Перед російським вторгненням в Україну в 2022 році, завданням підрозділів НАТО на Балканах та захисників Балкан була чіткою: померти. Балтійський бар’єр, як відомо, ніколи б не зміг впоратись із, набагато численнішим за кількістю, російським вторгненням. Невеликий американський, британський, французький контингент та складений із інших представників-країн НАТО мусили гарантувати, що їхня смерть втягне їхню країну у війну, призвівши зрештою до звільненням Балкан, як було зі звільненням західної Європи під час Другої світової війни.
Але цей план змінився докорінно. Під час війни в Україні відбулось дві значущих події, які чітко показали наївність такої думки та наслідки, які могли б бути для Європи. Перша причина, чому ця стратегія не може і не буде прийнята країнами східної Європи стала очевидною під час першого українського контрнаступу, коли було звільнено села в Київській області.
До того моменту вважали, що російські сили — це сучасна армія, яка діяла як така, що “звільняла” і не чіпала тих, хто не брав участь у бойових діях. Вбивства в Бучі, а також в інших місцях викрили, що військові злочини — це не лише регулярна ситуація, а й те, що це не вибіркова тактика, яку вони використовують аби змусити місцеве населення підкоритись російській владі.
Після того, як було знайдено братські могили в Бучі, Країни Балтії вирішили, що окупація частини або цілої країни, навіть на короткий період часу, є неприйнятною, це їх змусило переписати плани, які передбачали широкомасштабну окупацію. Жахіття, скоєні в Бучі, показали НАТО, що окупація, навіть на короткий час, може призвести до страшних наслідків для цивільного населення.
Більш розлога зміна мислення стратегії НАТО відбулась влітку 2023 року. В той час, які довгоочікуваний український контрнаступ гірко зупинявся, лідери НАТО були змушені зізнатись, що стратегія швидкої та вдалої атаки, яку застосували в Іраку та Афганістані не підходить, коли ворог це велика та досвідчена країна, як Росія.
Відвоювати в Росії такі маленькі території як балтійські неможливо швидкими та безболісними атаками. Якщо НАТО втратить балтійські країни, то альянс може бути втягнутий на роки в жахливу позиційну війну, яка знищить все, що зустрічає на власному шляху, більше схожу на битву на Сомі (Франція), ніж на Бліцкриг. Сучасний альянс НАТО, зі своїми відносно маленькими та занадто спеціалізованими арміями не створений для цього типу конфлікту, на відміну від України та Росії.
Оскільки помилки розрахунків стали очевидними, стратегія НАТО почала змінюватися, хоч і повільно. Постійна присутність НАТО виросла до рівня такої кількості, що має фактичну спроможність змінити результат можливого вторгнення, з деякими підрозділами, які навіть було введено в ланцюги командування балтійських армій.
Найбільша зміна відбувається в балтійських країнах, де було прийнято рішення прийняти єдиний варіант, який називається “ні кроку назад”.
Якщо війна прийде на Балкани, оборона повинна починатись та закінчуватись на кордоні, вздовж якого будують укріплення. Ворог, за можливості, має бути знищений на його території, через удари по підрозділам в тилу.
Сили оборони, в які вже входить велика частина населення, в балтійських країнах продовжують збільшувати свою чисельність. Попри це, більшість крові, яка проллється за Європу, буде саме балтійською, і це може призвести маленькі країни до колапсу. Країни на межі колапсу, можуть вистояти та вижити, якщо не впадуть. Попри те, що така зміна стратегії потребує затрати більших зусиль від балтійських країн, гарантувати їхні виживання залишається єдиним способом протистояти ворогу, який не готовий зробити крок назад.
