Одного дня, коли будуть відбудовуватися прикордонні містечка, зруйновані війною та тривалою російською окупацією, на адміністративних будівлях України поряд з державним прапором здійметься прапор Європейського Союзу. В той день до Страсбурга чи Брюсселя з Києва приїдуть 50 нових депутатів, і можливо до того дня ми подолаємо абсурдність існування двох штаб квартир Європарламенту.
В очікуванні цього всього, ми задаємо собі запитання щодо майбутнього підтримки України у боротьбі проти імперії зла: через реальну загрозу нового чотирирічного терміну Трампа у Білому домі все навантаження у війні проти Росії може зміститися на Європу, де політичні сім’ї не всі перебувають на одній хвилі, а вибрики одного лише Віктора Орбана ставлять під загрозу чергову фінансову підтримку України. Тим часом, не створено жодних умов для захисту від кремлівських орків, якщо раптом непередбачувана політика Америки застане нас зненацька.
Років тридцять тому цю проблему вже довелося вирішувати боснійцям: коли Дейтонські угоди ще не були упроваджені, комусь спало на думку створити представництво Боснії Герцеговини в Європейському Парламенті, незважаючи на те, що ця країна фактично не являлася членом. Тоді цей експеримент не вдався, але він може надихнути українців спробувати його повторити у 2024.
Ця ініціатива належала французькому філософу Бернару-Анрі Леві, який разом іншими відомими французькими політиками (насамперед, депутатом Європарламенту від соціалістів Леоном Шварценбергом) створив список під назвою L’Europe commence a Sarajevo (Європа починається в Сараєво) для участі в європейських виборах 1994 року. Опитування вказували на можливе подолання п’ятивідсоткового бар’єру, але за кілька днів до голосування філософ заявив, що експеримент з висунення боснійського питання в центр французької політики вдався і немає необхідності у формуванні нового списку. Але оскільки список Європа починається в Сараєво все одно був зареєстрований, він набрав 1,57%.
Рік потому, після вступу Швеції до Європейського Союзу в наслідок позитивного результату референдуму в листопаді 1994 року, були проведені додаткові вибори для призначення 22 шведських представників до Європарламенту. Прихильники Боснії повторили свою спробу, приймаючи виклик без підтримки досвідчених політиків: Sarajevolintan (Список Сараєво) не подолав чотиривідсоткового бар’єру, але зумів привернути увагу спостерігачів.
Цей експеримент був можливим завдяки усталеним боснійським громадам в обох країнах, що дозволило цим самим громадам брати участь у голосуваннях завдяки подвійному громадянству.
На відстані тридцяти років, які могли б бути перспективи українців, якби сформувався виборчий список представників, готових боротися за їхні інтереси на решті континенту? В Італії, де можна отримати громадянство після щонайменше десяти років, у 2012 році проживало більш ніж 200 тисяч українців. В Німеччині, де громадянство можна отримати після восьми років проживання в країні, в 2016 році нараховувалося 136 тисяч українців. Рекорд належить Польщі, де з 2018 року проживає 2 мільйони українців.
Ці цифри насправді занадто низькі, для того щоб гарантувати подолання прохідного бар’єру, особливо в Італії, де 4% голосів є недосяжною ціллю навіть для деяких доволі вкорінених політичних угруповань. Якщо взяти до уваги кількість голосів (без урахування кандидатів, які балотувалися повторно), то у 2019 році представник італійської партії Ліга Марко Занні пройшов до Європарламенту з 19 тисячами голосів, а представник партії Джорджії Мелоні Карло Фіданца – з трохи більше, ніж 10 тисячами, обидва у північно-західному окрузі. В Німеччині Піратська партія обрала представника у Брюсселі та Страсбурзі завдяки відсутності прохідного бар’єру: вистачило 243 тисячі голосів.
Якщо, гіпотетично, цифри можуть дати надію представникам України (зрозуміло, тим хто має подвійне громадянство), то які політичні формування спроможні прийняти проєкт, подібний до того, що був прийнятий для підтримки Боснії в 1990-х роках?
Крайні ліві (Європейські об’єднані ліві/Ліво-зелені Півночі) та крайні праві (Ідентичність і демократія) єврогрупи вже широко продемонстрували свою неоднозначність, якщо не відверте підпорядкування Москві. У Зелених і Консерваторів співіснують різні душі, тоді як Соціал-демократи нещодавно були змушені відсторонити словацьких депутатів за їхні виступи проти Києва, і це, можливо, не кінець, оскільки деякі депутати, наприклад, обрані за квотою Демократичної партії, постійно голосують проти. Єдиними групами, які більш-менш цілісно пов’язані з Києвом, є European People’s Party (Європейська народна партія) та Renew Europe (Оновити Європу), але першій доведеться виправдовувати минулі чи теперішні ігри з урядовими партнерами, які, безумовно, більш скомпрометовані з Росією, наприклад, в Італії чи Австрії.
Залишається група Renew Europe, якій після амбітної пропозиції Макрона запросити Маріо Драґі до палацу Берлеймон, доведеться рахуватися з розколами між національними партіями. В Італії, Швеції, Данії, Фінляндії та Нідерландах ліберальне представництво ризикує бути обмеженим (або взагалі зникнути) черезрозходження думок членів центристської групи. Якраз Макрон міг би розраховувати на Валерію Фор-Мунтян, колишню депутатку парламенту українського походження у п’ятирічному періоді 2017-2022 років, а нині президентку організації Women4Cyber France. Під час свого мандату в Національній Асамблеї Фор-Мунтян була головою Комітету дружби Франція-Україна, але, коли її запитали про цю гіпотезу, вона не висловила своєї думки: “Я не знаю про таку можливість, мені здається, що це передчасні розмови”, – повідомила Фор-Мунтян. “У будь-якому випадку, все можливо”, – підсумовує екс-депутатка.
Ще однією причиною можливого партнерства між українською делегацією та ліберальною єврогрупою є політичний напрямок партії більшості в Києві Слуга народу, заснованої президентом Володимиром Зеленським на хвилі успіху однойменного телесеріалу.
Слуга народу є членом-спостерігачем Європейського ліберал-демокритичного Альянсу, загальноєвропейської партії, до якої належить Renew Europe і асоційованими членами якої є італійські партії Azione (Дія) та PiùEuropa (Більше Європи). З іншого боку, в Парламентській асамблеї Ради Європи українські представники за квотою Слуги народу розподілені між делегацією Альянсу та делегацією Консерваторів і Реформістів разом із Fratelli d’Italia (Браття Італії) прем’ґрки Джорджії Мелоні.
Чисельність української діаспори, чи хоча б тих, хто має право голосу завдяки подвійному громадянству, могла б гарантувати вибір щонайменше 4 чи 5 депутатів з групи Renew Europe, ще один депутат може прийти з Іспанії, де, однак, партія Ciudadanos (Громадяни), схоже, зачинила свої двері назавжди, залишивши ліберальний фронт відкритим.
Переклад Катерини Мички