Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Хотіла бути корисною. Зиму 2022 року Єлизавета проводила на Балі, там працювала кондитером. Вона навіть подала документи на продовження візи, щоб залишитися на острові, аж тут дізналася, що в рідну країну атакувала Росія.
“Я одразу зрозуміла, що бути на Балі мені немає сенсу. Я можу бути корисна в Польщі”.
Через три дні Єлизавета поїхала до Польщі. І почала шукати, чим може бути корисна.
“Волонтерила на складах, фасувала їжу. Ввели закон згідно якого, фури з гуманітаркою пускали лише, коли в супровідних листах розписано скільки чого везуть: скільки дитячого харчування, ковбас, консервів і оце на складах треба було все перебирати. Так само треба було одяг перебирати, який люди донатили, щоб зрозуміти куди його відправляти: до дітей чи до дорослих.”
Потім Єлизавета поїхала до Німеччини, побула три тижні і виїхала до Стамбулу. Працювала кухарем, в Туреччині до неї приїхала молодша сестра.
“Вона навчалася в США в школі, їй було 15 років на той момент. Потім вона разом зі мною повернулася в Україну, вона захотіла 11 клас закінчувати на Батьківщині”.
Але через страх повторного наступу росіян, вкінці вересня 2022 Єлизавета знову поїхала з України, цього разу до Британії.
“Чому саме Британія? Бо я відкрила візи в Канаду і Британію і подумала – Британія ближча до дому і тут говорять англійською. От і все”.
Щоб відкрити двері в кімнату – треба було посунути матрас. Єлизавета пригадує: з дому везла все своє кулінарне приладдя, бо збиралася в Британії готувати торти, тож взяла, так би мовити, робочі інструменти.
“Я йшла вокзалом, в мене було багато торб: з міксером, блендером, з борошном, з моїми скажімо інгредієнтами і тим, що було важливе для виготовлення тортів на замовлення. Всі мої валізи були набиті якимось кондитерським начинням.”
І тут, каже Ліза, перший шок отримала одразу ж на вокзалі від слів поліцейського. “До мене просто підійшов поліцейський і сказав мені таку фразу: “Я знаю, нащо Ви приїхали і що Ви тут робите! І Ви маєте бути впевнені, що я буду спостерігати за Вами.” Таким прийомом я була ошелешена”.
Єлизавета каже, в Британії їй не потрібна була допомога. Житло вона винаймала за власні збереження. “В мене не було плану щодо того, що робити далі. Я приїхала і знімала собі кімнату на airbnb, за 80 фунтів в день. Це кімната, де був матрас на підлозі і навколо матрасу стіни і маленьке вікно, як у в’язниці. Вона була настільки маленька, що для того, щоб відкрити двері треба було посунути матрас”.
Єлизавета декілька місяців не могла зняти постійне житло, в неї не було роботи. Пригадує, це були важкі часи. І дівчина інтенсивно розмірковувала, чим зайнятися і де заробити гроші. “Я ходила Лондоном бачила дуже багато написів: веган, глютен фрі, я сама веганка. Також я готую глютен фрі страви для людей зі всілякими алергіями. І я зрозуміла, що це моя аудиторія, що це популярно, набагато популярніше, ніж в Україні і я вирішила відкривати тут бізнес”.
Ремонт за 30 днів і допомога сотні людей. Ідея відкрити кав’ярню у Єлизавети народилася ще в Україні. Дівчина хотіла рожеве кафе в Києві на Контрактовій площі. Вже навіть приміщення знайшла, але Росія напала. “Я завжди хотіла відкрити такий веганський заклад: де будуть вегани збиратися, де будуть робити класні тістечка та торти на замовлення.” Тож Єлизавета просто вирішила свій бізнес-план переписати під британські реалії. “В Англії відкривати заклад дорожче в 20 чи в 10 разів, ніж в Києві. Мені довелося брати ще більший кредит для того, щоб відкрити цей заклад, але я просто взяла і відкрила його”.
Ліза пишається, що все зробила самостійно, бо мала мету і не боялася до неї йти. “Я сама переїхала, взяла кредит, розібралася зі всіма орендами, отримала всі ліцензії, все інше, а потім мені почали допомагати люди”.
Єлизавета почала постити в соцмережах свою історію. Про те, як ремонтувала кафе в Лондоні за тридцять днів. ЇЇ сестра ці відео монтувала без світла в Україні під обстрілами, потім дівчата постили їх в Тік-Ток та Інстаграм.
“Я була одна, а потім люди, українці і британці, просто приходили й допомагали мені фарбувати, бо в мене не було грошей на те, щоб це зробити ремонт. За весь час прийшло більше ста людей прийшло, щоб мені допомогти щось підфарбувати, щось ще зробити і це було неймовірно! Я дуже їм вдячна, без них це було б неможливо”.
Ліза розповідає, що декорували приміщення дві дизайнерки з України. Так стіни закладу стали рожевими, а на стелі з’явилися квіти. А всі вивіски, меню та лого розробила британська компанія. І все це було безкоштовно, на волонтерській основі.
У нас працюють лише українці. Зараз це не просто кав’ярня, розповідає Ліза, а повноцінне кафе, де багато української автентики. “В нас все веганське: є сніданкове меню, гаряча кухня, українська веганська глютен фрі-кухня, ми продаємо більше 20 видів українського вина, ми купуємо його і таким чином підтримуємо українських виробників вина. Українські та карпатські чаї, кава з українською душею від Грановського з гранатовим соком і з українськими спеціями.”
В закладі звучить українська музика, а крім напоїв гостям пропонують українські страви. “Вареники, борщ з пампушками, тістечка. В нас є українські десерти, такі як: медовик, київський торт. В майбутньому ми плануємо розширити нашу пропозицію.” Окрім цього, на роботу Єлизавета бере лише українців. Для багатьох це перша робота в Англії і вони навіть не говорять англійською.
“Ми навчаємо з нуля, даємо робочі місця, офіційне працевлаштування, відпустки, мінімальну страховку. Це моя особиста позиція, я вважаю, що треба допомагати українцям, бо вони приїжджають в Британію і не хочуть сидіти лише на якийсь фінансовій допомозі. Ні, вони всі хочуть працювати, їм просто треба допомогти адаптуватися, допомогти знайти їм першу роботу, щоб вони стали на ноги, відклали трохи грошей, підтягнули мову, отримали корисні навички. І далі хай самі вирішують, що робити з їхнім життям.”
Єлизавета розповідає, що їй самій було дуже важко на початку. В Британії просто жахлива бюрократія і вести бізнес там дуже складно. Особливо, коли тобі 23 і ти дівчина. Англійці ставляться до такого віку упереджено, мовляв, це час для навчання, а не роботи.
“В Британії дуже багато бізнесів закриваються, причому дуже старих і великих. Вони не можуть дозволити собі платити такі податки і зарплати. Тут держава стоїть не на боці бізнесмена, а на боці людини, яка працевлаштована. Тут не можна просто так звільнити людину, треба платити пять тижнів відпустки, і це класно, звичайно, я дуже рада за людей, але для молодого бізнесу, це дуже-дуже важко”.
Допомога своїм. Єлизавета допомагає не лише українцям в Британії, а й в Україні. “Я намагаюся якомога частіше донатити на фонд свого лікаря, який допомагає дітям з прифронтових територій ліками і всім необхідним для гігієни.” Також Ліза розповідає, що збирає одноразові цигарки, для того, щоб відправляти в Україну. Станція збору стоїть прямо в кафе.
“Також ми підтримуємо весь український бізнес, який починає виходити на британський ринок. Ми про нього розповідаємо, ми пишемо, ми продаємо. Для українських бізнесів ми відчиняємо двері, щоб ті просто приходили в кафе і продавали свої речі. Також ми відчиняємо двері для всіх українців, які ходять на мітинги два рази на тиждень. Взимку, коли холодно наливаємо безкоштовний карпатський чай, а коли влітку холодні лимонади”.
Єлизавета каже, зараз кожен має знайти мотивацію, щоб жити далі. Бо війна не закінчилася і треба допомагати. “Для мене ще дуже важливо бути корисною, війна не закінчилася і я можу бути корисною, я можу давати робочі місця українцям, які приїхали в Британію і шукають зараз роботу, я можу донатити і розказувати про українську культуру. В нас дуже багато таких кейсів, наприклад, нещодавно ми робили величезний кейтерінг для канадського посольства на понад сто людей і годували всіх українською їжею, також на Golden Fashion Week пригощали українськими дерунами та медовиками”.
Ліза каже, вона зараз в Британії багато чому вчиться, щоб потім із новими знаннями та навичками повернутися до України. “Я планую повертатися до України, в Британії я жити точно не хочу. Це чудова країна, чудові люди, але це не мій менталітет, я не відчуваю себе тут комфортно, не відчуваю себе безпечно, мені не подобається місцева погода. Але я із цими знаннями і досвідом можу повернутися до України і запалити там все. Відкрити таке кафе, що всі будуть в захваті”.
