Зустріч лідерів ЄС у Брюсселі минулого понеділка підтвердила єдність країн-членів ЄС у відстоюванні суверенітету Данії щодо Гренландії. Президент Європейської ради Антоніу Кошта, як пише Politico, зазначив, що «збереження територіальної цілісності Королівства Данія є важливим для всіх держав-членів». Генеральний секретар НАТО Марк Рютте у свою чергу запропонував розглянути можливість військової присутності Альянсу на острові. Водночас президент США Дональд Трамп заявив, що контроль Вашингтона над Гренландією — це «абсолютна необхідність» для міжнародної безпеки. Однак прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен та її гренландський колега Муте Егеде дали зрозуміти: острів не продається.
За даними інституту Аспенії, Гренландія — найбільший у світі острів із площею понад два мільйони квадратних кілометрів та населенням трохи більше 56 тисяч осіб. Через зміну клімату, яка призводить до танення льоду, регіон набуває стратегічного значення, відкриваючи нові торговельні шляхи в Арктиці. Крім того, територія багата на природні ресурси, зокрема золото, срібло, цинк, кріоліт, рідкісні метали та уран. За даними Геологічної служби США, Гренландія містить близько 31,4 мільярда барелів нафтового еквіваленту та 148 трильйонів кубічних футів природного газу.
Не дивно, що великі держави, такі як Китай і Росія, виявляють інтерес до цього регіону, хоча саме Сполучені Штати мають значну перевагу в цьому питанні. Завдяки угодам 1941 і 1951 років Вашингтон розширив військову присутність на острові, інтегрувавши його в систему Атлантичного альянсу та перешкоджаючи експансіоністським планам інших країн.
Протягом століть Гренландія була колонією Данії, але з 1950-х років поступово отримала автономію. У 1979 році вона здобула самоврядування у внутрішніх справах, а після референдуму 2008 року її права розширилися. Копенгаген виділяє 500 мільйонів євро щороку на фінансування охорони здоров’я, освіти та державних послуг, водночас зберігаючи контроль над зовнішньою політикою та обороною острова. У 1982 році, після референдуму, Гренландія вийшла з Європейського економічного співтовариства, відмовившись від європейської інтеграції.
Нинішній уряд, сформований після виборів 2021 року, складається з коаліції демократично-соціалістичної інуїтської громади, яка виступає за незалежність, та прогресивної партії «Сіумут», що підтримує самовизначення. Вони разом контролюють 21 із 31 місця в парламенті Інатсісартуті. Проте інуїтська громада має стриманіший підхід і вважає, що незалежність можлива лише після зменшення фінансової залежності від іноземних держав. В опозиції знаходиться рух «Налерак», який прагне негайного розриву з Копенгагеном, а також консервативна «Атассут» і ліберальна «Демократична партія», які відстоюють збереження зв’язків із Данією.
Прем’єр-міністр Егеде оголосив, що парламентські вибори відбудуться 11 березня — на місяць раніше від запланованого терміну. Згідно з опитуванням, проведеним гренландським ЗМІ Sermitsiaq та данською газетою Berlingske, 84% жителів підтримують незалежність. Водночас 45% висловлюють згоду лише за умови збереження рівня життя. Проти відокремлення виступають 9%, а 52% вважають, що повна автономія можлива лише протягом 10–20 років. Інтерес Трампа до Гренландії розділяє населення: 45% вважають його загрозою, а 43% — можливістю.
Опитування свідчать, що на майбутніх виборах перемогу здобудуть автономістсько-незалежницькі сили, однак розрив із Данією в короткостроковій перспективі малоймовірний. Вашингтон має поле для маневру, оскільки Копенгаген географічно віддалений і не володіє достатніми військовими ресурсами для протидії американським амбіціям.
Гренландія є заморською територією ЄС, що сприяє розвитку торговельних відносин. Брюссель надає економічну допомогу регіону, а розширення співпраці могло б частково стримати зовнішній вплив. Проте ЄС досі не усвідомив усієї стратегічної важливості Гренландії та ризиків її можливої втрати.
Відсутність єдиної оборонної політики серед країн-членів та зосередженість на інших кризах, зокрема війні в Україні, відволікають Брюссель від арктичного питання. Майбутні вибори в Гренландії та подальші кроки адміністрації Трампа можуть змусити ЄС приділити більше уваги ситуації на острові, поки ще не надто пізно.
