Через майже півтора року від початку російського вторгнення, Україна не лише спроможна витримувати, а й розбила вщент кожну російську спробу отримати нові результати і готова розпочати новий контрнаступ, для якого зібрала достатньо потенціалу, який не був задіяний в ті місяці, коли атакувала Росія. Такого результату було б важко досягти без допомоги Заходу.
Інститут міжнародної економіки (Ifw) ім. Кіля розробив Ukraine support tracker — сторінку для відслідковування з дуже детальною (хоч і не найновішою, враховуючи, що дані часто розміщуються із затримкою на один чи два місяці) інформацією щодо кількості допомоги, яку пообіцяли Україні і кількості, яку було фактично надано різними країнами. На кінець лютого загальна сума перевищила 150 мільярдів євро, з яких близько 70 — це військова допомога; саме ця допомога додатково виросла за останні 2-3 місяці і сьогодні складає вагому частину озброєння, яким захищається Київ.
Згідно з даними на сайті Oryx, Україна втратила з початку війни 504 танки і захопила 543; до них можна додати 575 танків, що були надані країнами союзниками і 212, які ще мають надійти. Звичайно, що ця допомога необхідна не лише для того, щоб відновити захисну спроможність України, а й для того, щоб значно посунути перевагу на бік захисників, відкинути наступ і досягти, як можна швидше справедливого миру.
На сьогоднішній день Україна має більшу військову спроможність порівняно з тією, яку мала напочатку війни, принаймні у сфері озброєння: більше танків, більше броньованого транспорту різного типу: від бойових машин піхоти і перевозки підрозділів, для розвідки і для маневрування (близько 2000 втрачено, 1000 захоплено, 4400 отримано і ще 2100 мають надійти), а ще самохідні і буксирні артилерійські системи та протиповітряні системи.
Україна підготовлена кількісно більше і якісніше краще, в той час коли російські сили розраховують дедалі більше на застаріле і неякісне обладнання, яке іноді розпадається від старості. Ми це спостерігаємо перш за все на протиповітряних системах, для яких постачання (нарешті!) двох батарей Patriot і однієї італійсько-французької SAMP-T фактично закрило українське небо від російських ракет, щонайменше в радіусі їх дії.
Тож, безперечно, що та кількість допомоги, яка надійшла, відіграла вирішальну роль. Разом із постачанням зброї, були запущені також програми навчання для цілих підрозділів, що дозволяє не лише ефективно використовувати надану техніку, а також і створити необхідну бойову спроможність на сучасному полі бою, де не потрібно гарматне м’ясо, а професійні військові, здатні аналізувати ситуацію, приймати рішення і діяти спільно навіть в дуже складних ситуаціях.
Сьогодні після розблокування питання про постачання F-16, здається, що всі червоні лінії перейдено і всі табу на заборонену техніку знято. Міністр оборони Німеччини Боріс Пісторіус зазначає, що при виборі матеріалу для поставки потрібно спиратись перш за все на оперативну оцінку і доступність поставки в адекватні терміни, а не визначати апріорі що можна надсилати, а що ні.
Поставлена мета звучить вже зрозуміло і чітко, її також повністю розділяють на Заході, окрім рідких виключень, урядів Австрії та Угорщини: світ повинен допомогти Україні виграти, повернути всі її окуповані території. Якщо Росія отримає хоч щось від цього вторгнення — це матиме згубні наслідки для будь-якої перспективи мирного порядку у міжнародних відносинах. Благородні принципи виступити проти загарбницької війни йдуть поруч з інтересами захистити Захід від спроби російської експансії й імперіалістичних ігор Китаю Сі Цзіньпіня.
Тож протистояння відбувається на різних рівнях: на полі бою, де Україна відбивається самостійно, дякуючи світовій матеріальній допомозі, але також в економічній та промисловій сферах, і тут немає сенсу додатково щось вигадувати, ми всі до цього причетні. З одного боку санкціями ми атакуємо російську виробничу спроможність і єдність режиму; з іншого — військовою допомогою, передача якої вже давно перевищила залишки на наших складах.
Ба більше, саме війна підкреслила необхідність кардинально збільшити видатки на оборону і передивитись нашу промислову політику. Згідно з даними Ifw ми знаємо, що Сполучені Штати надали близько 44 мільярдів військової допомоги, і Європа (в тому числі і Великобританія) 25 мільярдів — цей дисбаланс вказує на європейську другорядність порівняно з американським союзником, без військової допомоги США ситуація була б зовсім іншою.
Показовою в цьому напрямку є позиція Німеччини, яка змінила тридцятилітню політику неінвестицій в оборону і через майже рік мінімальної допомоги сьогодні стала другою країною постачальником (після Сполучених Штатів), зминівши свою промислову політику, ожививши таким чином оборонну галузь за допомогою видатків і програм, які можна також розглядати як промислову гегемонію.
Проте така зміна є необхідною: роками військова продукція вироблялась в мінімальних кількостях і не ставилась на конвеєр. Запит фронту — це замовлення різних типів у великій кількості, набагато більшій за ту, яка необхідна для перезапуску промислової машини. Для таких ситуацій повинні бути передбачені інвестиції на середній термін.
Інвестиції, які між іншим, не будуть одноразовими, бо оборонна галузь, яка крім, як задовольнити однозначно важливі державні потреби, впливає значним чином на інновації в багатьох інших галузях, від ІТ до технологій розробки, від автомобільної до космічної промисловості, логістики і телекомунікацій. Враховуючи це, реорганізація європейської оборонної промисловості, на чому наголосив також документ Strategic Compass, це пріоритет, який залишиться в тому числі і після війни.
Що саме необхідно Україні для перемоги над ворогом? Багато чого. Перш за все постійний потік “витратних” матеріалів, які в бою не витримують довгий час. В цю категорію входить все: від боєприпасів різного типу (від легкої зброї до артилерії) до медичного забезпечення, від харчування до форми і взуття, від балістичного захисту до дронів для спостереження, від радіо і ручних комп’ютерів до приладів нічного бачення, від легких автомобілів до польового спорядження (намети, спальні мішки, буржуйки і т.д) від озброєння для піхоти до пристроїв проти дронів. Дуже дуже багато всього, що треба виробляти і постачати допоки триватимуть бойові дії.
А ще забезпечення для протиповітряної оборони. Як вже було зазначено, в цьому напрямку було зроблено дуже великий і важливий крок, але допоки домівки, лікарні і школи в Україні будуть зазнавати бомбардувань — це означатиме, що необхідна оборона ще не повністю гарантована. Необхідно постачати інші системи і достатню кількість боєприпасів.
Ще одне — важке озброєння. Танки, броньовані машини, артилерія — це базові системи необхідні для того, щоб звільнити ще досі окуповані території. На сьогодні українські підрозділи мають достатньо систем, але це мікс із різних машин, декілька десятків кожного типу. Така ситуація — це логістичний страшний сон, якого може вистачити для одного короткого контрнаступу, потім машини можуть пошкодити або вони почнуть ламатися і їх необхідно буде ремонтувати, для цього будуть необхідні запчастини різного типу для відповідних машин, а це може стати надлюдським випробуванням.
Якщо війна триватиме довго, то постачання зброї необхідно буде раціоналізувати, відступаючи від логіки поведінки у надзвичайній ситуації і надаючи однаково якісний матеріал за моделями погодженими на рівні НАТО.
Якісну допомогу з цього приводу зможе надати ініціатива Rheinmetall, побудувавши фабрику для ремонту і будівництва броньованого транспорту на території України, яка допоможе реалізовувати миттєво і масштабно хоча б частину необхідних матеріалів для сучасних і однакових моделей.
Крім того мова йде і про точні боєприпаси, необхідні для ушкодження важливих пунктів російської лінії оборони і нейтралізації вузлових пунктів аби перешкодити наступальним російським діям і посприяти ініціативам українців. Якісний прорив стався з постачанням американських Хімарсів (далекобійні пускові установки), які вже продемонстрували свою ефективність, із введенням Jdam (плануючих, керованих супутником бомб) і перш за все французько-англійських ракет Storm Shadow, а також німецьких Taurus. Головне, щоб українці не залишились без нічого — атаки проти логістичних і командних пунктів мають повторюватись в часі і тривати більше, бо в іншому випадку ворог досить легко зможе відновити свою втрачену боєздатність.
І нарешті ми підійшли до питання винищувачів F-16, які безперечно, стануть важливим доповненням до української військової спроможності і зможуть значно посилити захист проти російської загрози і відповідно вдарити по російському флоту у відповідь. Але самостійно вони досить обмежені в своїх діях, боєздатна авіація — це досить дорогий і складний апарат, для налагодження якого можуть піти роки. Тож доречно запитати чи має сенс інвестувати в цей напрямок, або ж було б більш доцільно надати близько сорок літаків для базових функцій і сконцентруватись на інших запитах.
А що зі свого боку може зробити Італія? Перш за все, потрібно зрозуміти, що буде робити країна коли стане дорослою. Італія повинна розбудувати чітке стратегічне бачення великої промислової європейської гри в обороні, яка змогла б відігравати вагому роль у промисловій політиці Європейського союзу. Крім цього потрібно робити більше, краще і щоб це було помітно.
Наскільки відомо італійська військова допомога для України досить мала. Знову ж таки згідно з даними Ifw, можемо говорити про 660 мільйонів — це половина того, що надала Швеція чи Норвегія, чверть від польського внеску і десята частина від німецького. Ми можемо зробити більше, перш за все можемо і мусимо робити це відкрито. Секретність італійської військової допомоги — це унікальний випадок на Заході; попри питання безпеки і не надання занадто детальної інформації щодо деяких систем, Італія мусить чітко говорити про те, що постачає, якщо не з інших причин, то з причини прозорості і демократичного суспільства.
Італія може зробити ще багато як країна, яка має значну оборонну промисловість високо інтегровану у співпрацю з європейськими і міжнародними партнерами, вона б змогла очолити відповідний напрямок, зайнявши конкретну свою нішу, наприклад з постачання колісних броньованих машин Centauro і Freccia, запросивши інші країни робити теж саме, щоб організувати раціонально й однорідно системи Україні. Війна може тривати довго і це досить реальна можливість. Потрібно перестати ходити навпомацки, сподіваючись, що все вирішиться раніше, ніж доведеться приймати більш серйозні рішення, а робити більше, краще і швидше. Валеріо Федеріко запропонував петицію, яку підписали впливові вчені, аналітики, політики, журналісти, і в якій йдеться якраз про сказане вище. Її потрібно підтримати.
Переклад Катерини Коваленко