Сара Вагенкнехт, ікона німецького анти естеблішмену, заявила, що створить свою партію, конкретизувавши свій намір, який вже декілька місяців висів в повітрі. Вагенкнехт має 53 роки, депутатка Бундестагу з 2009 року в рядах партії Linke, партії німецьких радикальних лівих серед яких вона останнім часом стала найбільш впізнаваною, а останнім часом ще й суперечливою постаттю.
За останні роки вона все частіше критикувала лінію своєї партії, поступово займаючи позиції, які можна назвати червоними, а отже такими, що перетинаються з ультраправими, що призвело навіть до неодноразових закликів виключити її з партії.
Вагенкнехт почала критикувати свою партію через те, що остання не зважає на робочий клас, а турбується про середній. Поступово вона присвоїла собі деякі теми неоконсервативних правих: до прикладу депутатка часто показувала, що не визнає політику щодо навколишнього середовища і заявила що партія Зелених — небезпечна через деякі свої пропозиції, які за словами колишньої членкині Linke призведуть до великих економічних збитків (ця критика об’єднує також і лібералів з Fdp і ультраправих з Afd).
Під час пандемії вона назвала політику коронавірусних обмежень «медичною диктатурою», використовуючи термінологію екстремістських рухів. Щодо російської війни в Україні, її ставлення до санкцій таке, як і в більшості правих в Європі: санкції шкодять більше країнам, які їх запроваджують, аніж Росії.
Саме завдяки такій позиції Вагенкнехт отримала підримку серед ультраправих і серед виборців партії Afd, так що навіть Бйорн Хьоке, лідер партії, відкрито запросив її приєднатись до них. Вона відмовилась, працюючи одночасно над розколом Linke і створенням особистої політичної сили, засновавши перед цим рух «Федерація Сари Вагенкнехт – Правда і Справедливість».
До складу нової партії мають увійти приблизно 50 представників Linke на національному рівні, серед яких 18 депутатів Бундестагу (партія наразі має 38 місць в Бундестазі). Згідно з деякими прогнозами, сприймати які потрібно досить обережно, за опитуваннями нова політична сила може набрати 12%, таким чином вона наступатиме на хвіст партії Зелених (яка має 14%) і забере голоси в ультраправих з Альтернативи для Німеччини (AfD), яка наразі має 20%.
За словами Вагенкнехт саме партія AfD стане її головним суперником на виборах, тому що нова партія задумувалася як альтернатива незадоволеним, але не у вигляді утримання від голосування або ж голосування за ультраправих.
Незалежно від майбутнього результату (партія має намір подати свою кандидатуру на європейські вибори 2024 року), прихід червоної Вагенкнехт, більш ніж криза лівих і партії Linke, добре пояснює актуальну політичну ситуацію в Німеччині і кризу Volksparteien, (народних партій прим. перекл) масових партій, які історично переважали в Німеччині.
У складні часи в німецькій системі на фоні рецесії, яка б’є по середньому класу і збільшує незадоволення відносно уряду на користь ультраправих, народження нової партії анти естеблішменту не є випадковим. Як і більшість західних суспільств, німецьке суспільство також має дуже полярні бачення щодо таких тем, як кліматична криза, іміграція, гендерні питання і бачення війни в Україні.
Вагенкнехт дуже добре вклинюється в цей контекст, виконуючи роль представника «лівого» електорату, який має дуже полярні бачення на вищевказані теми або ж почувається виключеним з політичної дискусії. Важливим є те, що її популярність, яка продовжує зростати на національному рівні, вкорінилась в колишній Східній Німеччині, історичній колисці партій Linke і AfD.
Щодо менш суперечливих тем Вагенкнехт має не надто відмінне бачення, як би це не здавалось дивним: наприклад її погляди на економіку засновані на класичних принципах лівих, з позитивним баченням держави як політичної і підприємницької одиниці і вона неодноразово згадувала Маріанну Мадзукато — економіста, яку високо цінив Роберт Хабек, представник зелених і Міністр Економіки, якого Вагенкнехт вважала своїм ворогом.
Тож вибір Сари Вагенкнехт надає більшої чіткості деяким тенденціям в німецькому суспільстві і політиці, які дотепер використовував нео-консервативний світ, але які зрештою вкорінюються в поперечному соціальному розколі лівих і правих і відносяться до різного бачення викликів сучасності.
Переклад Катерини Коваленко