Днями Румунія повідомила, що організує регіональний центр із навчання пілотів-винищувачів F-16 за підтримки НАТО і віддасть його у розпорядження українського війська. На перший погляд це здається лише незначною новиною в безмежному просторі новин з фронту (в той час коли ми зайняті вислуховуванням точок зору фальшивих пацифістів, які просять дозволити Москві перемогти), але насправді йдеться про важливий крок, особливо для Східної Європи, яка може гарантувати значну підтримку українським підрозділам в наступні місяці. Аналітики міжнародної преси занадто вже зверхньо відносились до позиції Бухаресту, але його роль є потенційно ключовою для балансу в регіоні.
Російське вторгнення раптово закріпило Румунію на геополітичній сцені поруч з іншими гравцями, де країна працює над збільшенням свого впливу в регіональному контексті. Зараз румунські солдати проводять навчання в горах Трансільванії, і готуються не лише до захисту від російської агресії, а також для своєї нової ролі наставників українських військових. Війна зокрема й поставила Румунію на передову у боротьбі проти Росії. Бухарест отримав стратегічну перевагу серед країн в НАТО, зігравши важливу роль в постачанні зброї, а також перетворившись на транзитний пункт для поставок в тому числі і боєприпасів. Незважаючи на початкову неготовність збройних сил Румунії та їхніх застарілих методів, аналітики визначають Румунію як інструмент спрощення для західних поставок.
Майже вся ця робота проходила за лаштунками. Попри свою впевнену проукраїнську позицію, Румунія все ж вирішила діяти, а не говорити, особливо якщо взяти до уваги “балакучість” інших членів НАТО — Польщі, Балтійських країн чи новоспеченого члена Фінляндії.
Незважаючи на непохитну політичну підтримку Бухаресту, яка включає в себе жорстку і послідовну критику Кремля і заклики для посилення санкцій проти Росії, політику Румунії щодо нинішнього конфлікту можна визначити як обережну. Наприклад, румунське керівництво вирішило не підписувати лист від 28 лютого 2022 року від 8 країн східного флангу НАТО, які закликали ЄС надати Україні якнайшвидше статус кандидата (Бухарест певно хотів, щоб і Молдова отримала цей статус), а президент Румунії Йоганніс не поспішав відвідати Київ, його візит відбувся пізніше, порівняно з візитами інших очільників країн з регіону — 16 червня 2022 року.
Попри це Бухарест дає зрозуміти, що фактична воєнна підтримка надана Україні була значно більшою, але про неї не можна говорити з причин безпеки. Здається, румунський уряд прагнув уникнути таким чином ситуації, в якій Москва могла б розцінити їх дії, як пряме втручання в конфлікт. До того ж Румунія боїться, що подібні поставки можуть бути сприйняті Москвою як провокація і будуть розцінені як загроза для безпеки Молдови, враховуючи, що Росія роками налаштовує сепаратистський регіон Придністров’я проти уряду Кишинева. Якщо дивитись під таким кутом, то позиція Румунії (яка знаходиться на кордоні між Україною і Молдовою) може стати небезпечно вибуховою.
Можемо також припустити, що румунська стриманість пов’язана з нестачею резервів зброї і спорядження: надсилати значну кількість могло б скомпрометувати власну оборонну спроможність, тому Бухарест вирішив сконцентрувати свою діяльність на гуманітарній допомозі. Вже в перші місяці війни видання Kyiv Post закликало не знецінювати підтримку України з боку Румунії — підтримку перш за все гуманітарну, Бухарест на перших етапах війни прийняв у себе велику кількість біженців.
Десятки тисяч українців знайшли прихисток в Румунії — їм було надано безкоштовне пересування громадським транспортом, медичні послуги, доступ до освіти, спрощені юридичні процедури з працевлаштування й інші форми допомоги. Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ Румунії, від початку конфлікту і до серпня 2022 року інституції витратили приблизно 60 мільйонів євро на “послуги для біженців”. Паралельно з цим Бухарест надавав матеріальну і гуманітарну допомогу Молдові, яка мала справу з великим напливом людей з України.
В офіційних деклараціях українських чиновників фігурував тон вдячності Румунії за допомогу, особливо за гуманітарну та логістичну (експорт українських товарів через порти Дунаю до Константи). Крім того Київ висловив свою вдячність Бухаресту за підтримку запиту на вступ України до НАТО, яку подав Президент Зеленський наприкінці вересня 2022 року. Ба більше, офіційний Київ ніколи не критикував кількість військової допомоги з боку Румунії (скоріш за все розуміючи її обмежений потенціал в цьому напрямку).
В минулому лінія Київ-Бухарест була неспокійною і після розпаду СPСР між країнами виникали моменти напруги. Спільне та спірне минуле частково пояснює позицію Бухаресту, на яку вплинула також і відкрита критика націоналістичних політичних партій в бік України. Серед найбільш незручних згадаємо питання пов’язане з територіями північної Буковини і деяких частин Бессарабії, які нині належать Україні. Ця історія тягнеться з 1940 року, коли Бухарест втратив ці територію внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа. Попри те, що актуальні кордони були затверджені пактом від 1991 року, спільна історія залишається джерелом непорозумінь. Останніх таким став протест Міністра Закордонних справ Румунії в 2019 році проти промови президента Зеленського, який описав анексію північної Буковини до Румунії в 1919 році як окупацію. Як результат виникли суперечки щодо прав меншинств, мови і освіти, які підживили націоналістичні почуття з обох сторін. Згодом виникло непорозуміння щодо острова Зміїний в Чорному морі — зоні багатій на ресурси, чиї територіальні кордони як частини континентальної платформи були окреслені Міжнародним судом ООН лише в 2009 році.
Російське вторгнення в Україну, починаючи з 2014 року, змінило розуміння питання безпеки у румунів. Спочатку на це вплинула анексія Криму за менш ніж 200 км від дельти Дунаю, а потім повномасштабне вторгнення в 2022 році. Уряд Бухареста остерігається, що потенційний успіх російського наступу в Україні може призвести до глибинних змін на стратегічному рівні.
В найгіршому сценарії на кордоні з Румунією можуть стати російські війська, і що не менш важливо, Росія може поставити під сумнів суверенність Молдови. Саме тому в контексті нинішньої війни Румунія вважає НАТО своїм головним гарантом безпеки і намагається розширити присутність Альянсу на своїй території і в Чорному морі. Звірства скоєні російською армією та жорстокість Путіна зміцнило солідарність Румунії та її відносини із Заходом.
Переклад Катерини Коваленко