“Дезінформація й активні заходи: Прокремлівські стратегічні наративи в Італії” вже стали темою дослідження Массімільяно ді Пасквале і Луіджі Серджо Джермані, яке було опублікувано на першу річницю російського вторгнення в Україну Інститутом Соціальних і Стратегічних наук ім. Джино Джермані. Дослідження стало предметом обговорення багатьох конференцій.
Враховуючи результати попередніх зустрічей, інститут опублікував нове аналітичне дослідження, авторами якого є Луіджі Серджо Джермані, Джованні Рамунно, Лоренцо Кріппа і Карло Д. Філісто. За словами авторів, в цьому дослідженні “представлені більш стратегічно поглиблені прокремлівські наративи щодо НАТО, зовнішньої політики і безпеки Західних країн, вірогідності ядерної війни, які розповсюджують російські урядовці, італійські медіа, інфлюенсери й італійські політики. Опублікований документ аналізує розвиток таких наративів з 2014 року до перших місяців 2023 року та підкреслює головні цілі російської пропаганди в Італії: збільшити недовіру і ворожість італійської громадської думки до НАТО, Сполучених Штатів та Європейського союзу, дискредитувати політику безпеки Заходу, особливо щодо тієї, яка стосуються загарбницької політики нео-імперіалістичної Росії Владіміра Путіна”.
Після 2012 року Росія починає розвивати нову стратегію, основною метою якої є:
– захистити стабільність і безпеку режиму Путіна від можливих внутрішніх революцій і переворотів
– встановити сферу впливу і контролю Москви в східній Європі й інших пост радянських країнах
– отримати знов статус наддержави, щоб гарантувати Москві важливу роль у вирішенні будь-яких міжнародних криз
– підірвати якнайбільше владу і вплив Сполучених Штатів і Заходу на глобальному рівні
– послабити, і за можливості розірвати співпрацю між Нато та Європейським Союзом
– дискредитувати і дестабілізувати ліберально-демократичні системи.
Для цього було створено екосистему дизінформації і прокремлівської пропаганди, через яку на глобальному рівні розповсюджувалися стретегічні наративи, на користь геополітичних інтересів Москви. Серед західних країн саме в Італії вдалося скористатися нею якнайкраще.
Навіть після російського вторгнення в Україну, незважаючи на те, що офіційна Італія засудила путінський режим, прокремлівські наративи продовжували відчутно впливати на політичні дискусії, медійний та культурний простір.
Частково, причина такої італійської слабкості полягає в антиамериканізмі, який пустив своє коріння в часи сильного впливу комуністичної партії Італії. Частково, причина криється в русі червонокоричневих — феномен ідеологічного перетину фашизму і соціал-комунізму, якому характерний екстремальний націоналізм і орієнтація на незалежність, розвиток якого припадає на початок дев’яностих років. Спочатку цей феномен був поширений виключно в колах правих екстремістів та елітних культурних просторах як спадок попереднього антиамериканізму, що просувався фашистським режимом.
Але вже дуже швидко червонокоричневі починають тісно співпрацювати з російськими ультранаціоналістичними політиками й інтелектуалами, серед яких філософ і геополітик неоєвразієць Алєксандр Дугін. Дугін володіючи непогано італійською мовою, часто відвідував Італію після розпаду Радянського союзу.
У 1999 році після приходу Владіміра Путіна до влади і після зміни курсу із зовнішньої політики Кремля у другій половині нульових, червонокоричневі стають ще більш відчутно проросійськими і пропутінськими. Червонокоричневі перетворюються на політично значимий феномен у 2012-2013 роках. Завдяки хвилі популізму, яка тоді накрила італійську політичну систему у відповідь на економічну кризу, їхні ідеї стають частиною головних політичних і медійних дискусій.
З другої половини нульових в Італії започатковується й інша школа проросійського напрямку — Russlandversteher (прихильники Росії з німецької) — більш прагматична і стримана школа інтелектуалів та політиків. Активні заходи, які Москва проводить в Італії під час ери Путіна направлені на підтримку руху червонокоричневих, а також течії Russlandversteher. Але на відміну від червонокоричневих, італійські Russlandversteher не виступають проти Заходу, НАТО чи Європейського союзу. Основана їхня теза звучить як “Італія, з метою захисту власних стратегічних інтересів — особливо в економічній і енергетичній галузях — мусить, незважаючи на те, що входить до Атлантичного союзу, розвивати особливі відносини з Росією і зміцнити співпрацю з Москвою в усіх напрямках”.
Russlandversteher, як і червонокоричневі, обожнюють Путіна як політичного лідера і великого статиста. Коли в 2013-2014 роках в Україні розпочалася революція, течія Russlandversteher вже займала домінуючу позицію в академічному світі, а також серед спільноти експертів зовнішньої політики в Італії.
Якщо до 2012 року активні російські заходи в Італії переважно мали за мету вплинути на бачення політичної і економічної італійської еліти і позначитися на вирішальному процесі зовнішньої політики, то з 2013 Кремль починає вводити в дію в Європі і Сполучених Штатах стратегію нелінійної війни, націленої на дестабілізацію демократичних суспільств зсередини. Зокрема, ця стратегія втілюється в життя через підтримку та маніпуляцію популістської хвилі, яка тоді ще тільки починала стверджуватись в різних західних країнах.
В італійській політиці Кремль розпочинає підтримувати такі партії, як Ліга (ультраправа популістська партія на чолі з Маттео Сальвіні), Рух 5 зірок (ліва популістська партія на чолі з Беппе Грілло, зараз Джузеппе Конте) й інші популістські партії, ультраправі рухи, зокрема CasaPound і Forza Nuova. Путінський режим політично підтримав Лігу і Рух 5 зірок після зустрічей між їхніми представниками та представниками російського уряду, зокрема партії Єдіная Росія. Поки що не існує офіційних доказів, які б вказували на приховане фінансування італійських партій Кремлем чи іншими представниками від Росії, але очевидним лишається той факт, що Кремль систематично проводив кампанії з пропаганди та дезінформації, як в ЗМІ, які вони контролюють, так і в соціальних мережах з метою збільшити прихильність публіки до національно-популістських сил в Італії і дискредитувати естеблішмент.
З початком 2014/15 років рупори пропаганди Ліги і Руху 5 зірок посилили розповсюдження стратегічних проросійських наративів на різні теми як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Крім того, обидві партії провели низку політичних кампаній проти санкцій, (накладених на Росію після анексії Криму), проти НАТО та Європейського союзу та за визнання Криму російською територією.
Популістська хвиля в Італії супроводжувалась двома ідеологічними і культурними тенденціями, які також підтримувались активними російським заходами — це поширення в італійському суспільстві совраністської ідеології та наростання популярності Владіміра Путіна серед італійської публіки.
В період з 2014 по 2019 роки Кремль просував низку стратегічних наративів з метою підірвати довіру італійців до Сполучених Штатів, НАТО та Європейського союзу, маніпулюючи темами, які на той час перебували в полі зору громадської думки. Ось декілька прикладів.
“Італія втратила свою національну економічну і політичну незалежність, яка була узурпована Сполученими Штатами і/або міжнародними центрами влади. Європа, і перш за все Італія — це колонія Сполучених Штатів, яка використовує НАТО, щоб контролювати європейські країни”.
“Масова імміграція — це безконтрольне вторгнення, яке є екзистенційною загрозою для Італії і Європи. Організації потоків мігрантів з Африки, Близького Сходу і Азії сприяє Європейський союз, Сполучені Штати і/або глобальні еліти, які толерують і керують процесом етнічного заміщення”. (Це ключові слова які й досі лунають в уряді Мелоні , навіть після повноцінної підтримки партією Fratelli d’Italia України).
“Тероризм джихадистів, ІДІЛу і аль-Каїда підтримуються і фінансуються секретними службами Америки й інших західних країн і НАТО. Оскільки Росія бореться з тероризмом джихадистів в ефективний і послідовний спосіб, Італія повинна тісно співпрацювати з Москвою в антитерористичному напрямку”.
“Економічні санкції проти Росії, введені Європейським союзом і Сполученими Штатами після подій 2014 року, завдали сильних збитків італійській економіці та шкодять інтересам європейців”.
“Агресивна і загарбницька політика США і НАТО направлена на те, щоб оточити і розділити Росію і зашкодити народженню багатополярного світу. Така політика є загрозою миру і безпеці не тільки в Європі, а у всьому в світі, спровокувавши ядерну війну. Крім того, західне втручання і політика США в поширенні демократії створюють хаос і дестабілізують весь світ: Кольорові революції, громадянські війни, тероризм, безконтрольні потоки мігрантів”.
“Євромайдан, тобто революція 2013/14 років в Україні — це було захоплення влади, яке підтримали Сполученими Штатами і НАТО”.
“Первинна мета американської зовнішньої політики — перешкодити зближенню Європи та Російської Федерації, яке, перш за все за рахунок торгівлі енергоносіями, неминуче приведе до створення євроазіатського гіганта, який частково складе конкуренцію США. Аби уникнути цього, США диктують Європі конкретну політику, направлену на руйнування відносин Європа-Росія, прикладом слугують антиросійські санкції. Та ж сама дестабілізація України була проведена за вказівкою Вашингтона для створення тиску між Німеччиною та Росією, Росією та Європою”.
“Російська Федерація на відміну від Сполучених Штатів і НАТО є відповідальною наддержавою, яка сприяє розповсюдженню стабільності і безпеки на глобальному рівні”.
“Відбувається зміна світового порядку, під головуванням Росії і Китаю, перехід від однополярного домінування Сполучених Штатів до багатополярності, яка матиме більш, ніж один центр світової влади. Росія бореться проти американської однополярності (проти якої виступають незахідні країни) і за народження нового багатополярного світу, який буде більш мирним і справедливим за однополярну систему. Сьогодні багато проблем і конфліктів у світі постають через намагання Сполучених Штатів і Заходу заблокувати або уповільнити неминучий перехід до багатополярності”.
Як бачимо це наративи, які проскакують в італійських ток-шоу і після повтомасштабного вторгнення Росії в Україну. В період з 2014 до політичних виборів 2018 року, на яких перемогли дві основні італійські націонал-популістичні партії, прокремлівські наративи почали збільшуватися, завдяки політичним ініціативам, рекламним кампаніям і масовому розхитуванню ситуації.
Далі буде…
Переклад Катерини Коваленко та Катерини Мички