки.
Нинішній уряд, до якого входять соціал-демократи, зелені і ліберали, потерпає від сильних внутрішніх конфліктів, які ускладнюють роботу. У поєднанні з інфляцією та втратою платоспроможності значної частини населення такий розвиток подій призводить до зростання підтримки ультраправих партій.
Китайська криза тільки додатково ускладнює ситуацію, яка може суттєво вплинути на Німеччину та на її технічну рецесію з огляду на те, що обсяг торгівлі з Пекіном у 2022 році становив майже 300 мільярдів євро. Саме тому Берлін не йде на конфлікт з Китаєм, незважаючи на складну міжнародну ситуацію: згадаймо концепцію de-risking, запропоновану Олафом Шольцем для зменшення стратегічних залежностей, яка сьогодні все ще залишається дуже неоднозначною і не має чіткого політичного спрямування.
У цьому контексті Шольц намагається діяти на кількох фронтах: збільшуючи витрати на соціальне забезпечення найбільш вразливих верств населення, уряд прагне послабити тиск на підприємства, від яких вимагається не лише здійснити екологічний та цифровий перехід, але й зменшити їхню потенційно небезпечну залежність від Китаю.
Саме в цьому ракурсі слід розглядати Deutschland-Pakt – десять пунктів, які Шольц представив на початку вересня на відкритті парламенту, спрямованих на оновлення інфраструктури та спрощення бюрократичної тяганини, щоб зробити екологічний та цифровий перехід якомога більш простішим та швидшим. Чи будуть ці пріоритети співпадати, чи навпаки суперечити один одному, ми побачимо в найближчі місяці. Тим часом, неважко помітити, що потреба в поєднанні різних і потенційно суперечливих порядків денних є не лише специфікою Німеччини.
Якщо сьогодні Німеччина видається нам слабкою ланкою Європи, то це тому, що саме на Берліні зійшлися всі проблеми, відкриті російською агресією в Україні. Німеччина найбільше постраждала від кризи російського газу та від уповільнення світової торгівлі. Її геополітична роль зазнала найбільшого удару порівняно з іншими країнами, поставивши під загрозу внутрішню діалектику в країні, тому Німеччина виглядає не слабкою ланкою, а найбільш європейською з європейських країн.
Німецькі проблеми – це і європейські проблеми. Втрата стабільності середнього класу вимагає нових підходів в соціальній політиці, яка б зберігала внутрішньополітичну стабільність. Старіння населення і вже близький вихід на пенсію покоління бебі-бумерів вимагають переосмислення державних витрат і оподаткування, яке не приносило б у жертву соціальний добробут, а також роботи над далекоглядною міграційною політикою (питання, в якому Німеччина, на відміну від середнього показника по ЄС, вже просунулася вперед). Екологічний перехід також має пришвидшити надходження нових інвестицій та підтримати критично важливі сектори, тоді як цифровий перехід має працювати над розвитком нових навичок та перекваліфікацією професійних кадрів.
Якщо зараз європейські країни тицяють пальцем на Німеччину, то це також тому, що вона викриває вразливі місця, які вони насправді вважають своїми власними. Всі ми європейці знаходимося в німецькій ситуації більше, ніж ми того б хотіли.
Маріо Драґі у статті онлайн-видання Economist попередив, що повернення до політики, яка велася до пандемії, ще більше послабить ЄС, який зараз потребує зміцнення своїх ключових повноважень. Тож питання полягає не в тому, чи зможе Німеччина врятувати себе, а в тому, яку роль може відіграти приклад Німеччини для порятунку Європи.
Під час останніх криз Берлін відіграв провідну роль у перегляді старих догм, навіть тоді, коли спочатку наполегливо їх відстоював (згадаймо пандемію Covid та відкритість до першопочаткової форми спільного боргу, що виникла у випадку з NextGenerationEu, в якій Німеччина відіграла вирішальну роль). Опинившись перед викликом системної кризи, здатність Європи та Німеччини ефективно вийти з неї залежатиме від реальної готовності до глибоких трансформацій.
Порятунок Німеччини і порятунок Європи крокують пліч-о-пліч, й російська агресія в Україні стала детонатором низки давніх європейських проблем: реформа Пакту про стабільність, запровадження реальної спільної зовнішньої політики, здатність не відступати від екологічного переходу, фінансова підтримка громадян, які опинилися у скрутному становищі, збільшення центральних повноважень, які б уникали паралічу з боку тих країн, які зсередини хочуть обмежити дієздатність ЄС.
На відміну від 1999 року, сьогоднішня ситуація виходить за межі національних кордонів, і в той час, коли економіка більше, ніж зазвичай, відіграє роль політики, “німецька слабка ланка” кидає виклик Європі так само, як і Берліну. Було б неправильно обмежувати її суто економічними рамками, оскільки вона вказує на проблеми, на вирішенні яких буде розігруватися майбутнє ЄС у наступні роки, і те, що буде відбуватися в Німеччині, стане невід’ємною частиною цього процесу.
Переклад Катерини Мички