Здається, що Італія проживає міжнародні кризи, війни та епохальні зміни в стані апатії та ігнорування. Офіційний Рим символічно зайняти відповідну позицію, але насправді що вибір політиків, що виборців не змінюється вже протягом багатьох десятиліть.
Якщо подивитись на дані НАТО щодо витрат на оборону в країнах Альянсу, то можна сказати що італійська позиція не стільки байдужа, як квола. Витрати Італії завжди були меншими від середнього, і це не новина, а наслідок довгої католицько-комуністичної традиції, фокус якої завжди падав на відсотки на борги та на пенсії.
Але з початку повтомасштабного вторгнення Росії в Україну, різниця в цифрах очевидна. В загальному з 2022 по 2024 рік члени НАТО збільшили видатки з 2,51% до 2,71% ВВП на оборону, а якщо рахувати й США, які завжди витрачали більше порівняно з іншими, то цей приріст ще більш очевидний від 1,66% до 2,02%. Італія ж навпаки знизила видатки з 1,52% до 1,49% від ВВП.
Офіційний Рим ще більше віддалився від середньої суми витрат та від своїх сусідів, єдині хто в Європі витрачає ще менше це Іспанія, Словаччина, Бельгія та Люксембург, в той час як майже всі інші перевищують знамениті 2%, про які так голосно говорив Дональд Трамп, Німеччина також витрачає 2,12% ВВП.
Поляки витрачають 4,12%, випереджаючи навіть американців. Італія, яка в 2014-2018 роках наблизилась до середньої суми витрат, але з часом, поки цей середній показник зростав в інших країнах, Італія опустилась до найнижчих щаблів в цій категорії. В той же час США вже не єдині, хто почав витрачати більше. Раніше вони виглядали гігантом на фоні маленьких країн союзників, але сьогодні, окрім того, що поляків, американців почали наздоганяти литовці, латвійці та греки.
Якщо грецька військова пристрасть купувати літаки, танки, артилерію, охолола і на це є різні та більш давні причини, то зобов’язання інших країн мають чітку причину: Владімір Путін та агресія проти України. Не випадково саме ці країни, країни Сходу та Півночі Європи, за два роки найбільше підняли квоту на військові видатки, перш за все Польща на 1,89% ВВП, потім Естонія +1,27%, Латвія +1,03% та Данія на +1,01%.
І приблизно ті ж самі країни значно збільшили кількість кадрового особового складу. Латвія збільшила цю кількість на 30,78%, Польща на 22,74%, а тобто на сорок тисяч чоловік, в той час як Литва, Естонія та Словаччина збільшили на 17% та 19% відповідно, а Італія лише на 0,85% тобто на 1700 осіб. Кількість особового складу зменшили у Франції, Об’єднаному Королівстві та Сполучених Штатах.
Підвищення рівня розширення кадрового особового складу відбулось саме в тих країнах, які важили і важать менше в питаннях фінансування та економічної сили в Атлантичному союзі, окрім Німеччини та Польщі, які є виключенням. Франція та Об’єднане Королівство, так само як і США, не зробили подібних зусиль збільшивши відсоток військових видатків відносно внутрішнього валового продукту менш ніж на 0,2%, але звісно не італійцям їх критикувати, враховуючи, що Італія вчинила ще гірше, зменшила квоту ВВП для оборони, попри те, що ця галузь вже й так недофінансовувалася.
Навідміну від попереднього десятиліття, американська перевага вже не така відчутна, враховуючи що їхня квота на всі витрати НАТО знизилась з 71,81% до 63,7%, в той час як німецькі витрати виросли з 4,27% до 6,49%, а польські з 0,93% до 2,27%.
В тому що стосується особового складу, то навпаки, раніше США не переважали за кількістю кадрових солдатів, але навіть і тут відбувається зменшення їхнього впливу, враховуючи що з 2014 по 2024 рік кількість американців в НАТО знизилась з 40,74% до 38,03%. Звичайно, однією з причин є також і те, що збільшився вплив Туреччини, попри те, що він вже був сильним, але ця країна середземноморського регіону фінансує велику армію із зовсім інших причин, які аж ніяк не стосуються захисту Європи від російського імперіалізму. Тим не менш відчувається, що Польща не пасе задніх, збільшивши більш, ніж вдвічі квоту свого особового складу, з 3,01% до 6,32%.
Італія важить немало, кожен двадцятий солдат Атлантичного союзу — італієць, зрештою Італія це країна, яка витрачає найбільше порівняно з іншими на оплату особового складу, аж 59,36% з фондів призначених для оборони. Після Італії, більш ніж 50% витрачають такі середземноморські країни як Португалія, Хорватія, Греція, а потім Болгарія та Бельгія. Лише 22,08% Італія витрачає на озброєння, а 15,59% на інші видатки такі як обслуговування та дослідження.
Для порівняння Сполучені Штати виділяють лише чверть бюджету на особовий склад, Швеція 15,76%, а Фінляндія 20,56%. Це невипадково, що країни, які після вторгнення Росії в Україну збільшили власні фонди, такі як Польща, Німеччина та країни Балтії, тримають видатки на заробітну платню нижче 30%. Це залежить також і від того, що більшість додаткових витрат пішла на інвестиції в технології та обладнання, те, на що Італія поки що не витрачається.
З часом кількість італійського кадрового особового складу також знизилась, 10 років тому ця цифра становила аж 76,4%, але останнім часом вона не знизилась до рівня інших країн. Італія й досі залишається країною, що утримує найбільшу кількість людського ресурсу.
Якби ми рахували лише витрати на технологічні інвестиції, а не на заробітну платню, то Італія була посідала б ще нижчу сходинку, порівняно з тією, на якій вона вже знаходиться у класифікації видатків на оборону Європи і Заходу. Зрештою, можливо, Італія ніколи і не почувала себе по-справжньому частиною Європи та Заходу. Для багатьох італійців Захід — це той в кого вони просять захисту, залишаючись в ролі тих, кого постійно утримують. Інші ж бачать себе в ролі тих, кого змушують діяти проти власної волі, а ще хтось відкрито вболіває за тих, хто з ними воює. Занурені у величезну італійську бульбашку, яка все ж є бульбашкою, італійці почувають себе всім: правими, лівими, ломбардійцями, сицилійцями, “проти” чи “за” якогось політика, але навряд чи частиною західного суспільства. Шкода, що італійці не розуміють того, що в очах їхніх ворогів вони є повноцінними членами західного суспільства.
Переклад Катерини Коваленко
