Курси іноземних мов Центральної та Східної Європи Університету Удіне — це те, що відрізняє університет серед інших від моменту його заснування. Проведення Літньої школи української мови та літератури стало природним продовженням цілей Департаменту мов та літератури, комунікації, освіти та суспільства. Наразі українська мова не викладається в університеті, тому така пропозиція стала важливим та корисним доповненням до навчальних курсів. Як зазначається на сторінках сайту школи, вивчення мови та культури України «вимагає специфічних інструментів і знань, які не можливо замінити тими, що можуть бути запозичені з інших мов регіону. Крім того, культурологічний і геополітичний ухил школи відповідає на необхідність розуміння викладання мов і культур не як придбання теоретичних знань, відірваних від сучасності, а як справжнє культурне посередництво, зміст якого одразу застосовується у різних контекстах сучасного життя та суспільства». Саме в такому дусі організатори школи запропонували міждисциплінарний підхід до української культури, оскільки курс не обмежився лише мовними та літературними аспектами, а також охопив сфери економіки та геополітики, які зазвичай не розглядаються в традиційному навчанні.
Літня школа української мови та культури тривала три тижні, з 9 по 29 вересня, в аудиторіях Університету Удіне в Палаццо Антоніні та на платформі Teams онлайн. Протягом першого тижня щоранку проводилися заняття онлайн для початківців. Відкриття школи відбулося на початку другого тижня, після чого близько тридцяти студентів, які приїхали до міста Удіне, у регіоні Фріулі, щоб зануритися в українську мову та культуру, розбіглися по аудиторіях на перший урок лекторату. Уроки української мови проводилися щоденно з лекторками з Ягеллонського університету Галиною Хибою, Аґнєшкою Хаврот, Анелєю Радецькою та лекторкою з Падуанського університету Ксенією Константиненко. Крім того, традиційне навчання доповнювалося платформою Teams, яка давала «можливість студентам глибше вивчати певні граматичні теми та самостійно перевіряти набуті навички, залишаючи ранкові заняття для спонтанної взаємодії з викладачем», зазначається на сайті.
Щодня після обідньої перерви студентів очікувала насичена програма лекцій, які охопили найрізноманітніші теми. Читали лекції англійcькою мовою україністи з Італії, Польщі, Німеччини та України. Історикиня Джулія Ламі зосередилася на довгому історичному шляху українського народу. Літературознавець та перекладач Алессандро Акіллі занурився у контекст української літератури XX та XXI століть, аж до літератури про та під час війни. Iсторик Сімоне Беллецца зосередився на участі України в Євробаченні з точки зору національної ідентичності. Лекції присвячені українським митцям XX століття і не тільки, а також таким жіночим постатям, як Леся Українка та Ліна Костенко читала мистецтвознавиця Ксенія Костантиненко. Славіст та кінокритик Массімо Трія зосередився на першому десятилітті українського «вільного» кіно 2014-2024. А Фабіо Турко з Алессандро Ґрімалді дистанційно розглядали тему Ukraine & Visegrad. Завершальною подією тижня стала онлайн зустріч студентів з письменником Юрієм Андруховичем. Крім того, на вихідних, в суботу 21 вересня, була організована поїздка до Чивідале, де студенти відвідали Національний археологічний музей та Лонгобардський храм Святої Марії у Вале. Поїздка завершилася самоврядною українською вечерею в Парку Колонії Осоппо.
Останній, третій тиждень літньої школи виявився не менш цікавим та насиченим, а теми — не менш різноманітними. Студенти слухали Лауру Кверчолі, яка зосередилася у своїх лекціях на феномені Культур-Ліги; Тамару Михайляк, яка розповіла про шляхи та героїв української етнографії; Джованну Сєдіну, яка занурилася у світ поезії та поетики в Києво-Могилянській академії XVII-XVIII століть. Анеля Радецька зосередилася на темі українського фемінізму між минулим і теперішнім, та запропонувала детальний огляд неурядових організації в Україні та їхнього впливу на розвиток громадянського суспільства (1991-2023), тоді як Тім Бохсе поділився своїми спостереженнями з України щодо ролі громадянського суспільства під час війни з 2022-2024. Ольга Труханова читала лекцію про українську літературу після Чорнобильської катастрофи, а Александр Кратохвіль та Тетяна Яковлева повернулися до трагічних двадцятих років минулого століття.
До участі в школі запросили студентів як бакалаврських, так і магістерських програм Університету Удіне та університетів-партнерів — Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, Ягеллонського університету в Кракові та Люблянського університету. Деякі з них охоче поділилися своїм досвідом зі Slava Evropi на перервах між лекціями.
Українська студентка Ягеллонського Університету Маргарита розповідає, що їй особисто «дуже подобається ця школа, оскільки це дуже незвично. Я раніше не могла собі уявити, що за кордоном є настільки зацікавлені Україною люди.» Маргарита вивчає українсько-польські студії і їй було цікаво спостерігати за тим, як висвітлюється Україна за кордоном, і як «іноді з незвичної, а часом і занадто спрощеної перспективи ці люди дивляться на Україну і українську культуру. Це унікальний досвід для мене» — підкреслює вона.
Максим, теж український студент Ягеллонського Університету окрім захоплення ініціативою та бажання, щоб вона розширювалася і перейшла на постійну основу, зізнається, не без подиву, «що італійці часто настільки залучені в українські питання, настільки на цьому знаються і можуть подати справді змістовну, таку неупереджену перспективу, що в мене уже немає переконання, що за кордоном мало цікавляться Україною. Насправді, питання України не рідко дуже гарно досліджується. І від іноземців можна набагато більше нового дізнатися ніж від самих українців, які досліджують певне питання. Наприклад, нам читав лекцію професор Алессандро Акіллі, який написав монографію про Стуса і його обізнаність в питанні української поезії вражає. У всякому разі я дуже вдячний, що наш університет взяв у цьому участь. Я вдячний також Джованні Броджі, яка проявила цю ініціативу, та Еміліяно Раноккі, який до Удіне саме це привіз.»
Маттія, студент Міланського університету та Даніель, студент Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, були дуже здивовані тим, але й задоволені, що така подія відбувалася саме в Італії. «Заняття з української мови проходили дуже добре, викладачі були дуже підготовлені. Особливо мені сподобалося те, що нам доводилося говорити виключно українською, оскільки всі приїхали з різних країн, тому вона стала для нас lingua franca.» Даніель розповідає, що «навчання проводилося на трьох рівнях: просунутий рівень, більшість українців і трохи поляків. Середній рівень, куди я потрапив. І початківці. Але більшість людей розмовляла принаймні однією слов’янською мовою». Зважаючи на різний досвід володіння слов’янськими мовами, Маттіа також звертає увагу на труднощі знайти на початках спільний фокус: «Деякі з нас вивчали раніше російську, тому мали певні труднощі з побудовою речення, тоді як польські студенти мали більше труднощів з лексикою. Навіть якщо ми могли спілкуватися, нам потрібно було знайти спільний простір на лекціях». Та в теплій атмосфері школи, цей питання вирішили дуже швидко.
Серед студентів з Італії, Німеччини, Польщі та Словенії, були також студенти українці, як Маргарита та Максим, які знайшли простір для вдосконалення рідної мови. Максим запевняє, що «у будь-якому випадку, є що вчити.» Він багато чому навчився, від наголосів, до росіянізмів, які не варто вживати, і жартома розповідає про такі моменти, як «коли я іноземцеві намагаюся пояснити як правильно сказати українською, а мене водночас виправляє наша професорка, що це неправильно.» Власне, як Максим, так і Маргарита, погоджуються, що «є дуже багато простору, щоб вдосконалювати українську».
А щодо програми лекцій, підсумовує свої враження Маттія, «виявилося, незважаючи на те, що спільнота україністів дуже нечисельна, вона пропонує багато дуже якісного контенту. Особливо, коли йдеться про поезію та літературу. Але дуже цікавою була й інша точка зору. У нас були заняття з політології, про неурядові організації, і мені дуже сподобалося, що велика частина була присвячена фемінізму. Можливо, це може вплинути на те, як ми збираємося вивчати українську літературу в Італії. Можливо, змістити фокус з більш класичної перспективи на більш сучасну.»
Для Сюзанни, з Університету Людвіга-Максиміліана: «Це не було чимось абсолютно новим. Ми мали певні знання принаймні з української літератури. Мені дуже сподобалися лекції про фемінізм та неурядові організації в Україні. Це ті лекції, які мені зараз особливо запам’яталися. Але й інші були дуже цікавими».
Багатьом студентам надзвичайно сподобалася лекції про Євробачення та українське кіно: «У нас тепер стільки ідей для фільмів, Такфлікс — чудовий» — стверджують вони одноголосно. Додому вони повертаються з новими друзями та з новими планами. Максим, розповідає, що його «колега Філіп хоче перейти з американістики на українську філологію після завершення бакалаврату.» Даніель вже в листопаді збирається з новими друзями в Краків на концерт Dakha Brakha: «В Кракові ми також хочемо разом спланувати поїздку в Україну наступного року. Це чудово — зустрічати однодумців. Було дуже дивно, в хорошому сенсі, що їх було так багато одночасно.»
Також Джованна Броджі, одна з організаторок Літньої школи української мови та культури в Удіне, та президентка Італійської асоціації українських студій приємно вражена досвідом проведення школи: «У нас були дуже хороші лекції, запропоновані фахівцями. Студенти були дуже дисципліновані, дуже активні, уважні та зацікавлені. Вони ставили різні питання. Тому моє враження надзвичайно позитивне. Декотрі з них давали мені якісь свої пропозиції. Мені здається, що це дуже добре, що вони думають про майбутнє.» Крім того, вона радо розповідає про ідею проведення Літньої школи української мови та культури та про втілення її мрії в реальність: «Ідея виникла у професора Емільяно Раноккі. Насправді я вже давно говорила про те, що хотіла б провести літню школу. Професор Кратохвіль багато років проводив літню школу в Ґрайсвальді, а тепер вже кілька років він проводить її в Мюнхені. І саме там я вчилася. Мої найважливіші контакти з Україною, окрім самої України, коли я туди їздила, були через ці літні школи.Тож у мене була ця мрія, хоча вона здавалася досить складною для реалізації. Але професор Раноккі мене почув, він трохи пошукав, знайшов фінансування за програмою Erasmus. І з цього все і почалося, завдяки йому. У нього дійсно глибокий проукраїнський підхід. Він знає Україну, він знає українську мову, він часто бував у Львові. Саме йому вдалося знайти правильний шлях. До того, як з’явилася програма Erasmus, думати про такі речі було майже неможливо. На такі проєкти потрібне фінансування. Нас також підтримав Канадський український інститут в Торонто. Ця літня школа української мови та культури в Удіне — це майже диво.»
Своїм досвідом поділилася також Ольга Труханова, яка читала лекцію про післячорнобильську українську літературу: «Це важлива подія і я вдячна організаторам за ідею та її бездоганне втілення. Найбільше враження — це великий інтерес студентів з різних країн до української мови та літератури, готовність пізнавати та обговорювати різні теми: від історії до фольклору та образотворчого мистецтва. Іншим важливим фактором є, на мою думку, об’єднання колег-викладачів у спільному зусиллі зробити програму якомога більш різноманітною та насиченою, а також, не в останню чергу, дружня та невимушена атмосфера, що стимулювала справжній діалог між викладачами та студентами. Сподіваюсь, що це лише початок, і літня школа стане традицією.»
