Під час своєї останньої подорожі до Угорщини Папа Римський віднайшов у собі хоробрість сказати прямо в обличчя Віктору Орбану, що його імміграційна політика зовсім не збігається із захистом християнських цінностей. Але на цьому вся щирість Понтифіка завершилася, адже його бачення щодо України, цілком збігаються із угорським урядом. Слова, виголошені Папою в Угорщині про Україну, прозвучали неочікувано брутально. Він не лише висловився про “війну, яка не має сенсу”, він ще й розкритикував “войовничу інфантильність Заходу”, який натомість, щоб підтримати ідею миру, постачає зброю та відмовляється від переговорів. Але кому б у цьому світі не хотілося б миру? Хоча концепцію “миру” варто висловлювати cum grano salis (розсудливо з латини, примітка перекладача), адже її також використовує пропаганда Владіміра Путіна. А посередництво, запропоноване нещодавно Сі Цзіньпінем ні в кого не викликало особливої довіри.
Від самого початку повтомашстабного російського вторгнення в Україну, Ватикан не зміг назвати речі своїми іменами і зайняти чітку позицію щодо агресора, натомість Святий престол у безцеремонній спосіб говорить про примирення українців з російськими терористами. Водночас Папа постійно відмовляється відвідати лише Київ, не відвідавши при цьому Москву. Це виглядає так, ніби ми маємо справу з війною, в якій обидві сторони рівноправно воюють у конфлікті, який неодмінно має завершитися за столом переговорів. Понтифік любить дивитися в корінь проблеми, тому варто було і справді зазирнути в корінь проблеми, адже логічних пояснень, які допомогли б чіткіше усвідомити, що відбувається, насправді зовсім не бракує.
Буквально з перших годин повтомасштабного вторгнення, замаскованого під “спеціальну військову операцію”, Кремль перекручує реальність, маніпулює меседжами, продукує брехню на користь власного варварству і тероризму. В Росії панує пропагандистський психоз, поневолення мізків людей, безжальна репресивна політика. Все це відкидає нас назад у радянське, так і неосмислене, минуле, до безпосередньо сталінського терор, який сьогодні відроджується, як лернейська гідра.
Мова йде про “сталінську ніч”, про яку згадувала Надєжда Мандельштам, яку сучасний режим реабілітує з безцеремонним цинізмом. І, очевидно, цим не зовсім переймається Папа Римський. Так само Понтифіка не бентежить той факт, що він жодного разу не піддав сумніву російський неправдоподібний та вигаданий план “денацифікації” України.
Засвідчуючи свою глибоку повагу, пропонуємо Папі Франческо прочитати тексти Васілія Гроссмана, автора чиї тексти звучать сьогодні актуально, як ніколи, можливо з особливою увагою зупинитися на текстах, які відкривають читачеві очі на правду, яка за часів Гроссмана в Росії виступала великим табу, але не сьогодні. Нацистський і радянський режими — це брати близнюки, цілком взаємозамінні між собою, які переслідують однакові цілі. “Припустимо, що ви виграєте, — говорить командир нацистського табору старому більшовику у книзі “Життя і доля”, — але ми все одно продовжимо жити у вашій перемозі”.
Неважливо, чи мова йде про Гітлера чи про Путіна, пацифістська позиція в обох випадках звучить однаково програшною. Ось чому свіжі висловлювання Папи нагадують нам 1938 та наївні ілюзії учасників переговорів в Монако. Чи варто було говорити з Гітлером, щоб навернути його дотримуватися міжнародного права? Чи варто було говорити з Путіним після вторгнення на Донбас та окупації Криму, щоб знайти modus vivendi? Правда полягає в тому, що з Дияволом не ведуть переговорів. Те ж саме стосується і так званого діалогу з Кірілом, патріархом, який безсоромно підтримує варварство під виглядом хрестового походу в ім’я християнства. Продовжувати закликати до переговорів, коли одна зі сторін знає лише брехню, принаймні недоброчесно. Маємо пам’ятати, що спротив пастора Бонхьофера проти нацизму, привів до змови в липні 1944 року, яка мала покласти край Гітлеру.
Росія закрутила пекельну спіраль військової ескалації, з якої Україна зможе врятуватися лише тоді, коли розчавить кримінальну систему за допомогою тих, хто сильніший за ту кримінальну систему. Чи може Папа підтримувати таку стратегію? Не будемо за нього відповідати. Але в будь-якому випадку, він би міг розпочати боротьбу проти брехні. Не будемо писати слова “правда” і “брехня” з великої літери, хоча варто було б, адже спектакль брехні Кремля набув метафізичних масштабів.
Достатньо вже було б послухати промову Владіміра Кара-Мурзи, опозиціонера Путіна, засудженого Московським судом до колонії суворого режиму. Його реакція після вироку суду була звучала майже як християнська молитва: “Я знаю, що настане день, коли темрява, що висить над нашою країною розвіється. Коли чорне будуть називати чорним, а біле білим (…). Коли війну будуть називати війною, коли узурпатора будуть називати узурпатором і коли ті, що розв’язали цю війну і продовжують підтримувати її, а не ті хто намагається її зупинити, будуть клеймовані як злочинці”.
Звісно, це дуже одинокий російський голос. Голос, який є відлунням нинішнього героїчного спротиву ціною крові всього українського народу. Ворога, який намагається не просто знищити Україну, але намагається також переконати всіх навколо, що він діє під пацифістськими гаслами. Бажаємо, щоб Папа Франческо служив на благо миру, але йому принаймні треба розпочати служити правді.
Анн-Марі Пелетьє, лауреатка премії Ратцинґер 2014, куратора книжки K. Sigov, “Le courage de l’Ukraine”(Хоробрість України), 2023
Переклад Катерини Коваленко