Сьогодні в Парижі проходить зустріч коаліції держав, готових допомогти Україні відповісти на загрозу з боку Росії. Ні, попри чутки, які поширювалися в пресі на минулих вихідних, Китай не долучиться до цього формату: Сі Цзіньпін не зацікавлений у тому, щоб стояти в черзі за Кіром Стармером, Еммануелем Макроном і Дональдом Туском. Він не бажає відігравати роль допоміжної сили для сильніших європейських лідерів. Навпаки, якщо Пекіну буде відведена роль у мирних переговорах між Росією та Україною, він, найімовірніше, діятиме в інтересах Москви, а не європейських держав.
Європа має діяти самостійно й звикати до думки, що США будуть відігравати дедалі меншу роль у військових питаннях або взагалі не брати участі у питаннях оборони. Варіантів вплинути на перебіг російської агресії в Україні вистачає, але жоден із них не є ідеальним рішенням. Тому важливо розрізняти найбільш реалістичні підходи та ті, що є недосяжними на даний момент, а також визначати коротко-, середньо- та довгострокові стратегії. Саме цим займається нове дослідження Інституту європейської політики Університету Бокконі під назвою «Як захистити ЄС-Україну». Документ містить 40 сторінок детального й реалістичного аналізу військових варіантів оборони України та Європи. Основна увага приділяється найбільш життєздатним рішенням у сфері оборони та стримування, а не малоймовірному широкомасштабному втручанню.
«Ми визначили низку параметрів для оцінки військової, економічної та політичної доцільності різних альтернатив. Наприклад, ми підрахували, що корейський варіант, який також обговорювався, наразі є нездійсненним без США з огляду на фінансові витрати та необхідні людські ресурси. Сценарій в Україні та Кореї значно відрізняється, зокрема через набагато довшу лінію фронту», — розповідає Linkiesta Андреа Джиллі, професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюса й співробітник Оборонного коледжу НАТО.
Джиллі, разом зі співавторами Мауро Джиллі, старшим науковим співробітником з військових технологій і міжнародної безпеки в ETH Zürich, та Нікколо Петреллі, професором стратегічних досліджень Університету «Roma Tre», пояснює, що дослідження базується на трьох можливих сценаріях. Перший — досягнення стабільної мирної угоди з європейськими силами як гарантами безпеки. Другий — Росія порушує угоду. Третій, найгірший сценарій, передбачає відмову США від участі в конфлікті, залишаючи Європу останнім бастіоном захисту вільного світу. У такому разі європейцям доведеться обирати: залишити Україну напризволяще, майже гарантуючи її поразку, чи вступити в конфлікт безпосередньо, намагаючись замінити Сполучені Штати.
Проте навіть у разі підписання мирної угоди загроза не зникне. Європа може направити миротворчий контингент, але історія свідчить, що Москва ігнорує домовленості про припинення вогню. Отже, важливо працювати над стримуванням як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.
«Це одна з ключових сфер, у яких Європа демонструє нестачу координації та стратегічного планування, — зазначає Джиллі. — Потрібно готуватися до операцій, що зроблять агресію Росії все більш витратною. Наприклад, якщо Росія має перевагу на суходолі, варто більше інвестувати в аерокосмічні сили та військово-морський флот, змушуючи Москву розпорошувати ресурси». Водночас він додає, що подібні стратегії потрібно було розробляти ще десять років тому.
Якщо мирної угоди не буде або вона буде зірвана, Європа змушена буде вирішити, чи втручатися у війну, чи визнати поразку України — сценарій, який наразі не розглядається. У звіті розглянуто дев’ять можливих військових варіантів, які відрізняються за рівнем залучення (прямі бойові дії чи небойова підтримка), стратегічною позицією (наступальна чи оборонна) та масштабом операції (мала, середня чи велика).
Серед найбільш реальних короткострокових варіантів:
- «Примус до миру» — розгортання контингенту, схожого на місію НАТО в Косово, де передбачається, що противник не має ресурсів для серйозної ескалації.
- «Небойова безпекова допомога» — логістична, тренувальна й розвідувальна підтримка (аналогічна тій, що США надавали Афганістану після 2015 року).
- «Мобільні сили швидкого реагування» — створення підрозділу, готового діяти в разі конкретної загрози для України.
«Реалізація останнього варіанту залежить від політичної волі: сьогодні європейські країни на це не наважуються, але ситуація може змінитися», — зазначає Джиллі.
Яке б рішення не було ухвалене, Європа повинна готуватися до захисту своїх кордонів, а отже, і України. І при цьому слід враховувати можливе частковий або повний відхід США від європейських безпекових питань.
Насамперед необхідно модернізувати армії. «Європа не здатна провести масштабну військову операцію без США», — йдеться у звіті. Для цього потрібні інвестиції в C4ISR (командування, управління, зв’язок, комп’ютери, розвідку, спостереження й рекогносцировку), а також у виробництво боєприпасів і озброєнь.
Також необхідно вибудувати координаційні центри, які б поєднували армії різних країн. До сьогодні саме США виступали об’єднувальним фактором у європейських силах, надаючи логістичні можливості — від транспортної авіації до супутникового зв’язку.
Важливим буде і питання політичної легітимності будь-якого військового втручання. Для цього автори звіту рекомендують отримати мандат Ради Безпеки ООН або підтримку партнерів за межами ЄС, таких як Австралія, Японія та країни Глобального Півдня.
Зрештою, Європа не може дозволити собі ігнорувати питання безпеки України. Однак вона має реалістично оцінювати свої можливості. «Стратегія передбачає визначення пріоритетів, — підсумовує Джиллі, — але нинішня нестача ресурсів обмежує вибір. Європа мусить прискорити військову модернізацію, адже в умовах, коли всі інші варіанти заблоковані, ти залишаєшся в глухому куті».
